Коли гра не закінчується: як Тьяго Алькантара передає свій досвід у якості тренера

Спортивне середовище з дитинства стало для мене справжньою школою життя. Разом із братом Рафіньєю ми мали щастя відкрити для себе світ спорту завдяки мамі, яка грала у волейбол, і татові — Мазіньйо. Він був професійним футболістом, тож ми на власні очі бачили, що означає бути гравцем.

Ми потрапляли на тренування, заходили до роздягальні, відчували атмосферу футбольного щодення. Тоді мене ще не цікавила тактика — радше поведінка футболістів, їхні звички, розмови, настрій.

Коли з дитинства буваєш у роздягальні, то розумієш, що футбол — це не міфи й легенди, а живі люди, їхні емоції та взаємовідносини. Звісно, покоління татових колег відрізнялося від теперішніх гравців. І дитина, звісно, не розмовляє так, як підліток чи дорослий, який уже взаємодіє з тренерами та партнерами. Але саме той досвід допоміг мені відчувати себе впевнено в команді й пізніше навчитися відстоювати себе.

Мені також пощастило мати брата майже одного віку, який так само обожнював футбол. Ми змагалися постійно — але по-доброму. Просто грали. Не аналізували, не сперечалися, хто зіграв краще — просто насолоджувалися грою.

Ми більше спостерігали, ніж говорили. І, мабуть, саме це допомогло нам рости — уважність до деталей, до людей, до процесу. Це те, що кожна дитина може перенести й у будь-яку іншу сферу життя. Саме так я й виріс — у середовищі, яке дало мені свободу розвиватися природно.

Завдяки бразильським кореням ми багато грали у футзал — це загартувало реакцію, навчило думати й діяти швидше. У футзалі є особлива тактична дисципліна, яку потім легко перенести на великий футбол.

Іноді на полі я чув від тренерів: "Не наступай на м’яч!" — і це завжди нагадувало мені, наскільки різні можуть бути підходи до гри.

Коли мені казали: "Не роби цей фінт! Не приймай м’яч зовнішньою стороною стопи!" — я лише усміхався.
Добре, я все одно так зроблю.

Це і є суть футболу — свобода, інстинкт, експеримент. Це гра, у якій можна перемогти, навіть якщо не все виходить. Футбол — єдиний вид спорту, де можеш виграти, граючи погано. У цьому його магія — у тому, що неможливе може стати реальністю.

Мій перший тренер — мій батько — був, мабуть, найспокійнішим тренером у світі. Він навчав мене й Рафінью майже без слів — просто своїм прикладом. І саме це стало основою нашого становлення як гравців.

Згодом, коли я дорослішав, поруч з’являлися інші наставники, які впливали на мій розвиток. Наприклад, Франсіско Х. Гарсія Пімьєнта у Барсі. Ще у Віго, коли тато грав за Сельту, мене тренували більше у фізичному напрямку — щоб відчути силу, контакт, темп.

А вже потім Ла Масія — місце, де я зрозумів, що таке футбол Барселони. Вони не просто вчать грати — вони формують тебе як людину. Дисципліна, яку прищеплюють у Ла Масії, переходить і в повсякденне життя. Це середовище, у якому футболіст і клуб розвиваються разом. Усі там виховуються для того, щоб одного дня стати гравцем основи.

Потрапити до роздягальні першої команди Барселони й грати у великих матчах Ла Ліги та Ліги чемпіонів — це щось особливе. Там я вперше зрозумів, що означає ідеальний звук м’яча. Коли заплющуєш очі, і кожен пас звучить точно, як треба.

Офіційним беттінг-партнером Ла Ліги в України є букмекерська компанія betking.

Гравці такого рівня завжди прагнуть бути найкращими. Але у тій Барсі поруч зі мною вже були, мабуть, найкращі в історії. І тоді твої цілі трохи змінюються — бо стеля настільки висока, що до неї не дотягнешся відразу. Ти ростеш, змінюєшся, стаєш іншим футболістом. І коли зрештою покидаєш клуб — ти вже на кілька кроків попереду тих, кого зустрінеш далі.

Грати поруч із Серхіо Бускетсом, Хаві та Андресом Іньєстою — це був привілей. Унікальний досвід, який назавжди залишив у мені частинку тієї Барси.

Німецька Бундесліга навчила мене простій, але важливій істині: у футболі ти не завжди можеш бути тим, хто диктує умови. І це нормально. Головне — бути справді сильним у тому, що вмієш найкраще.

Німецький футбол — це гра в атаці, у переходах, де не завжди вдається зробити все стерильно. Але коли з’являється шанс — ти мусиш його використати.

Коли я приїхав до Німеччини, Баварія вже панувала у лізі. Чемпіонат ще не був настільки збалансованим, і я бачив, що у суперників є слабкі місця. З часом, коли в німецькому футболі з’явилося нове покоління талановитих тренерів, тактичний рівень Бундесліги виріс — і вона стала відповідати рівню футболу, який ми показували у Баварії.

