Під прикриттям батьківських зборів

Нову українську сатирично-мінімалістичну комедію «Батьківські збори», яка в прокаті з 30 листопада, вже назвали черговими зборами відомих українських облич, об’єднаних рамкою квазікомедії в надії заробити грошей у прокаті. Спойлер — не зароблять, але напевне відіб’ють. Адже в титрах серед причетних до виробництва — «1+1 Production», що гарантує вигідний слот у ефірі після традиційних для багатьох українських стрічок двох тижнів кінотеатрального прокату. Також — продаж на якусь зі стримінгових платформ. Прогнозую Netflix, бо попередня стрічка того ж виробника — «Збори ОСББ» — вже там опинилася теж незабаром після прем’єри.

І згаданий спойлер тут не єдиний. Без них не обійтися, як неможливо уникнути порівнянь із фільмом-попередником. Ідеться не про порівняльні характеристики в форматі «краще чи гірше». Але й не про формат «інше». Ні, «Батьківські збори» та «Збори ОСББ» єднають не лише режисер Дмитро Шмурак, студія-виробник «Мамахохотала» й присутність в обох головного актора Євгена Яновича. І не жанр і згаданий на початку підхід до кастингу.

Мова про ідею, навіть про ідеологію: через прописані в сценарії сварки непримиренних опонентів, у цьому випадку подружніх пар, як між собою, так і з іншими, під фінал вустами одного з персонажів проголосити маніфест. Котрий усіх гамузом присоромить і в епілозі мирить. Змушуючи глядача повірити: сварки й обопільна гризня — в моменті. Адже як парам, так і в ширшому розумінні — українцям одне від одного нікуди не подітися. Треба терпіти, пробачати, домовлятися й вибачатися. Що персонажі в другій половині 90-хвилинної стрічки регулярно роблять, хто щиро, хто з примусу.

У принципі, автори на старті закладають в основи своїх комедій нормальні повчальні смисли. Інша річ, це майже ніколи не працює, як слід. Це видно, зокрема, по свіжій комедії «Десять блогерят», рознесеної вщент, без перебільшення, десятком серйозних критиків, зазвичай толерантних до вітчизняного кіно оглядачів і навіть самими ж блогерами та небайдужими мешканцями фейсбуку. Гарна новина: «Десять блогерят» — кіно настільки погане, що після нього «Батьківські збори» мають сприйнятися тією ж прискіпливою аудиторію як не шедевром, то принаймні спробою на «чотири з мінусом».

Що пропонується ширшій аудиторії? Знову помітна малобюджетка, це вже даність. Місце дії — київський ліцей. Локацїї: трошки двору, клас, актовий зал, туалет. Зі «Збрів ОСББ», де події розгорталися в дитячому садку, до ліцею перекочували Євген Янович, Антоніна Хижняк і Ніна Набока (в неї тут епізод, на відміну від великої ролі в попередній стрічці). Додалися натомість Андрій Ісаєнко, Римма Зюбіна, Назар Задніпровський, Анастасія Цимбаларуйінші.

Серед них — Володимир Кравчук. Тут спеціально для нього прописали дуже специфічний жарт, котрий зрозуміють лише втаємничені в українські кінопроцеси. Звертаючись до жінки, яка його героєві Ігорю, за сюжетом, сподобалася, він каже їй комплімент: «Ти — Космос!» Саме так називається очікуваний, уже неодноразово відзначений на фестивалях український фільм, у якому Кравчук грає одну з двох ролей. Не головних, узагалі: він там єдина дійова особа.

Але це — невеличкий привіт вітчизняним кіноманам, котрий вони не зчитають, бо квиток на «Батьківські збори» навряд куплять. Зате загальний контекст фільму побудований на своєрідному антагонізмі зі «Зборами ОСББ» на всіх рівнях. Наприклад, Карина (героїня Антоніни Хижняк) тут — цинічна юристка, мажориста донька впливового татуся. А Захар (герой Євгена Яновича) — залежний від неї підкаблучник, нещасний приймак. І обоє — махрові хабарники. У «Зборах ОСББ» актори не грають подружню пару. Проте там вона — громадська активістка. А він — заможний бізнесмен, який ходить у театр на «Конотопську відьму» й легким порухом руки жертвує на ЗСУ стільки, скільки вимагає даний момент.

