Основне право на самооборону

Примітка редакції. Зрозуміти суть змін у США, які багатьом хочеться вважати аномалією, можна лише через вивчення проблем в американському суспільстві. Ні, це не ковбої з Техасу хочуть обвішатись пістолетами. Це звичайні люди зі звичайних штатів, яким хочеться лише одного: вижити, а не стати трупом чи підозрюваним у перевищенні меж самооборони. Дякуємо за переклад дружньому ресурс ПЛ+С. Підписуйтесь на їх телеграм-канал, якщо ще цього не зробили.

Керол Браун зробила все, щоб захиститися від Майкла Айтела — свого колишнього хлопця, якому суд на той момент уже заборонив наближатись до неї. Було визначено строки, впродовж яких Керол зазнала від нього насильства.

Вдома жінка встановила камери спостереження. Навіть попросила поліцейський ескорт додому, аби захиститись від Айтела, але їй відмовили через «нестачу особового складу». Також вона подала заяву на отримання дозволу на зброю в Нью-Джерсі — штаті чи не з найсуворішими законами про самооборону.

За цим законом Браун мала чекати до 30 днів на рішення. Проте 3 червня 2015 року Айтел порушив заборону та зарізав Браун прямо біля її дому. Вона загинула за два дні після того, як востаннє заходила до поліції, щоб дізнатися про статус своєї заяви.

Самого Айтела знайшли мертвим. Він застрелився через три дні — у день народження своєї жертви. Того дня їй мало виповнилося 40 років.

Що ж, я провела свій 40-й день народження у Вашингтоні, у колі друзів. Керол Браун навіть не дожила до цієї круглої дати.

Губернатор-республіканець Кріс Крісті змінив закони Нью-Джерсі після смерті Браун. Люди, які «живуть під прямою або суттєвою загрозою», мали отримати дозвіл хоча б за 14 днів, а не за 30. Та губернатор-демократ Філ Мерфі це скасував, аби зробити політику контролю над зброєю в Нью-Джерсі «найсуворішою» в Америці.

Поставте поруч трагічний фінал історії Браун. Згадайте 2011 рік в Оклахомі, і що тоді сталося із Сарою Маккінлі. Молода матір, що стала вдовою, опинилась мішенню для грабіжників, які вторглися до її будинку в новорічну ніч.

За тиждень до цього Сара поховала чоловіка, який помер від раку. У день похорону до її дому прийшов чоловік на ім’я Джастін Мартін, який назвався сусідом. Маккінлі його не впустила. Однак у новорічну ніч Мартін повернувся зі своїм поплічником, Дастіном Стюартом. Озброєні мисливським ножем, вони намагалися вдертися до оселі Маккінлі.

Маккінлі встигла зреагувати. Вона схопила дробовик і пістолет, дала немовляті пляшечку та зателефонувала за номером 911. Коли Мартін нарешті вибив двері, Маккінлі застрелила його.

Примітка перекладача. Так, саме у такій послідовності. Чудова жінка!

Влада визнала стрілянину виправданою. Що було б, якби Оклахома мала «сильні» закони про зброю на кшталт того, що в Нью-Джерсі? Напевно, Маккінлі та її син вже були б мертві.

Раніше наш автор Том Найтен згадував, що організація Giffords домагається скасування законів «Stand Your Ground» на тій підставі, що вони «заохочують людей стріляти першими, а запитання ставити потім». Ось що написав Том:

«Giffords хоче покласти край усім цим "санкціонованим убивствам“. Варто розуміти, що вони використали слово killings, а не murders. Це свідчить: вони не розрізняють тих, хто намагається маніпулювати законом, і тих, хто діяв у межах самооборони. Killings — це ж усі випадки. Можна стверджувати, що, оскільки хороших хлопців із зброєю не притягнули до відповідальності, це було санкціоновано законом… Вони хочуть викорінити будь-які випадки самооборони зі зброєю в руках».

Проте йдеться значно ширше, ніж про паузу в самообороні зі зброєю. Giffords відверто атакує закони «Stand Your Ground», які не вимагають застосування вогнепальної зброї.

