Чи буде нова мобілізація в Росії? Путін запустив «Гру в кальмара»

Російський диктатор Володимир Путін в своїх коментарях щодо «СВО» любить вихвалятися тим, що його війська в Україні складаються насамперед з добровольців. Їх спокушають немислимими для російських реалій грошима, тож, мовляв, відбою від охочих повоювати з російської глибинки нема. У Росії вже був досвід «часткової мобілізації» 2022 року, який призвів до серйозної суспільної напруги, падіння рейтингів путінського режиму та відтоку частини росіян за кордон. Ця спроба визнана в Кремлі не надто вдалою і повернення до ідеї відкритої мобілізації там розглядають як вкрай небажаний варіант. Хоча «гарячі голови» серед різноманітних Z-патріотів періодично заводять розмови щодо необхідності пустити на штурм українських степів якомога більше росіян і мігрантів, які спокусилися оформити російський паспорт.

Хоча Кремль поки не наважується на нову мобілізацію, він готує ґрунт, аби проводити її де-факто, не оголошуючи де-юре.  4 листопада Путін затвердив закон, що передбачає призов на строкову військову службу протягом усього року. А наприкінці жовтня Держдума схвалила законопроєкт, який дозволяє залучати резервістів для захисту критично важливих об'єктів та інфраструктури. Інститут вивчення війни (ISW) припускає: Кремль може використати новий закон задля подальшої мобілізації резервістів на постійній основі для участі безпосередньо у бойових діях.

Після старту «часткової мобілізації» в жовтні 2022-го кілька російських опозиціонерів створили проєкт з красномовною назвою «Идите лесом». За їхніми словами, він допомагає російським громадянам уникати відправки на фронт, а також дезертирувати вже з фронту та залишати путінську Росію. Фонд називає себе «мирним громадянським спротивом», на сайті проєкту стверджується, що його підтримують сотні волонтерів, які «надають юридичну та психологічну допомогу, допомагають знайти притулок, переводять через кордони, допомагають фінансово». Як зазначається, кількість людей, які скористалися допомогою «Идите лесом», досягла майже 60 тис.

У Росії антимілітарний рух, звісно, внесений в «реєстр іноагентів», а й його лідери давно виїхали з країни-агресора. Пресаташе «Идите лесом» Іван Чувіляєв в інтерв’ю «Главкому» розповідає, як Кремль формує нові порції «м’яса» до лав російської армії, скільки росіян тікає з війни та чому Путіну поки нема сенсу оголошувати масштабну мобілізацію.

«Нащо платити зайві гроші, якщо людей на війну можна брати безкоштовно?»

Вже протягом кількох місяців фіксується суттєве зменшення виплат контрактникам, які пропонують російські регіони, причому у кілька разів. Неофіційно це пояснюється тим, що у місцевих бюджетах просто скінчилися гроші на дорогі воєнні іграшки. Чи падає у зв’язку з цим кількість охочих заробити гроші на вбивствах українців?

Справа в тому, що це – не питання бажання. За весь час, що ми працюємо, жодного разу не стикалися з тим, щоб людина прямо дуже бажала підписати контракт. Усіх так чи інакше до цього примушують.

Буває, до нас приходить людина, яка надивилася телевізора, піддалася пропаганді або (є таке розповсюджене формулювання) хотіла побачити на власні очі, що ж там відбувається насправді. Мовляв, по телевізору говорять одне, у «телеграмі» пишуть інше, а я вирішив поїхати і «провести журналістське розслідування». Перше, що робимо щодо таких людей ми або колеги з тієї ж Conflict Intelligence Team – дивимося базу боржників. І 100% – ця людина є у цій базі: у неї «дофіга» боргів, кредитів, мікрокредитів, є кілька кредитних карток прострочених, і ще й квартира якась закладена.

Тепер про те, що стосується величезних «підйомних». Історія з великими виплатами та їхнім нескінченним збільшенням стосується 2023 року. Тоді ще не відбулося Курської операції, і в тій реальності ще не було такої опції відправляти строковиків в зону бойових дій. За цей час ситуація дуже сильно змінилася. Тепер Міністерство оборони підписує контракти в колоніях, у СІЗО, а це означає, що контракт може підписати взагалі будь-яка людина.

