Учасник спецоперації з пошуку «Поцілунку Юди» Денис Фомічов: Мені довелося стати експертом з Караваджо

У резонансній справі про викрадення та контрабанду картини Караваджо "Взяття Христа під варту", або "Поцілунок Юди", поставлено крапку – без вироків, після закінчення термінів давності. Прокуратура має намір оскаржити рішення Подільського районного суду Києва, але головне, що зі знаменитого полотна знято статус речового доказу, і незабаром воно повернеться до глядачів.

Підозрюваних у «крадіжці століття» затримали у Берліні. Сьогодні мало хто знає, скільки вигадки, сил та коштів було вкладено у цю спецоперацію. Справжня детективна історія, слідами якої підполковник міліції (справа була ще до реформи МВС. - Ред.) Денис Фомічов написав повість «Поцілунок Юди», яка побачила світ 2021 року.

До розшуку вкраденого шедевра автора було залучено як співробітника Управління спеціальних операцій МВС та запроваджено у злочинне угруповання. Сьогодні безпосередній учасник тих гострих подій поділився з Коротко про своїми спогадами.

Самі видали себе хвастощами

- Денисе, про міжнародну спецоперацію з пошуків картини було відомо давно. Але наскільки вона була складною, ми почули лише у вересні 2021-го, коли в Одеському музеї західного та східного мистецтва відбулася презентація вашої книги. Раніше деталі було засекречено?

- Не так щоби засекречені, вони озвучувалися в суді, хто хотів - той ходив і слухав. Але процес тягнувся надто довго, і на певному етапі інтерес до нього згас.

- Свою повість «Поцілунок Юди» ви називаєте белетристикою. Чого в ній більше: вигадки чи реальних моментів?

– Скажу так, що реальних моментів насправді дуже багато.

– Розкажіть, як вдалося вийти на слід угруповання?

- Людина має таку психологічну особливість: якщо вона зробить щось дуже круте і грандіозне в її розумінні, то не може пережити, якщо ніхто про це не дізнається. Якщо ти хороший слюсар - розповідатимеш, які тонкі деталі можеш виточити, і чекатимеш на захоплення. Якщо хірург - говоритимеш про свої операції і чекатимеш, коли назвуть віртуозом. Якщо професійний злодій, то по великому секрету, але маю сказати:
«Чули, як усі говорять про крадіжку картини Караваджо? Так ось – це я!»

Такого масштабу крадіжки справді викликають повагу у кримінальній спільноті. Але… правоохоронці ведуть оперативну роботу, яка базується на отриманні інформації із джерел. І ось коли такі відомості потрапляють у злочинне середовище, завжди знайдуться особи, які співпрацюють із органами внутрішніх справ.

Було задіяно практично всі країни Європолу

- Тобто викрадачі видали самі себе хвастощами, і це пішло «сарафанним радіо»?

- Так, і це було не відлуння через третє-п'яте коліно, а інформація, яка дозволила ідентифікувати людей, які скоїли злочин. Але затримувати їх не було сенсу, бо тоді ми не розуміли, де знаходиться саме полотно. Тому в 2009 році вирішили розробити таку спеціальну операцію, в якій викрадачі самі вивели б нас на картину.

Але я завжди говорю про те, що моя роль у цій операції становила не більше 15% від загальної роботи.

- Однак ви були співробітником, який був запроваджений у злочинне угруповання.

– Це так. Але я був, по-перше, не єдиним, по-друге, підрозділ спеціальних операцій - це величезний організм, який включав не один відділ. Працювала велика кількість людей, і робота була справді колосальна. Були задіяні майже всі країни Європолу - безпосередньо Німеччина, де були викрадачі, Італія, залучалася поліція Угорщини, Великобританії.

Моя роль виявилася найбільш кіношною, найцікавішою, найкрасивішою. Жінки, "мерседеси", готелі, картини, нічний Берлін... Тут питань немає.

Але решта 85% роботи - це комп'ютери, міліціонери, що не висипалися, величезний масив інформації, обробка якихось маргінальних особистостей. Розмови про те, чи ти знаєш Васю, чи знаєш ти Петю, а там, дивись, і по морді можуть дати. Основний тягар на себе взяли підрозділи, які працювали "на землі".

Вони виглядали як цілком симпатичні хлопці

- Викрадачі щось тямили у живописі? Картину вони вирізали варварськи, залишаючи шматки, що стирчать з-під рами, склали як простирадло. Начебто навіть у кіно не бачили, як це робиться.

- Так, це було варварство. Угруповання працювало з предметами мистецтва, але вони були професіоналами в галузі крадіжки, а не в тому, як поводитися з картинами. Хоча суто суб'єктивно скажу, що викрадачі справляли враження більш-менш інтелігентних людей, аж ніяк не були схожі на розбійників з великої дороги, які орудують сокирою. І якщо не знати, що у них за плечима, то виглядали цілком симпатичними хлопцями з почуттям гумору, з якимись своїми моральними принципами.

