День, коли взяли Москву. Остання успішна операція українського контрнаступу-2023

– Мало хто, окрім нас і Наполеона, може похвалитися тим, що взяв Москву, – каже Аполлон.

"Аполлон" тут – не ім'я олімпійського бога, а позивний оператора Сил спеціальних операцій.

"Москва" – не столиця держави-агресора, а назва російського опорного пункту на стратегічній висоті в Запорізькій області, північно-західніше від Вербового.

Хто такий Наполеон Бонапарт, пояснювати не треба.

А ось все разом – це про операцію під кодовою назвою "Говерла".

Січень 2024-го.

Гучно анонсований попереднього року контрнаступ не досягнув цілей.

Війна все більше перетворюється на позиційну.

Ворог стягує сили на Донеччині, в Авдіївці – важки міські бої.

На Херсонщині завершується активна фаза боїв за село Кринки на лівому березі Дніпра, попереду – довге очікування на вихід.

А на Запоріжжі, де фронт теж застиг, успіхом завершується операція "Говерла" – вона почалася під час контрнаступу та тривала приблизно п'ять місяців.

Влітку 2023-го Сили оборони просунулися на 10–12 кілометрів у напрямку Роботиного Запорізької області.

23 серпня головнокомандувач Валерій Залужний показав кадри, як над звільненим селом майоріє український прапор.

Росія перекинула в цей район елітні підрозділи спецназу і десантників, яких могла задіяти для контрудару.

Це й стало передумовою того, що у вересні Сили спеціальних операцій отримали завдання: взяти висоту (140,1 метра над рівнем моря) на північний схід від Роботиного.

Успіх дозволив би просунутися в напрямку сіл Новопокровка та Вербове, а далі – вийти на трасу Пологи – Токмак.

В районі ані будівель, ані густого лісу – тільки поле, де колись росли соняшники, та вузькі ряди лісосмуг.

Рельєф робив висоту стратегічною – вона відкривала огляд на кілька кілометрів і дозволяла зручно обстрілювати позиції противника.

Два опорні пункти росіян поруч із висотою отримали кодові назви "Москва" та "Рязань".

Так виглядала розстановка сил після звільнення Роботиного.

Ця історія – про операцію "Говерла", мету якої її учасники спершу вважали недосяжною.

Це розповідь про те, що зробило її можливою.

І це маленький мазок у монументальному полотні російсько-української війни.

Довідка про розстановку сил.

Український контрнаступ-2023 розпочався на тому напрямку, де згодом відбувалася операція "Говерла".

33-тя та 47-ма механізовані бригади зазнали на цій ділянці тяжких втрат живої сили та бронетехніки.

Підрозділи 15-ої бригади Нацгвардії "Карадаг" тримали лінію зіткнення протягом всієї операції "Говерла".

У вересні до неї долучилися Сили спеціальних операцій: 144-ий центр ССО забезпечував вогневу підтримку і прикриття прямих дій, а окремий підрозділ ССО відповідав за прямі дії в рамках операції.

Протягом осені до боїв долучалися 78-ий десантно-штурмовий полк, 82-а десантно-штурмова бригада, Центр спецоперацій "А" СБУ й артилерійські підрозділи.

Противник задіяв на цьому напрямку частини 7-ої десантно-штурмової дивізії: 1-ий та 2-ий батальйони 108-го десантно-штурмового полку, 247-ий десантно-штурмовий полк і підрозділи ШТОРМ-V.

Перед операцією.

Коли в червні 2023-го Сили оборони розпочали контрнаступ у Запорізькій області, для командира підрозділу вогневої підтримки 144 Центру ССО на псевдо "Стетхем" це стало повною несподіванкою.

Він чув безліч розмов про український наступ саме на цьому напрямку і щиро вважав, що це просто інформаційне прикриття, а насправді все відбудеться в іншому місці.

– Я був шокований.

Ну як так? Всі вже два місяці про це говорять, і все одно в цьому напрямку ми йдемо! – згадує Стетхем.

Наголо пострижений, в окулярах-авіаторах – так він виглядав одного дня, коли прибув на зустріч із командуванням – через це до нього й причепилося прізвище британського героя бойовиків.

Іншою несподіванкою для Стетхема стала участь в операції "Говерла".