Для того, щоб «намотати» людину на контракт, достатньо її зупинити на вулиці та сунути пакет з відповідним змістом у кишеню. Все, з цього моменту – будь ласка, готовий контрактник. Відповідно нащо платити зайві гроші, якщо можна брати безкоштовно у будь-якій кількості людей з колоній, СІЗО та строковиків? Причому строковикам навіть не обов’язково платити, бо вони, наприклад, можуть нести свою строкову службу в Криму. І силами цих строковиків проводять різні бойові операції: наприклад, вони розміновували акваторію Чорного моря.

Але розміновувати акваторію – це одне, а брати участь у «м'ясорубках» на Донбасі – інше.

У «м'ясорубки» можна відправляти насамперед зеків. Їм, до речі, платять вже не регіони, а Міноборони, що набагато простіше та зручніше. Заманювати виплатами особливо не треба, бо у цієї категорії інший стимул – просто вийти з колонії. Та й не питає їх ніхто особливо: ані Пригожин свого часу не питав, ані Міноборони не питає тим більше.

Тим не менш, виплати при укладанні контракту, хай і не такі космічні, зберігаються. Але ті, хто йшов воювати, аби сплатити борги, мабуть, вже не так сповнені ентузіазмом?

Підозрюю, що всіх боржників вже «намотали» на контракт, а нових особливо немає. Однак в Росії зростає реальне безробіття, закривається низка підприємств, зокрема, у мономістах. До речі, у «Норнікелі», яке розташоване в такому мономісті Норильську, у нас була окрема історія – про дезертира Данила Архіпова, якого роботодавець просто здав під час мобілізації. Йому і ще цілій низці молодих співробітників сказали, аби вони зайшли у відділ кадрів. «Норнікель» – оборонне підприємство, тому його працівникам передбачена броня від мобілізації і її треба було підійти оформити. Данило пішов, а у відділі кадрів замість броні йому видали повістку і люди у формі та зі зброєю просто силоміць відволокли у військкомат.

Але навіть без мобілізації у таких містах, як Норильськ, якщо людина втрачає роботу – у неї немає більше іншого варіанту працевлаштування. Тим більше що на кожному розі, кожному стовпі, з кожного телевізора тобі втовкмачують – «підписуй контракт, дамо купу грошей». Природно, що люди купуються на цю психологічну пастку. Не кажучи вже про те, що в Міноборони сидять досвідчені шахраї, які знають, як заманювати людей та переконувати підписати контракт.

Наприклад, часто людям просто не кажуть, що це буде контракт із Міноборони. Вакансія може розміщуватися просто на загальнодоступних «хедхантерських» сайтах: наприклад, потрібен електрик, треба підійти за такою адресою. Не кожна людина буде пробивати цю адресу у пошуковику і дізнаватися, що там знаходиться. А ті, хто пробивали, раптом виявляли, що електрик потрібен на якийсь завод, а на співбесіду треба йти чомусь у військову частину.

«Сенсу в тому, щоб просто масово розсилати повістки, – немає»

На вашу думку, масштабної мобілізації, до якої так давно закликають Z-патріоти, найближчим часом не буде, якщо Кремль і так усе влаштовує?

Мобілізація у 2022 році була вимушеним кроком. Депутати Держдуми тоді, мабуть, ще перебували в жаху і не встигли ухвалити всі закони для того, аби закрити всі потреби влаштованої «м'ясорубки». За цей час всі необхідні закони ухвалили, то кому потрібна ця мобілізація?

Крім того, указ про мобілізацію був потрібен не стільки для того, щоб армію поповнити, а для того, щоб терміново зробити всі контракти безстроковими. Поки указ про закінчення мобілізації не підписаний Путіним (а він не буде підписаний), всі контракти є безстроковими і нова мобілізація не потрібна. Можна нескінченно годуватися зеками, сізошниками та строковиками.

Але цілорічний призов строковиків, який дозволить постійно поповнювати російську армію, запроваджується лише з 2026 року. Чому до цього механізму не дійшли раніше?

Головна небезпека цілорічного призову і закону про цілорічний призов, який набуває чинності з наступного року, полягає в тому, що з’являється люфт, який дозволяє «намотувати» на контракт строковиків. Тобто 12 місяців на рік відбуватиметься медкомісія і засідання призовної комісії. Людина отримує електронну повістку, проходить призовну комісію, але при цьому відправлення призовників в частини відбувається двічі на рік – навесні та восени. Навряд чи людину відпускатимуть гуляти, а за пів року приходити на відправку. Найімовірніше, що її далі оброблятимуть, аби вона підписала контракт. Таким чином, сенс цілорічного призову полягає в тому, щоб ніякого призову не було взагалі, а був тільки контракт, і більше нічого. А далі, власне, – питання спритності рук, гнучкості язика військкомів та співробітників військкоматів.

