Виконавчий директор NAUDI Сергій Гончаров: Продавати зброю на експорт – це озброювати свою армію

Наша країна вже в листопаді планує розпочати продаж зброї власного виробництва іншим державам. Володимир Зеленський доручив запустити програму контрольованого експорту, заморожену після початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. Потенціал України лише у виробництві дронів і ракет, за словами президента, у 2026 році становитиме 35 млрд доларів. Журналіст Коротко про дізнавався про ситуацію з експортом української зброї у виконавчого директора Національної асоціації підприємств оборонної промисловості України (NAUDI) Сергія Гончарова.

Витісняючи росіян з ринку зброї, ми завдамо їм додаткових збитків

– Чи доречно зараз говорити про відновлення експорту українських озброєнь, коли наша армія сама не повною мірою ними забезпечена?

– Теза про те, що ми начебто не можемо продавати озброєння, тому що сама армія потребує цього озброєння, призводить до ситуації, коли держава не має фінансів, щоб купити це озброєння. Адже щоб виробляти зброю для ЗСУ, потрібні кошти, і такі кошти може надати експорт нашої оборонної продукції за кордон. Тому що, коли немає коштів на військові контракти, відповідно, українське підприємство не може нічого зробити. І це призводить до збитків і, як наслідок, до закриття українських військових підприємств. І саме це негативно відображається на обороноздатності нашої держави.

– Тобто виходить, ми продаємо зброю на експорт, щоб озброїти свою армію?

– Насправді так. Тому що на експорт зброї будуть встановлені відповідні мита, які принесуть прямі надходження до державного бюджету. А ми повинні пам'ятати, що кожна копійка, яка формується в Україні в бюджеті від податкових надходжень, спрямовується також на потреби Сил безпеки й оборони. Кожна сплачена гривня податків, у тому числі оборонного підприємства, йде на формування бюджету Сил безпеки й оборони. І якщо ми зможемо продати надлишкову військову продукцію, ми зможемо формувати більше грошей для Сил безпеки й оборони, за рахунок яких вони можуть купити більше українського озброєння.

Більше того, ми не повинні забувати, що по деякій номенклатурі військової продукції ми є прямим конкурентом росіян на світовому ринку озброєння. І витісняючи своєю продукцією росіян з цього ринку, ми завдаємо їм збитків.

Наприклад, у нас є українське підприємство, яке виготовляє гальмівні парашути для літаків. Це витратний матеріал, який періодично треба оновлювати. І у світі виробників цієї продукції лише два – Україна та Росія. А зараз ми не даємо дозвіл на продаж цих гальмівних парашутів у треті країни. А це означає, що до цих країн парашути продають росіяни. І кому ми завдаємо збитків таким «державним підходом» - зрозуміло, що собі. Бо росіяни, продаючи цю продукцію, заробили на ній і заплатили податок у російський бюджет. А чому не ми? Крім того, питання експорту – це питання й політичного впливу України на світовому ринку, тому що експорт озброєння – це завжди міжнародна політика.

– Що означає контрольований експорт зброї?

– На сьогодні фіналізованого нормативного акту, який регулює це питання, ще немає. Скоріше за все, мається на увазі, що ми повинні контролювати, наскільки це не завдає шкоди обороноздатності нашої держави. Держава завжди надає погодження та дозвіл на експорт зброї, товарів, робіт і послуг оборонного чи подвійного призначення. І це не тільки українська норма, вона працює у всьому цивілізованому світі. Бо неконтрольований експорт зброї називається просто – контрабанда.

В Україні є надлишки багатьох видів озброєнь

– А вітчизняний ВПК може виробляти зброю на експорт, чи маємо зараз профіцит виробництва власної зброї?

– По багатьох позиціях озброєння у нас дійсно є профіцит. Тобто його навіть більше, ніж потрібно ЗСУ. Українська оборонна промисловість справді сильно розігналася за обсягами виробництва. І зупинка таких підприємств призведе до збитків бюджету. А це несплачені податки із заробітної плати, несплачений податок на прибуток та інше.

– Відомо, що в Україні виготовляють зброю як державні, так і приватні компанії. Чи зможуть «приватники» також продавати її на експорт?

 – Це має бути так, тому що за останні три роки структура українського ВПК кардинально змінилася. Якщо до 2022 року це були переважно великі державні підприємства, то зараз картина зовсім інша. Це сотні нових приватних компаній, які займають більшу частину ринку та розробляють інноваційні продукти в оборонній сфері. Причому не на запит держави, а на виклики з фронту. Відповідно, зараз приватні виробники мають більше продукції, яка може бути конкурентною на світовому ринку.

– А для них створені умови, щоб вони могли експортувати зброю?