Командир його загону поїхав у відпустку й загинув у ДТП, а Стетхема призначили виконуючим обов'язки.

Вже наступного дня його покликали на зустріч із командуванням для планування операції, яку згодом назвуть "Говерлою".

Операція "Говерла" на мапі.

Колаж Андрія Калістратенка.

– Уявіть собі поля, завширшки метрів 900 і завдовжки в кілометри, а між ними скошені посадки тонких дерев завтовшки максимум зі стегно людини.

Поля засіяні дистанційно мінованими інженерними боєприпасами, та й посадки теж.

Десь кожні 300 метрів у посадці – невеличка підземна комуналка кімнат на 5–10.

Непомітно дістатися кудись вкрай важко, – описує цю місцевість Аполлон.

Шлях до панівної висоти пролягав через п'ять лісосмуг: посадка – поле – наступна посадка.

Ширина кожної – кілька десятків метрів.

Кожну лісосмугу противник перетворив на ротний опорний пункт: бетонні укріплення, кулеметні гнізда, бійниці.

Навіть укріпив на позиціях станки для автоматичних гранатометів.

На одній з посадок бійці кілька разів знаходили закопані в землю фугасні авіабомби, розповідає військовослужбовець 144 центру ССО з позивним "Продюсер".

Противник перетворив їх на звичайні "розтяжки".

Зачепиш одну – загине вся штурмова група.

– Я думаю, що це більше навіть іпсошна історія, – розмірковує Продюсер.

– Дивіться: тут у нас авіабомби, і ви не знаєте, що чекає далі.

Це справді затримувало на кілька діб.

Щоб саперам пройти для розмінування через відкриту місцевість, потрібний був час.

Щільне мінування унеможливлювало стрімкий бронетанковий прорив, який Сили оборони намагалися здійснити на початку контрнаступу.

Було зрозуміло, що вихід один: рухатися вперед малими групами за підтримки артилерії.

Операція обіцяла бути важкою – і готувалися до неї відповідно.

Підрозділ оператора з позивним "Рей" був ударним кулаком, який зачищав позиції противника, а значить, наражався на найбільшу небезпеку.

Він згадує, як бійці готувалися так, щоб відпрацювати "до інстинктів" – хто що має робити.

Створювали на полігонах повнорозмірні копії позицій противника, злагоджували групи та штурмували умовного ворога.

Потім перетасовували бійців, знов злагоджували, знов штурмували.

Рей: "Ширина лісосмуги там була 50, а в кращому варіанті – 80 метрів.

Дуже велика ймовірність виявлення з дронів".

Фото надане ССО.

У війні неможливо передбачити всі сюрпризи, але тоді вони працювали над тим, щоб ефективно відповісти на будь-який.

Ремарка про окопну буденність.

Розповідає Продюсер:.

"Дехто казав, що в певні дні найбільшою проблемою були навіть не кацапи, а миші.

Їх розвелася така кількість, що вони залазили скрізь.

Ми всі продукти почали ховати в дерев'яні ящики з-під мін.

І їх треба було дуже щільно прикривати – якщо не закриєш маленьку якусь дірочку, вони завжди туди проповзали або проїдали.

Дуже багато продуктів вони з'їдали.

Ти не міг нічого залишити на відкритих поверхнях.

І ще оцей звук: ти постійно чув, як шкребеться ця миша.

А потім по тобі бігає.

Плюс екскременти.

Ми використовували липучки.

Привозиш таку, і за пару годин на ній збираються десятки мишей.

Вони приходять на запах і прилипають.

Також ми розсипали отруту.

Але якщо вони вмирають і десь застрягають, то починають розкладатися.

І тоді цей запах….

Потім з'явилися щурі, які почали їсти мишей.

Кіт на позиціях у той час був просто розкішшю.

До нас прибилася кицька.

Спочатку була дикувата, а потім народила котенят.

І в нас з'явився цілий виводок котів, які бігали за мишами.

Одного дня кішка побігла до сусідньої позиції і не повернулася, а малі залишилися".

Початок операції.

З вересня до початку листопада 2023-го на Запоріжжі стояла суха, спекотна погода – й це сприяло активним бойовим діям.

Та коли командир загону одного з підрозділів ССО на позивний "Старк" прибув у район Роботиного, перша думка була проста: висоту не взяти.