Чи є особливості мобілізації в російську армію українських громадян з окупованих територій? Чи вона посилюється зараз, як свідчать деякі українські джерела?

Справа в тому, що молоді люди, які мають російські паспорти, звідти здебільшого виїхали. Вони вже давно на території Росії, і звідти їх, власне, і мобілізують. Тому великої різниці нема. Ми не стикалися з історіями, щоб хтось був мобілізований у вересні з території «ЛДНР».

У 2022 році російське суспільство сприйняло оголошення «часткової мобілізації» дуже нервово – аж до того, що близько мільйона росіян просто виїхало з країни. А які настрої превалюють у суспільстві зараз, особливо серед тих, хто «політикою не цікавиться», але чує всі ці войовничі заклики з телевізора «всіх ставити до рушниць»?

Російська Федерація на сьогодні абсолютно нічим не відрізняється і навіть вже сильно випередила СРСР 37-го року та Північну Корею. Станом на зараз – це жорстоке, тоталітарне суспільство, в якому не можна ані відкривати рота, ані казати щось вголос. Тому, власне, всі 150 млн населення РФ – це просто підніжний корм для Путіна, більше нічого. Ця система оформилася цілком офіційно, всі гайки закручені до максимуму. Ніхто нікого не питатиме: чи хто щось хоче чи не хоче. Та, справедливості заради, ніколи й не питали.

Водночас українські військові експерти та офіційні особи зазначають, що попри перевагу Путіна у людському ресурсі, його все одно не вистачає для реалізації його максималістських задач. Ви з такою оцінкою згодні?

Боюся, що у українських спікерів та у Путіна і його оточення трошки різні уявлення про те, що таке людські ресурси. Для російської влади людські ресурси – це 150 млн осіб, яких можна утилізувати. Думаю, можна було багато разів переконатися, що вони просто закидують Україну трупами своїх громадян. Це їхня головна зброя, і у них є чітке уявлення, що ці трупи ніколи не закінчаться, а «бабы еще нарожают». Це не має відношення до якоїсь військової науки – ні до Суворова, ні до Кутузова, це просто утилізація людей.

У будь-якому цивілізованому суспільстві, зокрема, в українському, все-таки людські ресурси – це якесь осмислене використання людей, військ, зброї, озброєння, транспорту... А російське керівництво не хвилює нічого, крім того, аби було м'ясо, кістки, м'язи та обгоріла форма. Тому вони гнатимуть усіх.

Ми вже бачили на фронті всіх, кого тільки могли уявити – від 18-річних пацанів до глибоких тяжкохворих старих. Ми бачили всі мислимі поранення. Класична історія будь-якого дезертира, який до нас приходить: підписав контракт, тиждень-два «учєбки» на якомусь полігоні, як правило, під Донецьком. Після цього на другий день – потрапляння у «Шторм»,  на третій день поранення, відкат, госпіталь, знову «Шторм», поранення, відкат, госпіталь, знову «Шторм»… І так по колу, доки від людини нічого не залишиться вже. Або поки їй фантастично не пощастить і вона не отримає таке поранення, з яким її відвезуть до того госпіталю, звідки вона зможе дезертирувати. Я маю на увазі госпіталь на території Росії, а не на території «ЛНР», де її зеленкою помажуть і швидко повернуть назад у стрій.

Але навіть за всієї бездонності російських просторів такі втрати миттєво не поповнити. Якщо Путін зажадає виконання якоїсь надзадачі, для якої, умовно кажучи, потрібен не один мільйон солдатів, а три, він може все-таки здатися до офіційної мобілізації? Мабуть, мільйонам людей одночасно не підкинеш пакети з кокаїном.

Чому ні? Вони і так цим постійно займаються. 99% людей, які до нас приходять, сиділи по 228 статті КК РФ (купівля, зберігання, виготовлення наркотиків) – у них інших статей взагалі бути не може. Це навіть нудно.

