Максим Гардус: Орбану нічого запропонувати, його вплив на Трампа перебільшений

Громадська думка у США для Трампа важливіша, ніж інтереси Угорщини, яка крім компліментів нічого значущого Америці запропонувати не може, вважає експерт.

Незважаючи на повномасштабне вторгнення Росії в Україну та ризик поширення війни Європою, країни ЄС продовжують балансувати між власними енергетичними інтересами та санкційним тиском США. Всупереч закликам Вашингтона повністю відмовитися від російської нафти, деякі держави ЄС все ще зберігають певні обсяги імпорту і не втрачають надії переконати президента США Дональда Трампа у скасуванні санкцій проти країни-агресора. Зокрема, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан 7 листопада збирається до Вашингтона, щоб вплинути на американського лідера.

У другій частині інтерв'ю Главреду аналітик та експерт з енергетичної політики аналітичного центру Razom We Stand Максим Гардус розповів, чому Європа не поспішає з повною відмовою від російської нафти, хто виграє від таких компромісів і як це впливає на фінансування російської військової машини в Україні.

Першу частину розмови про те, чи буде успішною авантюра Кремля з приховування "Лукойлу" і "Роснефти" від санкцій, які світові активи Росії буде найболючіше втратити і як цим скористаються в США можна прочитати за посиланням.

Ви згадували про візит Орбана до Вашингтона. І ось у мене у зв'язку з цим запитання: чи може Орбан своїм візитом і переговорами з Трампом, - а ми знаємо, що Трамп, у принципі, людина вельми сугестивна, - вплинути на нього настільки, щоб нівелювати нинішні зусилля США щодо обмеження російської нафти?

Я думаю, якби це було можливо, Орбан уже б оголосив про свою "гігантську перемогу". До цього варто додати, що події останніх місяців показують: ірраціональність Трампа багато в чому була перебільшена, як і вплив Орбана на нього.

На початку дійсно звучали абстрактні заяви про те, що Європа нібито купує російську нафту. Але насправді весь Європейський Союз - це не одна структура: російську нафту купують тільки дві країни - Угорщина і Словаччина.

Решта держав або відмовилися від залежності раніше, або повністю припинили закупівлі 2022 року. Це і країни Балтії, і Польща, і Німеччина. Навіть ті центральноєвропейські країни, що перебувають в аналогічній логістичній ситуації, як Угорщина і Словаччина, тобто не мають виходу до моря - Австрія і Чехія, - знайшли альтернативні джерела нафти і газу.

І вже в останніх офіційних заявах адміністрації США (а не лише проукраїнської опозиції) прямо названі країни, які продовжують купувати російську нафту: Словаччина та Угорщина. Таким чином, той гіпотетичний вплив і емоційна близькість, які нібито існували між Орбаном і Трампом, поки Трамп був кандидатом у президенти, жодним чином не змінили розуміння національних інтересів США, яке у Трампа все ж таки є.

Він бачить, що Росія ігнорує його мирні ініціативи. Зустріч на Алясці за фактом закінчилася нічим: жодної з обіцянок, даних Володимиром Путіним Дональду Трампу, виконано не було. Це вже починає позначатися на рейтингах, оскільки видно, що підтримка України зростає як усередині Республіканської партії загалом, так і серед прихильників Трампа. Тобто у США сформувався майже повний консенсус на підтримку України. За Росію - лише незначна меншість усередині Республіканської партії, і навіть серед прихильників руху MAGA (Make America Great Again) далеко не всі підтримують Москву.

Таким чином, громадська думка і розуміння національних інтересів США для Трампа важливіші за інтереси Угорщини, яка окрім компліментів нічого значущого Америці запропонувати не може. Її товарообіг зі США - мікроскопічний, вона не має транзитного значення, а її вага в Європейському Союзі надто мала, щоб формувати якусь "протрампівську" коаліцію в Європарламенті. А стиль пана Орбана настільки суперечливий і токсичний, що навіть Європейська народна партія - найбільша християнсько-демократична фракція в ЄП - не приймає його назад до своїх лав.

Таким чином, у Орбана просто немає карт для розмови з Трампом. Йому нічого запропонувати натомість, щоб переконати знизити тиск на Росію. Тому можна з високою часткою впевненості сказати, що візит Орбана до Вашингтона закінчиться нічим. Якби це було не так, ми б уже побачили або витоки інформації з американського боку, або тріумфальні заяви самого Орбана про "перемогу".

Дивіться відео інтерв'ю Максима Гардуса Главреду про причини відмови країн ЄС від виконання санкцій проти російської нафти:

І якщо говорити про те, що впливу в Орбана дійсно немає, як ви сказали, то питання про Німеччину. Тому що в контексті цих санкцій спочатку з'явилася заява канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який просив вивести з-під санкцій частину німецького підрозділу "Роснефти". Пізніше з'явилася інформація про те, що дійсно саме німецький підрозділ "Роснефти" вивели з-під дії нових санкцій. Чому так сталося і чи можуть аналогічні рішення ухвалити і в інших країнах, де представлені "Роснефть" або "Лукойл" у Європі?

