Шахтар виграв більше, аніж просто Класичне, "леви" за зубах та дві битви за стадіони. Підсумки 11-го туру УПЛ

Дочекались. Головна подія першого кола поточного сезону української Прем’єр-ліги таки відбулась — Класичне на Арені Львів. Купу емоцій та сил залишили команди безпосередньо на полі, а пристрасті довкола гри вирували ще кілька днів після її завершення. Але ж не тільки одним матчем жила футбольна країна цими вихідними — там у розкладі було повно протистоянь, які зробили одинадцятий тур вельми цікавим.

Шахтар узяв реванш у Динамо Київ, а решта конкурентів зробили цю перемогу на вагу золота

Очевидно, що найбільша увага була прикути до подій у Львові пізнім вечором у неділю. Нечасто таке трапляється, що пара наших загально визнаних грандів зустрічається поміж собою двічі за один календарний тиждень, і після кубкової перемоги київського Динамо в середу (2:1) було відчуття, що донецький Шахтар явно не все сказав на полі стадіону ім. В. Лобановського в столиці. І таки Арда Туран не збрехав — розмова з командою була дуже серйозною.

Хоча насправді, нічого радикально відмінного від матчу посеред тижня в плані композиції протистояння ми не побачили. Окрім кількох моментів, які зрештою зіграли в плані визначення результату. "Гірники" знову провели надзвичайно потужний перший тайм, але зробили найважливіше — забили швидкий м’яч, що в принципі не вдалось до перерви в грі в Києві.

А потім Шахтар вийшов на другий тайм і так само міг похитнутись, як і кілька днів тому, але вчасно взявся за голову й розкішний удар Невертона в підсумку вирішив долю гри. Але не все так просто — Динамо після чергового ляпасу почало знову бути агресивним у атаці, відіграло один гол, могло відіграти й більше. А могло й отримати пенальті в епізоді Коноплі та Шоли. Але не отримало. Ріццолі каже, що несправедливо не отримало й це була помилка арбітра. Цікаво, які ж тоді будуть наслідки для пана Віталія Романова? Олексія Деревінського після матчу Металіст 1925 — Шахтар, наприклад, на тиждень заховали від очей уболівальників.

Проте, якщо прибрати всі ці скандальні історії, які насправді й досі генерується в суцільному потоці якогось треш-току, але вже не на футбольному полі, а в кабінетах, то ж дійсно класне було видовище. Принаймні там, де Романов спокійно міг би залишити нас без шоу, він залишився на третьому плані й давав командам випускати пару. А в бразильців Шахтаря тієї пари, особливо — по відношенню до Дениса Попова, був повний чайник. І це також історія, яка точно матиме своє продовження в майбутньому. Але в якому вигляді? Тим часом, Динамо відстає в таблиці на чотири очки й більше ні про яку фантастичну безпрограшну серію в чемпіонаті не йдеться.

ЛНЗ схибив, Полісся, Металіст 1925 та Кривбас — теж. А хто має доганяти Шахтар?

Класичне минулими вихідними було цікаве не лише вболівальникам Шахтаря та Динамо, а й командам, які на щось та й претендують у цьому сезоні. У нас узагалі складається така історія, що поміж другим та сьомим місцем наразі три очки різниці, і при цьому чотири команди мають однакову кількість залікових балів. А отже починаються танці з мечами.

І коли два твоїх конкуренти грають поміж собою, то хтось гарантовано має схибити — це ж очевидно. Відповідно, треба самому здобувати перемогу, щоб скористатись цією можливістю й вийти в "дамки". Такий шанс у цьому турі був, наприклад, у криворізького Кривбасу. Треба було обіграти на власному полі абсолютного аутсайдера в особі СК Полтава. Але не вдалось це зробити команді Патріка ван Леувена.

Чому? Бо колектив Павла Матвійченка привіз до Кривого Рогу такий футбол, що ніхто й не бачив у виконанні "малиново-жовтих" у цьому сезоні. Гострий, атакувальний, цікавий, швидкий. Кривбас до цього виявився просто не готовим. А стартові хвилини у виконанні господарів поля — це взагалі був суцільний жах. Дивом не схопили більше одного гола, після чого могли й не відігратись узагалі. Але в підсумку нічия — 2:2 — яскрава, непересічна та явно не симптоматична у виконанні полтавського колективу.

Інший імовірний претендент на те, щоб скористатись похибкою Шахтаря чи Динамо — черкаський ЛНЗ. Ситуація схожа в загальних рисах — треба було на власному полі обіграти львівські Карпати. Але й команда Віталія Пономарьова в підсумку не впоралась із власним завданням. Хоча, зрозуміло, колектив Владислава Лупашка здатен на більше завдяки власним ресурсам, аніж умова Полтава.

І "леви" в підсумку зіграли в той футбол, який, наприклад, не міг дозволити собі зіграти донецький Шахтар у тому вікопомному розгромі 1:4 від "бузкових". Просто віддати м’яч суперникам, а в потрібний момент трохи натиснути й із мертвого моменту витиснути максимум, після чого вбити гру глухою обороною. Так, цей опис не схожий на видовищний сценарій, але яка різниця, якщо ЛНЗ у цьому сезоні вже навіть очолював турнірну таблицю певний час, тож львів’яни фактично обіграли одного з лідерів. А ми вчергове пересвідчились, що другим номером команда Пономарьова грати спроможна цілком непогано, а от коли треба розкривати захист суперників, то навіть наявність умовного Яшарі нічого не варта.