Якщо напружитися, можна згадати людину, яка сиділа за зовсім екзотичною статтею – виготовлення вогнепальної зброї, хтось сидів за економічними статтями про різні розкрадання. Але це винятки, в масі своїй – це стаття 228. Якщо потрібно буде більше затриманих – значить, будуть ще на контракт «намотувати» тих, хто сидить за лайки, репости за «дискредитацію армії».

І за цих умов ніякого сенсу в тому, щоб просто розсилати повістки на мобілізацію масово, «віялом» – немає. Навіть якщо повістки раптом почнуть розсилати, їх отримують ті самі чоловіки, які й зараз отримують повістки від військкомату, – від 18 до 30 років. А є ще резервісти, яких тепер теж можна використовувати в бойових діях, і зеки. Мобілізація ані на день не призупинялася, тривала та триває весь цей час. То навіщо випускати Путіна в телевізор, аби він вимовив слово «мобілізація», та спричиняти зайву паніку?

«З «вагнерівцями» ми не працюємо»

Чи більше, чи менше військових стало звертатися до вас? Скільки намагається втекти з армії без вашої допомоги?

Десь з жовтня минулого року ми тримаємося на плато, хоча до цього було постійне зростання. Десь три-чотири людини на день проходять особисто через мене, тож можна казати, що з російської армії щодня дезертирують десятки людей. Дезертирує будь-хто, у кого відкривається якесь вікно можливості – чи то відпустка, чи то поранення, чи то запій начальника...

А якщо підійти до цього питання філософськи – що змінює дезертирство, умовно кажучи, 50 чоловік з величезної російської армії, якщо на їхнє місце одразу прийдуть 50 нових?

Чим більше людей дезертируватиме з російської армії та чим стабільнішим буде відтік, тим більш стійким буде розуміння, що з армії є можливість піти, що можна не підкорятися злочинним наказам, не підписувати контракти під примусом... Що у тебе взагалі є така опція. Коли ти перебуваєш в ізоляції – у тоталітарному суспільстві, в камері, в загоні в колонії – у тебе є відчуття, що немає жодного вибору. Ми цим людям про цей вибір говоримо. І ми щиро віримо, що наша робота і потік дезертирів впливають на те, що люди чітко розуміють: російська армія картонна, іграшкова, і цим наказам можна не підкорятися. Російське законодавство – дурниця і збоку бантик, його можна і потрібно ігнорувати.

А чим ви конкретно допомагаєте цим людям? Які даєте поради? Бо просто не виконувати накази та «дурний закон» – це легко радити, перебуваючи за кордоном.

Якщо говорити про тих, хто ще не підписав контракт, ми їм допомагаємо насамперед тим, що малюємо дорожню карту – що їм робити далі. Надаємо юридичні консультації, і вся наша юридична допомога зараз спрямована насамперед на призовників. Потрібно пояснювати, по-перше, як уникнути строкової служби, по-друге, як уникнути підписання контракту під час «строчки» і на «строчці» залишитися, якщо ви вже туди потрапили.

Що стосується безпосередньо дезертирів, то, по-перше, ми їм допомагаємо виїжджати з країни. Бо якщо вони лишаються в Росії, їх рано чи пізно можуть спіймати, і над ними висять дві дуже погані статті – за самовільне залишення частини та невиконання наказу. Якщо вони не можуть виїхати, бо у більшості випадків у них немає накопичень, є хворі родичі тощо, ми допомагаємо ховатися в Росії.

Ну, і нарешті, третій блок, дуже важливий насправді, – це просто психологічна допомога. У нас є медики, які проводять психологічні консультації з тими, хто дезертирував, у тому числі, з тими, хто поїхав. Звісно, вся наша допомога відбувається онлайн.

Наскільки реально втікачам з путінської армії виїхати з країни? Вони ж, мабуть, потрапляють у якісь бази, мають як військові певні обмеження, і офіційними каналами це зробити малореально?

У тих, кого змусили підписати контракт, немає допуску до держтаємниці. Він є у офіцерського складу, от офіцерам вже не можна виїжджати. Хоча також цілком реально зробити, бо кордони Росії, як і раніше, трошки діряві. До речі, є такий окремий парадокс. Російська влада любить розповідати про окуповані регіони України, що «Росія тут назавжди». При цьому україно-російський кордон 2014 року, як і раніше, на замку: там сидять ФСБшники, сидить Росгвардія, воєнна поліція – і нікому не дають проповзати через нього. Але через ці та інші кордони можна просочуватися, а десь люди навіть течуть єдиним потоком.