Я завжди раджу молодим гравцям спробувати себе саме у Бундеслізі. Там можна прожити кожну фазу гри — від оборони до атаки, від контролю до хаосу.

Мій період у Ліверпулі втілив усе, що я шукаю в клубі — і що завжди любив у футболі. Це відчуття боротьби за кожен трофей, коли ти володієш ініціативою, але при цьому залишаєшся частиною команди-бійця, де щодня доводиться працювати на результат. Ми не програвали через нестачу якості — просто в Англії треба виборювати все. У Ліверпулі я знайшов і баланс, і виклик — бути домінантним, але й готовим щодня доводити це діями.

Англійський футбол вчить іншого: треба бути кращим за суперника віч-на-віч. Саме це змушує рости щотижня. Барса і Баварія — це різні філософії. У Барселони — краса гри. У Баварії — повне домінування.
А Англія — це інтенсивність, емоції, щось ближче до південноамериканського футболу. У Ліверпулі ми пройшли чудовий шлях адаптації, навчання й розвитку.

І це був час із Юргеном Клоппом — людиною, яка щодня випромінює енергію. Мені справді пощастило працювати з тренером, здатним перетворювати будь-яку ситуацію — хорошу чи складну — на користь команді. Для Клоппа не існує поганих моментів — є лише ті, що потребують правильного спрямування. І він умів це зробити — через енергію, спокій або навіть сміх у найнесподіваніші миті. Його енергія передавалася всім. Він створював напрямок, за яким команда просто йшла за ним.

Окрім шаленого темпу тренувань, найцінніше, що я виніс від Юргена Клоппа, — це його ідею, що гра ніколи не зупиняється. Навіть якщо ти хочеш відпрацювати лише один конкретний момент, дія повинна залишатися живою. Не можна проводити вправу на завершення атаки без запасного м’яча — бо може бути рикошет, втрачений м’яч чи миттєвий перехід у захист. Від Клоппа я забрав головне — інтенсивність у всьому: у бігу, у пасі, у позиції.

Дуже схожі принципи я бачив і у Хансі Фліка. Він — мій орієнтир як тренер. Людина, у якій поєдналися людяність і тактична глибина. Бо врешті-решт тренер працює не просто з гравцями, а з людьми. Треба вміти відчувати футболіста, але й дати йому інструменти для розвитку — підживлювати його амбіцію, особливо в молодих чи дуже мотивованих. Саме це утримує команду єдиною.

З Фліком ти вчишся віддавати все, не розпорошуючи увагу на зовнішній шум. У великих клубах — як Барселона — навколо завжди багато зайвого. Але він навчив: головне — контролювати те, що всередині, щоб зовнішнє не зруйнувало командний ритм.

Я міг би скласти цілий список тренерів, які вплинули на мене: Пеп Гвардіола, Хансі Флік, Луїс Енріке, Карло Анчелотті, Юрген Клопп, Юпп Хайнкес. Особливо це відчув наприкінці своєї кар’єри. Можливо, Клопп побачив моє сиве волосся й зрозумів, що я вже думаю як тренер, — або просто бачив, як я проводжу час на полі, спілкуючись і направляючи партнерів. Саме він першим сказав мені: "Ти станеш тренером".

З певного віку починаєш помічати повторювані моменти в грі — шаблони, які дозволяють скоротити шлях до переваги. Ти починаєш бачити футбол ширше: не через призму себе, а через призму команди.
Підказуєш молодим, щоб вони відчували впевненість і робили своє. Ділишся досвідом, відкриваєш їм нові інструменти. Так і з’являється цікавість до тренерства.

Ще будучи гравцем, починаєш думати: "Як я можу допомогти партнерам? Як зробити, щоб іншим було легше?" Тоді ти ще не називаєш це тренерською роботою, але насправді саме в ці моменти вона і починається.

Поступово тренерське бачення починає входити у твої звички. Ти думаєш: "Добре, я маю віддати максимум на цьому тренуванні, у цьому матчі — але водночас хочу допомогти й комусь іншому зробити те саме".
З часом це почуття росте. І коли футбольне життя починає згасати, ти починаєш думати — як передати цей досвід далі, як використати свої знання, щоб допомагати іншим. Це природний перехід, який проходять багато хто з нас.

Досвід, який накопичуєш за роки гри, — це знання, здобуте через спроби й помилки. Ти розумієш, що працює особисто для тебе, що допомагає команді, але кожен має свою формулу. І тут найважливіше — психологія: зрозуміти, що підходить конкретній людині або групі, і створити гармонію.