Тут потрібно враховувати передісторію. Вимоги Німеччини абсолютно законні й логічні. Адже Росія накопичувала енергетичні активи в Європі десятиліттями. Зокрема, підрозділи "Газпрому" володіли найбільшими в Європі підземними газовими сховищами в Німеччині. І коли Росія готувалася до війни з Україною 2021 року, вона навмисне не закачувала газ у власні комерційні сховища, щоб у разі початку війни можна було шантажувати Європу цінами на газ і в такий спосіб змусити її не підтримувати Україну. У "Роснефти" також було багато нафтопереробних заводів по всій Європі, зокрема в Німеччині. Але щойно почалася війна, німецький уряд узяв ці підприємства під свій контроль. Зараз вони не працюють на Росію - ними керує Німеччина.

Так, Німеччина їх не націоналізувала, тому що в Європі діє принцип недоторканності приватної власності. Націоналізація іноземних активів - це складний і тривалий процес, який може тягнутися роками, з судовими розглядами. У Німеччині до цього ставляться вкрай суворо.

Тому немає сенсу вводити санкції проти НПЗ, якими фактично управляє німецька держава. Юридично вони все ще належать Росії, але де-факто не контролюються нею. У такому разі санкції вдарять швидше по Німеччині, а не по Росії. А ось проти інших активів, які, як і раніше, управляються Росією - наприклад, АЗС "Лукойла" - санкції вводити потрібно і правильно, зокрема і в Німеччині. Тому в цьому питанні з Мерцем можна тільки погодитися.

Щодо Японії питання виникло сьогодні, тому що ми бачимо, що Трамп перебувавв Азії і вівпереговори, зокрема зустрічався з прем'єр-міністром Японії Санае Такаїті. З'явилася інформація, що після цієї зустрічі Японія нібито відмовилася підтримувати американські санкції, що стосуються обмеження російської нафти. Наскільки це може позначитися, і як ви це прокоментуєте?

Історично склалося так, що Японія вкрай бідна на енергоресурси. Там практично немає ні газу, ні нафти, ні інших енергоносіїв. Вона майже на 100% залежить від їхнього імпорту. При цьому це країна з великим населенням, високим рівнем автомобілізації та розвиненою промисловістю. Нафта потрібна не тільки для двигунів внутрішнього згоряння, а й для виробництва пластмас, полімерів і безлічі інших матеріалів.

Японія вклала значні кошти в розробку родовищ газу на території Росії - насамперед на острові Сахалін, який, до речі, деякий час належав Японії. Там діє проєкт "Сахалін-2", у якому є і російська, і японська частки. Обсяги поставок за цим проєктом становлять приблизно 10% споживання скрапленого природного газу Японії - небагато в масштабах усієї країни, але все ж таки важливо, особливо з огляду на те, що це і їхні власні інвестиції.

Від початку повномасштабного вторгнення ведеться активна дипломатична робота: відбуваються численні переговори - як публічні, так і неофіційні. У них беруть участь і нинішня, і попередня американські адміністрації, представники Євросоюзу та України. Проте Японія вкрай стурбована своєю енергетичною безпекою і намагається зберегти стабільність поставок.

У всьому іншому її позиція щодо війни однозначна - Японія підтримує Україну. Вона голосує "за" на всіх міжнародних майданчиках і, між іншим, входить до п'ятірки найбільших фінансових донорів (серед невійськових). За обсягами допомоги вона випереджає, наприклад, Італію.

Зброю Японія не постачає - за конституцією в неї немає повноцінної армії, - але фінансова підтримка дуже відчутна. Однак саме в енергетичному питанні Японія проводить чітку "червону лінію", і це зберігається вже за третього, якщо не четвертого прем'єр-міністра від початку вторгнення. Ніхто з них не пішов на розрив енергетичних зв'язків із Росією. Америка, своєю чергою, запропонувала доволі екстравагантний варіант - замінити російський газ поставками з Аляски. Теоретично там справді великі запаси, але видобуток у таких умовах потребує колосальних інвестицій.

З'являлася інформація (скоріше експертна, ніж офіційна), що Японія розглядає можливість вкласти кошти в розробку аляскинських родовищ і перевозити сировину морем через Тихий океан - географічно це недалеко. Однак японці вважають цей варіант занадто дорогим, технічно складним і довгостроковим. У таких екстремальних умовах немає гарантій стабільного видобутку, а нафта і газ країні потрібні не "через пару років", а вже сьогодні.

Тому всі сподіваються, що переговори з Японією завершаться вдало і вдасться знайти хоча б перехідну формулу - наприклад, поступове скорочення закупівель у Росії. Тим паче що Японія, загалом, країна проамериканська: нинішній прем'єр навчався у США, чудово розмовляє англійською, має хороші зв'язки в Конгресі тощо. Але, незважаючи на це, національні інтереси поки що переважують політичні, і відмовитися від російських енергоносіїв Японія, судячи з усього, не готова. А шкода.

Якщо говорити загалом про санкції і про те, як швидко ми можемо побачити від них ефект, які ваші прогнози-коли це буде найпомітніше?