Якщо людина перебуває у федеральному розшуку, на ній висить дезертирство і вона по всіх базах числиться як порушник, ці люди часто готові переходити кордони нелегально. Ми їм допомагаємо контактами місцевих правозахисників у тих країнах, куди вони переходять, рекомендаціями, як далі діяти, до кого звертатися. Та й взагалі, як перейти кордон так, щоб не сісти у в'язницю і не бути екстрадованим, а запросити політичний притулок і чекати на нього.

Але у 70% випадків дезертирів не буває в цих базах, бо у федеральний розшук їх подають із великим скрипом. У тієї ж України немає таких країн-сателітів, з якими був би не просто безвізовий режим, а зовсім відкриті кордони. У Росії такі країни є, завдяки чому багато людей може, як і раніше, виїжджати з країни.

Ви, мабуть, бачили відео, як ультраправий рух «Русская община» затримує одного такого СЗЧшника. Щоправда, це відео вони пізніше видалили. Чи це більше одноразовий піар чи такі «чорносотенні» організації все більше підключаються владою до переслідування «СЗЧшників» та дезертирів?

Починаючи із зовсім дрімучих часів, всі «чорносотенці» – це завжди афілійовані зі спецслужбами та ментами організації. І доля будь-якої націоналістичної організації в Росії зайвий раз це доводить. З іншого боку, на кожну таку їхню піар-акцію припадає, припустимо, історія зі строковиком, якого нещодавно відбили у Казані. Його поліція везла, але інша машина їх заблокувала, строковика витягли і вивезли.

Чи змінюється російське законодавство щодо дезертирів та «СЗЧшників» у бік посилення?

Вже підняли верхню планку за самовільне залишення частини до 15 років колонії суворого режиму. Але піднімати – піднімають, однак поки жодного показового процесу в легальному полі щодо дезертира не було: от щоб спіймали, дали 15 років, показували все це по телевізору і була якась потужна інформаційна кампанія з цього приводу. Але вочевидь можуть і до цього дійти.

Скільки людей списуються з російської армії на умовних законних підставах?

Немає таких людей.

Але як бути з відомими історіями, як учасники «СВО» повертаються додому і починають там бешкетувати?

Цілком можливо, що йдеться про «вагнерівців» чи «ахматівців», у яких контракти, дійсно, завершувалися і вони поверталися. Ті, кого в Росії по телеку показують як «ветеранів СВО», – це все люди, які ні на якому фронті ніколи в житті не були, а сиділи в частині, папірці перекладали.

Але ті ж «вагнерівці» явно не папірці перекладали. Куди зараз більшість з них подалася?

У нашої організації є правило: ми з «вагнерівцями» не працюємо, їм у допомозі відмовляємо. З тієї простої причини, що я не хочу слухати в мільйонний раз розповіді, яким хорошим був «дядя Женя» (покійний ексватажок «Вагнера» Євгеній Пригожин – «Главком»), яка у «Вагнера» була зброя, танки, форма і всі були молоді і красиві, а тепер стали убогі й жалюгідні, щойно їх до Міноборони передали. Ідіть ви в дупу, чесне слово, з цими історіями! Не хочемо ми це слухати та працювати безкоштовною психологічною підтримкою для вбивць.

«Жодних стимулів добровільно здаватися в полон ні в кого немає»

Ви слухаєте численні інтерв'ю з російськими полоненими, які записують в Україні?

Ми з першого дня свого існування декларували свою готовність допомагати російським військовим, у тому числі, здаватися в полон...

Ваша організація ніби співпрацювала з українським державним проєктом «Хочу жити», який закликає російських військових добровільно здаватися у полон…

Не те щоб ми співпрацювали, але були готові допомагати. Про співпрацю в цьому сенсі мови бути не може, тому що у нас було нуль запитів на здачу в полон. Таких варіантів просто не існує, коли людина хоче здатися і здається. У полон не здаються, у полон потрапляють.

Там полонених підлатують, підгодовують, приводять у якийсь божий вигляд – після цього вони потрапляють до обмінного списку, повертаються до Росії, потрапляють на допит до ФСБ і в результаті повертаються назад у ту саму «м'ясорубку». Тож жодного сенсу та стимулів добровільно здаватися в полон, очевидно, ні в кого немає.