Після стількох років боротьби, спочатку — щоб стати футболістом, а потім — щоб стати тим футболістом, яким хотів бути, найважчим виявився момент, коли довелось прийняти, що все завершується. Не через страх перед майбутнім — а тому, що потрібно було відпустити щось, що ти по-справжньому любиш, і що вже не залежить від тебе. Це було боляче, але я мав знайти в собі спокій і гордість за шлях, який пройшов.

Коли спортивна кар’єра добігає кінця, важливо сповільнитися. Це не про відмову від руху, а про новий ритм — щоб озирнутися, переосмислити, що ти зробив. Ти не мусиш тягнути за собою важкий рюкзак минулого. Достатньо просто відкрити його, подивитись, що всередині, і забрати з собою лише те, що справді потрібно для наступного етапу. Іноді, щоб продовжити вчитися й розвиватися, треба змінити темп або напрямок.

Майже рік тому ми з Жорді Альбою та Оскаром П’єрре (співзасновником і CEO Glovo) вирішили допомогти клубу Centre d'Esports L’Hospitalet у Каталонії. Ми створили команду, у якій хотіли б грати самі — із духом спільності, повагою до історії й поглядом у майбутнє. Через цей історичний клуб ми відчуваємо ріст і розвиток, поєднуючи традиції з сучасним баченням того, яким має бути футбольний клуб.

І зараз відбувається щось магічне. Ми бачимо, як вся громада живе футболом — шість тисяч уболівальників на трибунах, які мріють бачити команду у вищому дивізіоні. Ми хочемо не лише результатів, а й дати якість і знання дітям в академії. Сьогодні футбол часто крутиться навколо грошей, але ми прагнемо зосередитись на соціальній стороні — щоб створити позитивний вплив на місто і людей, які в ньому живуть.

До того ж, у 2019 році наша родина заснувала Фундацію родини Алькантара, щоб використовувати спорт як інструмент соціальної підтримки та інтеграції. Це стало чудовим і справді трансформаційним досвідом.
Ми з дитинства допомагали іншим — це було у прикладі наших батьків — але тепер вирішили об’єднати всі ці зусилля, щоб створювати власні проєкти і підтримувати інших. І зараз ми допомагаємо новим ініціативам зростати — через силу спорту.

Найчастіше від спортсменів різних видів я чую одне: перш ніж віддатися справі цілком — душею й тілом — треба дати собі трохи часу й свободи. Бо напіврішень у житті не буває. Якщо берешся за щось — роби це по-справжньому. Але щоб це зробити, треба спершу дозріти, знайти внутрішній спокій.

Мій досвід у тренерському штабі Барселони влітку 2024 року був чудовим. Футбол ще жив у мені — у пам’яті, у тілі, — але я вже не міг грати на тому рівні, на якому звик. Я відчув, що дитина всередині мене, та, що грала з м’ячем із чистої любові, — потроху зникла. І щоб допомагати іншим, я мав знайти нового себе — дорослого, який може ділитися знанням.

Я намагався передати команді не лише ідеї гри, але й філософію, стиль, спільне бачення. Справді пишаюся тим періодом — і тим, як ми провели сезон 2024-го. Та ще більше — тим, що команда продовжує робити зараз.

Зараз я повністю зосереджений на тому, щоб розвиватися як тренер. Мені цікаво вчитися у спеціалістів інших напрямів — розмовляти з фізіотерапевтами, фітнес-тренерами, дізнаватися, як вони мислять, як підходять до підготовки спортсменів. Усе це допомагає глибше розуміти гру й людей у ній.

Якщо я й справді просунуся далі як тренер, то, мабуть, тому, що мій талант спочатку ніколи не був призначений лише для гри, а й для того, щоб допомагати іншим. Я завжди мав у собі цю дидактичну жилку — бажання пояснювати, підтримувати, робити щось, що реально змінює життя спортсменів.

М’яч нікуди не зникне з мого життя. Просто тепер його місце буде іншим — у середині команди, у процесі гри, у розвитку футболу загалом. Я здійснив свою головну мрію — став футболістом. А тепер живу іншою: хочу допомагати людям.

The Coaches' Voice

Довідка про компанію

betking — ліцензований букмекер, що входить до King Group та здійснює діяльність відповідно до законодавства України. betking пропонує широкий спектр послуг у сфері спортивного беттингу та онлайн-розваг, зосереджуючись на інноваційності, прозорості та принципах відповідальної гри.

betking активно сприяє розвитку спорту в Україні: підтримує професійні команди, реалізує партнерські проєкти та впроваджує ініціативи, орієнтовані на вболівальників і спортивну спільноту.

ТОВ "Слотс Ю.Ей": Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 26.04.2021 (Рішення КРАІЛ №150 від 12.04.2021), Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення букмекерської діяльності у мережі Інтернет від 05.12.2024 (Рішення КРАІЛ №559 від 21.11.2024).

УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