Максимум – просунутися трохи вперед.

Для Старка "Говерла" була першою операцією на командирській посаді – до цього йому ще не доводилося організовувати бойовий процес.

Його загін працював накатами: одна група виходила на позиції, відвойовувала ділянку, потім її змінювали свіжі сили.

Успішним вважався той день, коли бійці просувалися на двісті метрів.

Одночасно діяли три групи, в середньому по вісім бійців у кожній: основний підрозділ, сили швидкого реагування та група забезпечення.

Плюс підрозділи БПЛА та вогневого прикриття.

Бійці ССО вирушають на позиції.

Фото надане ССО.

– Там була безмежна кількість мінно-вибухових загороджень, й це максимально ускладнювало просування, – каже Старк.

– Проходи в них проробляли і в класичний спосіб – щуп, мінопошукач і маркування коридору, – і використовуючи інженерні тропи.

Це коли вибухова речовина детонує всі міни, що є на тропі, і робить стежку шириною в півтора метри.

Оперативні назви кожної лісосмуги вигадував хтось з любителів риболовлі.

Так і рухалися: від Краснопірки до Коропа, від посадки до посадки.

FPV-дрони тоді ще не перетворилися на геймченджер війни, але аеророзвідка вже активно працювала.

Тому й рух уперед був повільним, обережним і з надією на ефект раптовості.

За словами Старка, росіяни своїх не шкодували: якщо українським бійцям вдавалося дістатися до ворожих позицій і вступити в контактний бій, то противник починав накривати цей пункт мінометами й артилерію.

Незважаючи на те, чи залишилися там російські військові, чи ні.

Іноді через спеку поле займалося.

Коли починалася пожежа, що загрожувала перекинутися на лісосмуги та дерев'яні бліндажі, противник посилював обстріли – щоб поцілити в тих, хто кинеться гасити вогонь.

Ліричний відступ про долю майбутнього військового.

Розповідає Аполлон:.

"Розкажу про себе.

Цивільного життя в мене не було, я після школи вступив у військову академію.

Найважчим викликом було отримувати в 20 років 700 гривень стипендії і пояснювати коханій дівчині, що я не можу вийти за паркан два з половиною роки.

Бо я солдат строкової служби, який має жити за статутом, написаним для Вані-срочніка із забайкальського села в 1970 році.

А ще в момент сидіння в добовому наряді мою голову відвідували різні екзистенційні питання..

Як-от, наприклад, чому я пів дня чекаю, дивлячись у двері, коли зайде офіцер, щоб гучно крикнути команду "струнко / вільно", поки знайомі, що вчилися гірше за мене, отримують якісну і цікаву освіту в Європі.

Але, як відомо, служба не вовк, служба – ворк".

Перебіг і завершення операції.

Щільність артилерійського вогню з обох сторін була вищою, ніж в середньому по фронту.

Українських артилеристів ворог намагався дістати КАБами та "Ланцетами".

В листопаді 2023 року погода зіпсувалася.

На той час Сили оборони вже підійшли на відстань однієї лісосмуги до "Москви" та "Рязані", а подекуди навіть увійшли в останню посадку.

Характер бойових дій змінився: сторони перейшли до активної оборони.

– По нас працювали всім.

І танки, і "Гради", і міномети.

Як тільки починає працювати група підтримки, її постійно намагаються зупинити, – згадує один із командирів групи з позивним "Тенгу".

– Для того, щоб нашим бійцям зайти на позиції, треба ці позиції "обробити", щоб ніхто не вилазив.

І нам намагалися не дати цю можливість, – пояснює він.

Під час операції Тенгу отримав поранення: чергував опівночі та побачив дрон.

Поки чекав по рації відповіді, ворожий це БПЛА чи наш, той уже порівнявся з бійцем та зробив скид.

Тенгу вижив, відновився після поранення, але досі не відчуває половину руки.

У ворожому окопі.

Фото надане ССО.

Сили оборони зосередили зусилля на тому, щоб обрубити логістику росіян і зупинити ротацію.

Успішно синхронізували роботу гранатометів та мінометів з БПЛА.

Аеророзвідники помічали техніку ворога, що везла підкріплення – і в неї одразу летів FPV-дрон.

Машина зупинялася, пасажири вискакували – і в цей момент по них били гранатометом і мінометом.