Ці полонені, які говорять під камеру, твердо знають, що завтра вони повернуться додому і потраплять на допит ФСБ. І вони на цих інтерв’ю фактично говорять монолог для того «ФСБшника», який завтра їх допитуватиме. А наразі, можливо, допитують їхніх мам, дружин чи дітей. Тому словам цих полонених не може бути якоїсь віри.

Так само не має сенсу намагатися публічно під запис розмовляти з близькими тих людей, хто перебуває на фронті. Вони вам нічого не скажуть. Немає сенсу судити про те, що вони думають, за їхніми соціальними мережами. У соцмережах вони всі плетуть маскувальні сітки та підтримують «наших хлопців». Їхнє завдання – відмазатися і не потрапити в цю «гру в кальмара», яка відбувається на території Росії.

Наряду зі срочниками та зеками, є ще одна категорія тих, хто потрапляє до російської армії. Це – іноземні найманці. Історія з найманцями-індусами прогриміла на такому рівні, що на неї вимушений був реагувати індійський прем’єр Моді і підіймав питання перед російським керівництвом, аби їх відпустили додому.

До речі, в контексті найманців йдеться не лише про громадян Індії, Куби, Зімбабве, Еквадору, Таджикистану та Узбекистану. До нас дотягувалися навіть громадяни США, Швеції, Німеччини, Франції та Данії. Цих людей набагато простіше обманути, ніж навіть будь-якого громадянина Росії. Скажімо, громадянам Таджикистану чи Узбекистану, які в Росії часто живуть, можна наплести у вуха, що, якщо вони не підпишуть контракт, їх позбавлять російського громадянства. Хоча закон говорить взагалі про інше: якщо вони отримали російське громадянство, то зобов'язані стати на облік у військкомат. Погодьтеся, це принципова різниця. Але будь-які іноземні громадяни на території Росії завжди були кормовою базою для ментів. Якщо ті бачать людину, яка не говорить російською, – супер. Її можна замкнути в «обезьяннику» і робити з нею, що хочеш.

До нас зверталося дуже мало іноземців і взагалі жодного північного корейця. Ми не знаємо, що там із ними відбувається. Очевидно, що вони йдуть за якимось своїм треком.

Чи ви бачите зараз потенціал до антивоєнних протестів в Росії, для яких не складалося передумов раніше?

Чи бачили ми масові протести проти радянської влади, припустимо, у країнах Балтії в 60-ті та 70-ті роки? Так, були самоспалення, були потужні дисидентські рухи. Були Андрій Сахаров, Петро Григоренко, були кримські татари, які боролися за повернення додому… Але ці рухи були розрізненими, кожен з них мав свою власну мету.

Рівно те саме відбувається в Росії. Вже під час війни ми бачили протести у низці російських республік – в Башкортостані, в республіках Північного Кавказу, бунти в Дагестані під час мобілізації. Ми врешті-решт бачили кадри з прихильниками Навального, коли, сотні тисяч людей ішли Москвою, скандуючи: «Ні – війні!». Це хіба не протест?

Просто на відміну від нормальної цивілізованої держави, де є незалежні ЗМІ, парламент, який не веде злочинних воєн, в Росії цей протест не призведе до того, що глава держави скаже: «Вибачте, хлопці, я насправді – шахрай та виродок». Путін – це не Серж Саргсян (експрезидент Вірменії – «Главком») і навіть не Янукович, щоб самовільно залишити посаду внаслідок того, що люди ним незадоволені. Я 22 роки прожив у путінській Росії і за 22 роки не було жодного року, і, підозрюю, навіть жодного місяця, коли в Росії не було протестів проти Путіна. Ми тільки і робили, що проти нього протестували, і зараз продовжуємо протестувати, як можемо. Але це не призведе до того, що Путін помре від жаху. На жаль, він – не крадій шапок і не якийсь нудний радянський функціонер, а бандит, кровопивця і чудовисько.

А що з жіночими протестами – акціями родичів мобілізованих за їхнє повернення додому? Вони так і не набули масовості?

У цих жінок чоловіки були в заручниках. Це протести того ж роду, які були у 2002 році в Москві під час захоплення заручників у «Норд-Ості». Тоді близькі заручників виходили з плакатами на Червону площу і вимагали припинити війну в Чечні. Це – підневільні люди, близькі яких наразі перебувають у небезпеці і їх можуть убити.

Павло Вуєць, «Главком»