За законами «Stand Your Ground» я можу захищати свій дім ножем, бейсбольною битою або чавунною сковорідкою. Суть у тому, що це гарантує моє право оборонятися — навіть без вогнепальної зброї. І я не вважаю, що це невігластво з боку Giffords. Так, група виступає проти другої поправки. Але це удар по самому поняттю самооборони. В будь-якій її формі.

З огляду на нинішнє політичне мислення лівих — і в Америці, і поза нею — це має запалити всі червоні прапорці.

Раз по раз ми бачимо, як Демократична партія просуває політику та законопроекти, які є «м’якими до злочинності». Вона робить це свідомо. Вона процвітає, коли професійні злочинці вільно грабують, нападають, ґвалтують і вбивають невинних людей. Колапс західної цивілізації, яку ліві зневажають, спричиняється саме таким хаосом.

Тому, наприклад, індіанський рецидивіст Кортні Бус може бути заарештований і відпущений 99 разів і отримати ще одне звинувачення, коли зарізав чоловіка на парковці АЗС.

Тому Декарлос Браун-молодший може зайти до метро в Шарлотті, маючи за плечима 14 арештів, і вдарити там ножем у шию 23-річну Ірину Заруцьку.

Тому Логан Федеріко загинув від рук Александра Деванте Дікі, у якого було вже 39 попередніх арештів.

І це не суто американська проблема. У Британії підозрюваний на ім’я Джихад Аль-Шамі вийшов під заставу, коли напав із ножем на юдеїв біля синагоги Манчестера у Йом-Кіпур. Двоє були вбиті та кілька поранені.

Хочете уявити майбутнє США у випадку, якщо Giffords доб’ється свого? Дивіться на Велику Британію. Там зброя заборонена. Однак це не зупиняє зґвалтувань, нападів і вбивств. Самооборона фактично знецінена.

2018 року Річарда Осборна-Брукса заарештували після того, як він атакував із ножем грабіжника, що вдерся до його дому в Гітер-Грін. Знадобився понад рік, аби 78-річного Річарда виправдали.

2009-го братам Муніру та Токеру Хусейнам пощастило значно менше. Їх засудили до 39 і 30 місяців ув’язнення після того, як вони побили битою чоловіка, який вдерся до дому Муніра, взяв у заручники його сім’ю і погрожував убити. Суддя заявив, що «суспільство не повинно брати закон у власні руки».

Житель Нью-Йорка Даніел Пенні захистив пасажирів метро від погроз Джордана Нілі. Він утримував агресивного пасажира, коли той чіплявся до жінок та інших у вагоні. У Нілі, як і у Буса, Брауна та Дікі, була обширна кримінальна історія — понад 40 арештів. Він також мав проблеми зі здоров’ям і помер після інциденту.

За захист інших людей від рецидивіста Пенні заарештували. Йому висунули обвинувачення у вбивстві другого ступеня та через необережність. Після тривалого, расово забарвленого процесу Пенні виправдали. Але послання було зрозумілим: тільки спробуй захищатися — і тобі «закинуть» усе, що можна.

І саме це — проблема як у Великій Британії, так і в США. Влада не хоче, щоб громадяни «брали закон у власні руки». Водночас вона не має ані наміру, ані інтересу захищати громадян від жорстоких злочинців.

Як я вже згадувала, це тому, що вона цього не хоче. Вона хоче, аби ми виживали на милість злочинців, щоб ми благали владу нас «урятувати».

Хоч це прямо й не записано в конституції — я стверджую, що ми таки маємо право на самооборону, вбудоване в усі інші права.

Перша поправка захищає наше право захищатися з допомогою слова, преси, мирних зібрань та «петицій про відшкодування» до уряду.

Друга — наше право оборони зі зброєю.

Третя — недоторканність нашої домівки.

Четверта — від свавільного вилучення нашої власності.

Ці права переплетені. Втративши одне з них, ми врешті-решт поступово втратимо всі. А ерозія цих прав починається з таких людей, як прибічники Giffords — ті, що твердять, буцімто у нас немає права захищати себе від злочинців, які прагнуть нам зашкодити.