- Чому їх привабило саме полотно Караваджо, чому одеський музей?

– Чому одеський музей, то це очевидно. Коли почали розбиратися із системою охорони, я здивувався, що картина там так довго провисіла. Взяти її за складністю – як у дитини відібрати цукерку.

- Про те, що система сигналізації в музеї була геть поганою, говорили ще 2008 року. Економія чи недбалість?

- Якщо говорити канцеляризмами, то фінансування музейного господарства було за залишковим принципом. А там же в іншому залі був ще «Святий Лука» пензля фламандського живописця Франса Халса...

Замовника судом не встановлено

- Пам'ятаю, багато хто дивувався і радів, що «Святий Лука» вцілів. Отже, «Поцілунок Юди» брали на замовлення?

- Ця версія цілком логічна. Навіщо людям, котрі не є колекціонерами, таке щастя? Не підеш же з ним на базар.

- Щось відомо про замовника?

- У суді не встановлено. А якщо суд не встановив, то й говорити нема про що. Я можу тільки припускати, що замовник відмовився від картини через резонанс, який викликала крадіжка. Він зрозумів, що картину шукатимуть, і шукатимуть, доки не знайдуть.

- У спецоперації взяв участь відомий в Одесі бізнесмен та поціновувач мистецтва Роман Топілов. Чому пересічний громадянин зіграв колекціонера, готового купити картину? Адже це небезпечно.

– Якщо уважно читати Конституцію, то громадяни України мають допомагати правоохоронцям. Це було його рішення, варте великої поваги. Роман Топілов - це людина, яка справді вболіває за країну, за мистецтво. Він, не роздумуючи, ризикував собою, щоб повернути картину Караваджо.

- Добре впорався зі своєю роллю?

- Чудово! Викрадачі беззастережно повірили, що мають справу зі справжнім покупцем із Америки.

Ох, Юрію Віталійовичу!..

- Ви говорили, що був момент, коли операція опинилася на межі провалу через публічну репліку тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

– Так, таке було. Коли справа перебувала у «гарячому» стані, Юрій Віталійович на запитання про долю картини Караваджо відповів на пресконференції, що все добре і «співробітники вже впроваджені в середовище». Ми опинилися на роздоріжжі, думали, що все доведеться згорнути. Найголовніше в спецоперації - це зберегти її учасників, ніякі матеріальні цінності не можна порівняти з людськими життями. Але, дякувати Богу, все обійшлося. Викрадачі не читали інтерв'ю міністра.

- Ми трохи відволіклися від вашої гарної ролі. У чому вона полягала?

- Я виступав у ролі експерта, який мав оглянути картину та підтвердити її справжність перед продажем. Були побоювання, що полотно могли підмінити копією чи організувати провокацію, щоб подивитися, що станеться. Але все пройшло гладко. Коли я повністю переконався, що переді мною саме вкрадений Караваджо, було здійснено затримання.

- А ви справді є експертом з творчості Караваджо?

– Довелося ним стати. Мене "натаскували" найкращі співробітники і одеського, і київських музеїв, мистецтвознавці, антиквари. Я дуже багато з ними спілкувався, навчався, і  був справжнім знавцем творчості Караваджо.

А що ж тоді у Дубліні?

– Як експерт - можете відповісти на запитання, що саме викрали? Досі мусуються три версії «Поцілунку Юди»: оригінал Караваджо, авторська репліка, копія роботи сучасника великого італійця.

- У директора Одеського музею західного та східного мистецтва Ігоря Поронника є ціла наукова праця, яка беззаперечно підтверджує, що «Поцілунок Юди» належить пензлю Мікеланджело Мерізі да Караваджо. Це підтвердили італійські фахівці-караваджисти, які бачили нашу картину.

- А що ж тоді знаходиться у Національній галереї Ірландії у Дубліні?

- Історія цієї картини дуже загадкова. Вона вважалася втраченою і дивним чином з'явилася 1990 року. Наскільки знаю, ірландці так і не допустили італійських фахівців до встановлення атрибутації полотна. Тому якщо ми гадаємо, де оригінал, то я сумнівався б у справжності дублінського варіанта.

З берлінської в'язниці – у звільнення

- Що сталося після затримання викрадачів?

– Все було дуже просто: мене посадили до в'язниці – старе СІЗО у Берліні. Тому що за законами проведення операцій на території Німеччини, впроваджений має деякий час залишатися під наглядом. Це сильний стрес, і учасник інсценування може повестися непередбачувано. У світовій практиці правоохоронних органів були дуже негативні приклади, коли людина, яка вийшла з операції, впадала в ейфорію та чинила злочини, бо їй здавалося, що все вже може.