По суті, ми вже бачимо його щодня. Кожен мільярд доларів, який Росія не отримала, - це десятки тисяч "шахедів", які вона не виробила. Це сотні крилатих і балістичних ракет, які не були випущені. Це менше "Кинджалів", менше "Іскандерів", що летять по нас із вами.

Доходи Росії від експорту вуглеводнів помітно скоротилися. І це поступово впливає на її здатність фінансувати виробництво озброєнь. Адже виробництво військової продукції формально збільшує ВВП, але це ілюзорне зростання. Якщо заплатити одній людині 100 гривень, щоб вона викопала яму, а іншій - 100 гривень, щоб вона її закопала, ВВП зросте на 200 гривень, але ніхто від цього щасливішим не стане. Так і у випадку з Росією: коли вона витрачає величезні кошти на виробництво ракет, які потім запускає в Україну, - так, хтось тимчасово отримує зарплату, підрядники заробляють, але загалом гроші з економіки вимиваються. Тому що менше коштів залишається в Росії, то менше вона може спрямувати на військову промисловість.

Доходи від експорту вуглеводнів вкрай важливі для російського бюджету - це приблизно 30-40% федеральних доходів у різних формах. Це і податок на видобуток корисних копалин, і орендні платежі, і дивіденди держкомпаній, і непрямі податки, податки на працю тощо. Головний експортний товар РФ - нафта. Тут зниження доходів відчутне, але все ще недостатнє. А ось щодо газу воно дійсно колосальне.

Якщо раніше, у найкращі роки, Росія постачала в Європу до 140 мільярдів кубометрів газу, то зараз - близько 13 мільярдів. Тобто падіння більш ніж у десять разів. При цьому Європа була для Росії найвигіднішим ринком: вона платила багато, вчасно і в євро.

Альтернативних ринків для російського газу так і не знайдено. "Сила Сибіру-2" залишається проектом на папері - нескінченно підписують меморандуми, але реальних поставок немає і невідомо, коли вони будуть. Ми вже бачимо дослідження, які показують, що в другому півріччі 2025 року обсяги виробництва військової продукції в Росії починають знижуватися. Поки незначно - це не крах, йдеться про кілька відсотків, але це перші ознаки того, що ресурси, накопичені за "ситі" мирні роки, починають проїдати. І на колишній шалений темп виробництва оборонної продукції грошей уже не вистачає. Усе це свідчить про те, що тиск зі зменшення доходів Росії потрібно продовжувати, продовжувати і продовжувати.

Оскільки зараз спостерігається зменшення випуску військової продукції в Росії. Навіть згідно з умовно офіційними російськими джерелами - якими б спотвореними вони не були - видно, що в російській економіці є проблеми. І тоді виникає логічне запитання - як довго Росія зможе вести війну в Україні в такому режимі, якщо санкції будуть введені та їхнє виконання контролюватиметься?

Ніхто цього не знає точно. Треба робити все можливе, щоб посилювати негативні ефекти для російської економіки. Передбачити межу крихкості надзвичайно складно: ми знаємо країни, які жили під санкціями десятки років. Ми також знаємо приклади, коли країни припиняли війни, хоча жоден сантиметр їхньої території не був зайнятий противником (наприклад, Німеччина в Першій світовій війні). Це дуже складний і малопередбачуваний процес. Головне завдання - продовжувати тиск.

А його ще є куди нарощувати. Європа продовжує купувати скраплений природний газ у Росії - ба більше, у період повномасштабної війни обсяги поставок збільшилися. Добре, що ухвалено дев'ятнадцятий пакет санкцій, де прописано, що короткостроково деякі контракти припиняться через кілька місяців, а довгострокові - з 2027 року. Хоча хотілося б, звичайно, щоб вони вже були припинені.

До Європи, як і раніше, надходить, нехай і в менших обсягах, російська нафта. Тривають поставки трубопровідного газу. Це ті напрямки, на яких можна було б посилити тиск.

Що ще можна зробити? Має сенс знайти важелі впливу на Туреччину: для Туреччини європейський ринок дуже важливий, вона значною мірою залежить від Європи і є членом НАТО. Ігнорувати цей аспект - вкрай неправильно.

Велика проблема - "тіньовий флот". У дев'ятнадцятому пакеті посилюється контроль над ним, але наразі він все ще становить близько половини суден, задіяних у поставках. Потрібно продовжувати роботу, щоб перекрити ці можливості - зокрема ті, що стосуються Індії: "тіньовий флот" безперешкодно ходить до Індії, і якби цього не було, в Індії з'явилася б додаткова причина відмовитися від російської нафти (оскільки трубопроводу з Росії до Індії не існує).

Ще багато чого можна зробити в юридичній і дипломатичній площині - наприклад, обмежити прохід Босфорською протокою. Крім того, шлях із Балтійського моря до світового океану пролягає територіальними водами Данії, члена ЄС і НАТО, і досі не знайдено юридичної формули, яка б дозволяла затримувати відповідні танкери. Таким чином, щоб зменшити доходи Росії на мільярди і, відповідно, її витрати на ВПК, ще має бути велика робота.