100 днів оновленого Мінкульту: гучні звіти чи впертий рух проти течії

Наприкінці минулого тижня Кабінет міністрів звітував про результати перших 100 днів роботи уряду Юлії Свириденко. З цієї нагоди міністерство культури також підбило підсумки 100 днів своєї роботи з новою очільницею, віцепрем’єркою з гуманітарних політик Тетяною Бережною.

Останні три місяці для культурного середовища видалися турбулентними. У міністерства культури не лише з’явилися нова керівниця та новий профільний заступник міністра зі спадщини, — відбулося ще багато такого, що обіцяє безпосередньо вплинути на сферу державного управління культурою у найближчому майбутньому. Це зокрема й офіційний запуск проєкту «1000 годин українського контенту», і презентація результатів імплементації стратегії утвердження української ідентичності.

Спробуймо проаналізувати, які реальні кроки міністерство культури зробило за останні 100 днів і чи допомогли вони почати рухатися за заданим прем’єркою вектором.

Для початку подивімося, що зі зробленого за цей період саме міністерство вважає ключовим.

«Ми запустили грантову програму для креативних індустрій до 1 млн грн, уклали меморандум про створення Фонду культурної спадщини, підтримали мистецькі проєкти на 205,7 млн грн, розпочали фінансування реставраційних робіт на суму 256 млн грн. Попереду — запуск Українського фонду культурної спадщини, масштабування грантових програм і системне посилення культури як основи нашої державності»,  — цитує Тетяну Бережну офіційний сайт міністерства.

Культурна спадщина: захистити не можна втратити

Згідно з офіційною інформацією на сайті міністерства культури, за цей період було запущено фінансування реставраційних робіт на 42 об’єктах культурної спадщини на суму 256 млн грн; забезпечено збереження 98 тис. музейних колекцій у 2025 році; у межах декомунізації, деімперіалізації та деколонізації 216 об’єктів втратили статус пам’яток, пов’язаних із радянським і російським імперським спадком.

Звучить ніби й добре, проте фінансування реставраційних робіт не здійснюється в межах жодних 100 днів, а реалізується на щорічній основі з бюджету галузі. Відтак ідеться просто про проміжні результати реалізації запланованих на 2025 рік реставраційних робіт.

Що ж до «забезпечення збереження 98 тис. музейних колекцій», то це дуже цікаво, оскільки евакуація музейних фондів усі три роки повномасштабної війни залишається одним із найкритичніших напрямків роботи міністерства культури: вона відбувається дуже повільно, несистемно та під постійним вимушеним тиском культурної спільноти.

Міністерство ж замість бути проактивним лідером цього процесу, уникає публічно комунікувати поступ процесу евакуації, тож актуальні показники цього доводиться шукати у звітах ініціатив, що моніторять цей процес. Так, за інформацією Коаліції дієвців культури, станом на весну 2025 року було евакуйовано лише 10% вітчизняного музейного фонду, ще понад 3 млн музейних об’єктів зберігання залишаються під загрозою.

Якщо ж говорити про процес перейменування топонімів і втрати (або надання) статусу пам’яток, то це справді робота Мінкульту — щоправда, виконує він її спільно з органами місцевої влади, Українським товариством охорони пам’яток історії та архітектури й громадським сектором. І це, звісно, також відбувається не в окремо взяті 100 днів, а більш системно і тривало в часі, проте увага нової віцепрем’єрки з гуманітарної політики Тетяни Бережної до аспекту деколонізації та декомунізації — очевидно невипадкова, а більш стратегічна. На нещодавній зустрічі Координаційної ради з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності Бережна говорила, що через мистецтво, літературу, традиції, історичну спадщину та сучасний контент ми формуємо спільні сенси. Також триває процес деколонізації культури. Тепер черга це все об’єднати у спільну політику та план дій.

Здається, тут саме той випадок, коли слова не розходяться зі справами — адже держава не вперше декларує намір зібрати під однією парасолькою культуру, освіту, пам’ять і деколонізацію.

Культурно-креативні індустрії: декоративний «бантик» чи складова економічної стійкості

Останнім часом держава багато говорить про культуру не лише як про фактор національної безпеки, але і як про важливу складову економічної стійкості країни.

Що міністерство культури зробило у напрямку посилення креативних індустрій за останні 100 днів? Згідно з офіційною інформацією, запустило грантову програму «Власна справа» для креативних індустрій (гранти від 200 тис. до 1 млн грн на розвиток культурних бізнесів); реалізувало 260 проєктів через Український культурний фонд на суму 203 млн грн; за результатами мистецьких конкурсів реалізувало 83 проєкти з залученням 205,7 млн грн підтримки; представило 35 прем’єр українських фільмів, знятих за підтримки Держкіно; а також підписало меморандум із фондом ALIPH щодо запуску Українського фонду культурної спадщини (хоча це було б логічніше віднести до сфери захисту культурної спадщини).