На завершення туру ми мали двобій поміж двома рівноправними учасниками перегонів за єврокубками та високими місцями в турнірній таблиці, у якому в підсумку переміг лише Шахтар, а от самі Полісся та Металіст 1925 можуть лише кусати лікті. Публіка завітала на житомирський Центральний побачити "битву за стадіон", але для цього якась із команд мала спробувати відійти від притаманних для них обережних стилів гри.

Однак цього, на жаль, ніхто так і не зробив, тож із багатообіцяючого протистояння ми отримали доволі дивний матч у виконанні колективу Руслана Ротаня, який узагалі-то був повноправним господарем, але атакували натомість майже повсякчас підопічні Младена Бартуловича. Проте дії гравців "жовто-синіх" були напрочуд прямолінійними, тож розраховувати на успіх за таких умов якось не доводилось. Хіба що якийсь "дурняк" міг би залетіти, як залетів у ворота самих харків’ян за тур до цього в грі проти ЛНЗ.

Кудрівка зробила черговий крок до "захоплення" Оболонь-Арени

Магія команди Василя Баранова досі працює. Матч проти київської Оболоні для Кудрівки з Чернігівської області хоча й був домашнім, але всі розуміли, що лише номінально домашнім, бо події відбувались на Оболонь-Арені. Але вже доволі сталим традиціям новачків "еліти" це не заважає працювати на їхню користь.

Усім відомо — не можна давати Кудрівці в домашній грі забивати першою за будь-яких обставин. І Оболоні про це також було відомо. Але що в підсумку? Команда Олександра Антоненка наприкінці першого тайму таки пропустила й прогнозовано нічого з цим не змогла зробити. Хоча й намагалась. Особливо активно — у завершальній частині протистояння, коли Кудрівка й межі свого штрафного залишала лише на кілька миттєвостей.

Колос не стагнує — він просто розучився забивати голи

Команда Руслана Костишина провела черговий матч у цьому сезоні, після якого в неї явно залишитись відчуття недомовленості. Бо важко перетравити нічийний підсумок гри, у якій твоя команда завдає по чужих воротах 27 ударів, а воротар Олександрії збирає на власний рахунок 11 сейвів, і при цьому від поразки "колоски" рятуються на останніх секундах компенсованого часу.

І це ж не вперше така історія трапляється з Колосом за останній час. У матчі проти СК Полтави було ще більше — аж 28 ударів, і підсумок той самий, нічия 2:2, від якої колективу Костишина у верхній частині таблиці зиску особливого немає. Тим паче, що майже всі конкуренти синхронно втратили очки.

Зоря вже близько

Наскільки можна говорити про "повернення" команди Віктора Скрипника до боротьби за місця в єврокубках, наразі невідомо. Але факт залишається фактом — луганська Зоря не програє вже понад півтора місяці, і з огляду на важкуватий старт сезону для неї це дуже непоганий результат.

Цього разу "мужики" грали проти Руху номінально домашній матч у день із Класичним, тож мали нас розігріти перед головним протистоянням вечора. Упорались із цим завданням на "трієчку", бо в грі було відносно небагато цікавих епізодів, але були спроби обох команд чіплятись за результат, що в принципі непогано.

Зоря при цьому забила посеред першого тайму, але миттєво могла й пропустити з привезеного пенальті, якби не сейв Олександра Сапутіна проти удару Остапа Притули. Це був не виключний момент Руху біля чужих воріт у цій грі, але команда Івана Федика продовжує демонструвати погану реалізацію, тож віз і нині там.

Колись Тернопіль побачить перемогу Епіцентру. Але це не точно

Єдине, що тішить у грі команди Сергія Нагорняка, так це те, що вона не відмовляє собі в атакувальному футболі, нехай подекуди це більше нагадує стиль камікадзе. Проти Вереса, який є знаним через гру на контратаках, Епіцентр так само вирішив активно почати гру, але його в підсумку й прибили двома-трьома передачами в білд-апі й реактивним турецьким нападником Айдіном на вістрі, який, схоже, піймав свою хвилю в новому клубі.

Проте в обороні команда Олега Шандрука далека від безгрішного стану, тож Епіцентру було достатньо просто не опускати руки й шукати хоч щось у чужому штрафному. Небезперспективним був цей задум, і зрештою команда Нагорняка могла потішити аж двома пенальті, які суперники привезли собі фактично на одному п’ятачку на правому фланзі власного штрафного. Сіфуентес цими подарунками скористався, зокрема — і для поповнення власного бомбардирського рахунку, але миттєва атака у відповідь, і Білик капітулював під час дальнього удару Віталія Бойка. Третій пенальті Епіцентру вже ніхто не подарував.

Гол туру

Невертон (Шахтар)

Віталій Бойко (Верес)

Дмитро Плахтир (СК Полтава)

Найкращий гравець туру — Педріньйо да Сілва (Шахтар).

Найкращий тренер туру — Арда Туран (Шахтар).