– Україна всю свою історію була експортером озброєння. Тобто нормативна правова база для проведення експорту озброєння є, і вона досить непогана. Але зараз експорт озброєння блокується не нормативно, а організаційно, тому що не надаються відповідні дозволи на експорт. Це було зрозуміло у 2022 році. Але зараз український ринок озброєння зріс у рази, а грошей більше не стало. Тому, використовуючи чинну нормативно-правову базу, яка передбачає отримання дозволів для експорту товарів, робіт і послуг, можна проводити експорт озброєння як приватним, так і державним виробникам.

Питання в тому, що це потрібно робити на практиці, а не лише говорити про те, що ми щось відкриємо або ми думаємо щось відкрити. А у нас зараз це питання заблоковане, тому що Міжвідомча комісія з військово-технічного співробітництва та експортного контролю, з якою необхідно узгоджувати дозвіл на експорт, з квітня не працює, оскільки змінився персональний склад комісії. А якщо ця комісія не засідає, то, відповідно, ніхто не може дати висновок щодо кожного запиту на експорт. Тобто немає комісії - немає органу, який дає дозвіл на експорт зброї. Крім того, бажано, щоб держава залучала до цього обговорення і суспільство. Ми не сумніваємося у фахівцях, які готуватимуть це рішення, але, як правило, краще узгоджувати це з ринком.

З виходом на світовий ринок зброї потрібно поспішати

– А наша військова продукція може скласти конкуренцію на світовому ринку озброєнь?

– Безумовно, наприклад, ті ж дрони тестуються в реальних бойових умовах лише в нашій країні. Відповідно, наші виробники вже зараз знають про це більше, ніж закордонні. Але тут є один нюанс: що довше ми будемо затягувати вихід нашої оборонки на світовий ринок, то більше появляється нових конкурентів. Наприклад, у 2022 році майже ніхто не займався дронами, тому що не розглядали це взагалі як якусь життєздатну ідею. А побачивши досвід їхнього використання, багато країн почали цим займатися.

Ми маємо сотні зразків різних БпЛА, і що дуже важливо, всі вони створювалися, спираючись на реальний досвід ведення російсько-української війни. Тобто чим пізніше ми вийдемо на світовий ринок, тим менше для нас там буде місця в цілому. І навіть зараз цей процес гальмується, тому що ми боїмося звинувачень у тому, що продаємо озброєння, коли на фронті в ньому є потреба. А тим часом весь світовий ринок зброї буде зайнятий та поділений.

– Чи правда, що зараз Україна входить до п'ятірки світових виробників зброї?

– За потенціалом - точно, а за обсягом виробництва - не впевнений. Тому що, знову ж таки, все впирається у фінансування. Ми можемо виробляти, але не маємо за що. Ось тому й потрібен експорт зброї, щоб отримати ці необхідні кошти.

– А скільки прибутку може принести до бюджету експорт наших озброєнь?

– Таких розрахунків у всіх дуже багато. Однак ми маємо розуміти: незважаючи на те, що президент сказав, що ми з листопада відновлюємо експорт зброї, це не означає, що післязавтра у нас миттєво з'являться мільярдні контракти. Ми маємо бути реалістами й розуміти, що це вимагає часу та випробувань, у тому числі з боку іноземного замовника. Тому що той факт, що ми використовуємо якусь нашу зброю на фронті, ще не означає автоматично, що завтра її всі почнуть купувати.

Якщо проаналізувати термін укладання контрактів на світовому ринку озброєння, то у найкращому разі він обчислюється від року і далі. На деякі тендери йде 5 років. Тому що купівля зброї – це не лише сам факт продажу. Покупцеві, тобто іншій країні, потрібно підлаштовувати свою оборонну доктрину під використання цього озброєння. Тим більше, якщо ми говоримо про нові засоби ураження, про різні типи дронів, яких раніше у них не було.

Потрібна підготовка персоналу, забезпечення штатними боєприпасами, забезпечення умов зберігання, протоколів навчання. Це величезний спектр роботи. Тобто, якщо у нас купують один FPV-дрон за 500 доларів, це коштуватиме державі-покупцеві набагато більше. Їй потрібно буде все це прорахувати ще до самої покупки. А це час.

Наведу такий приклад. Колись США проводили конкурс на заміну своєї штатної автоматичної гвинтівки М-16. І навіть якась збройова фірма перемогла у цьому конкурсі, тобто спочатку все було добре. Але потім, коли Пентагон порахував, скільки їм потрібно буде ще витратити для того, щоб провести переозброєння цією гвинтівкою, то виявилося, що «шкурка вичинки не варта». І тут так само - кожен зразок нашого нового озброєння, якого ще не було, потребує дуже суттєвих розрахунків держави-покупця, що займає багато часу.

Тому говорити, що зараз після відкриття експорту ми заробимо 25 мільярдів доларів (така цифра вже з'явилася в ЗМІ), ще дуже й дуже рано. Якщо все добре складеться, то наступного року ми можемо розраховувати на кілька мільярдів доларів. Не забуваючи при цьому, що світовий ринок озброєнь дуже специфічний і зі своїми правилами.