Як і у випадку зі спадщиною, тут більшою частиною представлені результати довгих треків: і Український культурний фонд, і Держкіно реалізують плани діяльності та проводять конкурси згідно з отриманими від держави щорічними бюджетами. Грантова ж програма «Власна справа» триває вже четвертий рік поспіль: на початку вересня в Києві відбувся «Форум стійкості: підприємництво під час війни», присвячений її третій річниці.

А от заяву про укладення меморандуму з вагомим міжнародним фондом ALIPH щодо запуску Українського фонду культурної спадщини сміливо можна вважати стратегічною попри її «деклараційний» вигляд, адже днями стало відомо, що саме ALIPH стане стратегічним партнером та інституцією-адміністратором у процесі запуску фонду.

Культурна дипломатія: міжнародні мистецькі події чи стратегічна адвокація

Ще одна сфера, у якій нинішнє міністерство культури намагається бути активним — це культурна дипломатія (щоправда, там чомусь часто плутають її з мистецькою репрезентацією України за кордоном, що якраз є прямим обов’язком Мінкульту).

Що ж міністерство декларує як досягнення у цьому напрямку за ці 100 днів? Тут знову все й одразу: і проведення установчого засідання Альянсу культурної стійкості, й представлення національних павільйонів на шести європейських книжкових ярмарках, і запуск 79 перекладацьких проєктів 25 мовами.

Направду організацією українських стендів на міжнародних книжкових ярмарках уже кілька років опікуються консорціум інституцій, куди входять Український інститут книги, «Мистецький Арсенал», Book Forum, PEN і Гете Інститут. Мінкульт же тут — лише державний бренд, що надає стендам національний статус. Розклад книжкових ярмарків, де країна бере участь на рівні національного представництва, узгоджується щороку, тож і тут участь у заявлених шести книжкових ярмарках просто припала на перші 100 днів нового уряду й очевидно була спланована раніше.

Що ж до Альянсу культурної стійкості — то це вже цікавіше. 7 жовтня справді відбулося перше установче засідання цієї нової міжнародної платформи, ініційованої з метою об’єднання зусиль урядів, міжнародних організацій та експертів для посилення ролі культури в контексті суспільної стійкості та відновлення у відповідь на глобальні виклики. Тетяна Бережна на цьому засіданні посилалася на закон «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», ухвалений улітку цього року, за яким культура визнана складовою системи національної безпеки, а також на Стратегію розвитку культури до 2030 року, що визначає її як важливий інструмент відновлення громад.

Відтак, попри досить протокольні заяви під час першого засідання альянсу, можна зробити висновок, що йдеться про спробу держави інституціоналізувати роботу з іноземними урядами та міжнародними партнерами на треку культурного відновлення. І ось це вже цілком «намацальний» результат, навіть попри те, що проєкт лише стартував.

Наступним етапом на цьому треку є міжнародна конференція «Співпраця заради стійкості», що саме розпочалася в Копенгагені, й де міністерство культури має презентувати механізм функціонування Українського фонду культурної спадщини.

Що ж насправді міністерству культури вдалося за ці 100 днів? Якщо абстрагуватися від гучних звітів, куди за звичкою напхали всього й одразу, то насправді не так уже й мало: щонайменше не втратити всі активні треки (від конкурсів до імплементації нової стратегії культури, куди входить і запуск Українського фонду культурної спадщини), активно долучитися до інтенції держави зібрати під однією парасолькою культуру, освіту, ідентичність, пам’ять і релігійні політики, запустити кілька довгих ініціатив, як-от проєкт «1000 годин українського контенту» й Альянс культурної стійкості, «втратити» стратегічні комунікації в складі міністерства, з якими воно все одно не знало, що робити, та посилити команду заступником міністра з культурної спадщини (ця посада в Мінкульті історично така ж складна, як і наразі критично важлива). Тож загалом перші 100 днів роботи оновленого міністерства цілком можна вважати успішними — адже наразі впертий рух проти течії обставин і викликів війни куди важливіший за гучні пресрелізи про досягнення.

Цей час також показав, що нова міністерка та віцепрем’єрка з гуманітарних політик Тетяна Бережна працюватиме у фарватері бачення культури Офісу президента, проте всі основні треки — від упровадження нової стратегії культури до 2030 року до захисту спадщини — залишаться незмінними. Що у нинішніх реаліях уже виглядає як добрі новини. Очевидно, що будуть і нововведення — культуру нині держава бачить як частину промоційно-комунікаційного блоку. Проте наразі важливо з водою не виплеснути дитини та, інструменталізуючи підходи держави до управління культурною сферою, все ж передовсім фокусуватися на збереженні культури як галузі, середовища та системи стосунків.