У СІЗО мене допитала поліція, потім приїхав керівник мого підрозділу, ми сіли в літак і прилетіли до Борисполя. Чекали, що нас зустріне керівництво МВС із квітами, а зустрів водій на своїй приватній машині. На запитання, де службова, він відповів, що службової немає, бо нас розформували.

- Розформували Управління спеціальних операцій?

- Так, розформували за два-три дні до мого повернення до Києва. А сам процес розпочався ще до мого відльоту до Берліна під час проведення активної стадії спецоперації. 2010 року Ющенко "закінчився", "розпочався" Янукович, у МВС змінилося керівництво. Коли я погоджував виліт із заступником міністра, той мені сказав: "Хочеш за державний рахунок до Берліна покататися?" Втім, не заперечував – їдь, мовляв. Як би було байдуже.

Ставлення до нашої роботи у нового керівництва склалося діаметрально протилежне ставленню старого. Раніше ключовою фігурою був заступник міністра Володимир Євдокимов - керівник кримінальної міліції, а Юрій Віталійович, незважаючи на його експресивність, завжди допомагав, підтримував, відгукувався на будь-які прохання як у матеріальному плані, так і в організаторських моментах. Як міністр, він показав себе з хорошого боку.

- Проте новий глава МВС Анатолій Могильов із великою помпою демонстрував журналістам повернений «Поцілунок Юди». Ви хоч щось за це отримали?

- Усі отримали звільнення з управління. Наш керівник пішов з органів на "гражданку", інші роз'їхалися по регіонах. Мені дали позачергове звання підполковника та зарплата збільшилася на 10 гривень. З цим я повернувся на старе місце роботи у рідний Миколаїв – служив у підрозділі боротьби з економічною злочинністю.

Своєї цінності картина не втратила

- На суді адвокати обвинувачених говорили, що слідство не довело, що люди, які намагалися продати картину в Берліні, її викрали. Заарештували, мовляв, перекупників.

- Якби не було доказів, справу повернули б на дослідження. Все було доведено, але… Я так вам скажу: Нюрнберзький процес над фашистами тривав два роки, за цей час розібрали всю діяльність країни, яка розв'язала Другу світову війну. Крадіжку однієї картини у Подільському суді розглядали з 2013 року і за 12 років не розглянули до кінця.

- З самого полотна статус речового доказу зняли лише наприкінці серпня цього року. Який стан картини? Пам'ятаєте, казали, що через погані умови зберігання вона сильно пошкодилася і нібито навіть не підлягала реставрації.

– За законом картину могли передати на відповідальне зберігання до музею чи розпочати реставраційні роботи раніше. Те, що з цим тягнули, на мою думку, злочинна недбалість. Ніхто не хотів брати відповідальність, воліли нічого не робити.

Але й чутки про стан полотна Караваджо дуже перебільшені. Картина успішно пройшла реставрацію у Києві, наші фахівці працювали у щільному контакті з італійськими колегами. Своєї цінності картина не втратила.

Якщо суд залишить апеляцію прокуратури без розгляду, найближчим часом побачимо «Поцілунок Юди» у Києві.

- Історія викрадення одеського «Святого Луки» під час виставки у Москві 1965 року лягла в основу популярної тоді кінострічки «Повернення Святого Луки». Немає бажання зняти фільм про пригоди «Поцілунку Юди»?

- Я вам більше скажу - наприкінці лютого 2022 року, 26-го чи 28-го числа, мав підписуватися договір із каналом ICTV про екранізацію моєї книжки. Сценарій уже був готовий. Але війна зірвала плани.

Історія питання

Картина "Взяття Христа під варту", або "Поцілунок Юди", італійського класика Мікеланджело Мерізі да Караваджо викрали з Одеського музею західного та східного мистецтва вночі 31 липня 2008 року. Злочинці розбили вікно та грубо вирізали полотно ножем.

Підозрюваних затримали у червні 2010 року у Берліні. Картина зберігалася у гаражі, згорнута в рулон. Після повернення в Україну вона була відправлена ​​до Національного науково-дослідного реставраційного центру, але роботи з відновлення не розпочали - нібито не дозволяв статус речового доказу. Дозвіл на реставрацію Подільський районний суд Києва дав лише 2018 року. Роботи було завершено 2021-го - до 450-річчя Караваджо.

Суд над п'ятіркою підозрюваних розпочався у 2013 році. Через деякий час вони були випущені з-під варти і перестали ходити на засідання. У вересні цього року адвокати обвинувачених подали клопотання про припинення кримінального провадження, оскільки з моменту описаних у ньому подій минуло 15 років.

«Поцілунок Юди» після реставрації вперше збираються виставити у Києві, після чого картина поїде до Литви, звідки розпочне тур Європою. Передбачається, що до Одеси вона повернеться після війни.