За лічені дні в стрічки польових доріг до російських позицій були інкрустовані остови їхніх спалених бронемашин.

Проте на тому етапі операції стало зрозуміло, що попри щільні обстріли противник висоту не покине.

Доведеться брати штурмом.

У середині січня 2024 року операція входить у фінальну фазу.

Протягом трьох діб сили оборони безперервно гатили по опорних пунктах поруч із ключовою висотою.

План був такий: бити не лише по "Москві" та "Рязані", а й по всьому, що їх підтримувало – мінометних розрахунках, бліндажах з піхотою, позиціях операторів дронів і ретрансляторах, пунктах зберігання боєкомплекту.

Що менше противник огризатиметься, то більше шансів матимуть штурмові групи.

Навіть погода стала союзником Сил оборони.

Наднизька хмарність і густий туман, що стався через різке потепління, значно ускладнили роботу БПЛА.

Ворог втрачав очі в небі, але й українські оператори не могли піднімати дрони вище ніж на 7–10 метрів – ризикували залишитися без борта.

19 січня спецпризначенці ССО почали штурм "Москви" – йшли з півночі на південь.

– Якщо коротко, ми дочекалися паршивої погоди, аби мінімізувати ризики, пов'язані з БПЛА, подавили позиції противника артилерією і чисто на морально-вольових пошурували двома групами по відкритій місцевості до позиції, – розповідає Аполлон.

– Я ще ляпнув якусь дурну фразу на самому початку, аби підняти всім настрій.

Він згадує бійницю на підходах до точки – Аполлон все боявся, що звідти висунеться ствол кулемета та покладе кількох його побратимів.

Але минулося.

Вже в самих окопах бійці працювали лише ручними гранатами – їхні вибухи зливалися з розривами гранат від МК19, тому росіяни не одразу збагнули, що українці вже поруч.

Коли ж зав'язався стрілецький бій, ворог почав гатити по позиції з міномета.

– Я прокручував у голові, кого може поранити першим, і як ми його тягтимемо кілометри по відкритій місцевості під мінометом.

І обіцяв собі змінити посаду на роботу з принтером, – зізнається Аполлон.

В якийсь момент українська артилерія придавила ворожий міномет, і бійці завершили штурм.

"Москва" впала.

Попереду була "Рязань".

Як виглядає розстановка сил згідно з даними Deep.

State від 30 жовтня 2025 року, "Говерла" знов під контролем ворога.

Проте через попередні українські обстріли від самого опорного пункту мало що лишилося.

Над головою пару колод, згадує цю позицію Стетхем, а траншеї завалені так, що неможливо пересуватися.

Тому і по "Рязані" били вже обережніше: якщо і цей опорний пункт розвалити, то ховатися потім буде ніде.

– Мабуть, у нас фортуна така була удачлива, що там залишилось до 10 військовослужбовців противника.

Вночі більша частина з них – десь 7 чоловік – просто через поле почали перебігати на сусідню посадку.

На них летіло все.

Втекти зміг хіба що один, інші залишились на полі, – каже Стетхем.

З тих трьох росіян, що не покинули позицію, двох змогли взяти в полон, одного ліквідували.

Завдання було виконано.

Після п'яти місяців боїв українські воїни підкорили "Говерлу".

Що стало запорукою успіху операції?.

Хороша підготовка, успішна стратегія, достатня кількість вогневої підтримки?.

Різними словами, але співрозмовники УП приходять до єдиного висновку: ключ – у злагодженості.

Коли ролі між підрозділами чітко розподілені, й кожний відповідає за постійну ділянку роботи.

Якщо сьогодні ти займаєшся вогневим забезпеченням, то завтра будеш робити те саме, а не підеш на штурм, приміром.

Коли різні підрозділи навчилися розуміти один одного та довели, що можна один на одного покластися.

Коли всі учасники операції працювали як єдиний бойовий організм.

– Давайте так я вам скажу.

Ця операція унікальна тим, що вона дуже конкретна, – підсумовує Стетхем, – тим вона й має для нас особливе значення.

Зараз наші задачі: стримування, надання допомоги, заведення підрозділу на позиції… Повсякденна робота, яка не закінчується.

А тут була конкретна задача – взяти висоту.

І ми її взяли.

Рустем Халілов, УП.