Ще один приклад своєрідного сюжетного антагонізму: явний конфлікт із реальністю. Якщо у попередньому фільмі ситуація знайома кожному, то хоч раз брав участь у обговоренні проблем власного будинку хоча б у внутрішньому домовому чаті, то новий фільм моделює абсолютно нереальну ситуацію. Конфлікт розгортається на фоні вибрів… президента школи. Кандидати — самі учні, ще й чомусь різного віку. За задумом, «дитячі» вибори мали б проєктуватися на «дорослі» з усіма складниками: чорним піаром, підкупом виборців, вкиданням коштів у зовнішню рекламу й оскарженням результатів.

Проблема історії в тому, що діти тут — не суб’єктні. Скажете: відчепися, чого присікався до комедії, це ж вигадка, розслабся. Проте якщо в фундаменті історії вибори дітьми кращих серед себе, але результати все одно залежать від рішення дорослих, то акценти від самого початку розставлені неправильно. Дітей тут використовують, нехай і з благими намірами.

Батьківські збори, за сюжетом, не загальні, а лише за участі батьків дітей-кандидатів. Тоді як первісна ідея батьківських зборів — зібрання батьків усіх учнів. Тобто й тут ситуація, протилежна зборам ОСББ. Ідеться не про те, скільки грошей здавати на штори і чи треба вітати класну керівницю з 8 березня. Привід далекий від питомо побутових питань — тут справа в буквальному розмінні політична.

Логічно, що частина жартів прив’язана до виборів. Причому не лише українських. Автори в певний момент ідуть далі, пояснюючи глядачам кількома простими реченнями організацію саме американської виборчої системи. А найчастіше згадується всує Дональд Трамп. Наприклад, переможця шкільних виборів, найгіршого учня школи, порівнюють саме з ним. Бо, бачте, є прецеденти, коли неук перемагає. Але все одно найсміливіший не лише в цьому фільмі — в новітній історії української комедії ось такий: «Ти за кого голосував? — Яка різниця? — Ну, все ясно з тобою». Натяк на інтелектуальний багаж опонента ну дуже прозорий…

Обіцяв спойлер — маєте: кіно взагалі не про батьківські збори, хоча про шкільні проблеми. Точніше, про одну: корумпованість директора, персонажа Назара Задніпровського. Зібрання — пастка для нього, тонко підготована вчителькою математики, роль Римми Зюбіної. Вона підтасовує результати на користь шкільного хулігана, котрий виявляється сином воїна Сил оборони. Саме на його користь іде отриманий директором хабар. Тож на виході батьківські збори є, по суті, спеціальною операцією проникливої вчительки, звиклої мати справу з точною наукою.

Ця лінія суголосна аналогічній у «Зборах ОСББ». Тільки там збори ініціює активна Юля (персонаж Антоніни Хижняк), аби наочно довести своїм сусідам їхню неспроможність домовлятися. Тут батьківські збори так само спровоковані, проте з метою розплющити очі на махінації директора. В такому разі чому не перед усією школою? Чим присутні батьки заслужили бути обраними? Тільки тим, що їхні діти беруть участь у фактично фейкових виборах, погодилися гратися в політику? Хто як, а я не бачу тут комедії. Швидше — натяк на соціальну драму або взагалі антиутопію в стилі «Чорного дзеркала».

Єдиною справді смішною, — реакція залу відповідна, — є лінія Ігоря. Персонаж Володимира Кравчука — безробітний, найнятий тим самим найгіршим учнем на роль його батька з метою прикрити відсутність самого хлопчини. Коли з’являється мама, котра нічого не підозрює, інші персонажі не розуміють, чому той заграє до своєї дружини, а вона не розуміє, чого той дивний тип від неї хоче. Ну і ще один гарантовано смішний гег пов’язаний із туалетом, як усі повноцінні геги. Але тут промовчу, хай хоч щось лишиться інтригою.

Наостанок: ще менш зрозумілою лишається прив’язка стрічки до Геловіну. Тобто якщо маркетологи наперед продумують прокатну стратегію, вони напевне знають дату релізу. Зйомки почалися в липні, що видно з одягу та загалом за погодою на картинці. Натомість за сюжетом школа готується до Геловіну. Коли, влітку? Чи ранньої осені? Чи пізної весни? А якщо так, то навіщо вибори президента школи — в травні чи вересні? І якщо вони потрібні у вересні — то чи не зарано готуватися до 31 жовтня, танцюючи в костюмах скелетів? Моя версія: знаючи, коли можливий реліз, вирішено було втулити в сюжет Геловін. Не працює, могла бути інша театралізована подія. Але хай, ну такий уже творчий задум. Будемо вважати, я надто чіпляюся до незначних деталей того, що є лише комедією…