170 років слави останнього запорожця: як Дмитро Яворницький врятував козацтво від забуття

Наприкінці XIX століття історія Війська Запорізького Низового була малодослідженою, проте Дмитро Яворницький це змінив. Він був одним з перших, хто вивчав історію запорозького козацтва та історію дніпровських порогів.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтеся, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Шлях до козацької історії

Дмитро Яворницький народився в селі Борисівка (раніше Сонцівка) на Харківщині. Уже з юності він виявив особливу пристрасть до історії запорозьких козаків, яку вважав серцем української національної пам’яті. Саме цьому напрямку він присвятив більшу частину свого життя.

Найвідомішою його працею стала тритомна "Історія запорозьких козаків" (1892–1897), що узагальнила величезний корпус джерел — від архівних документів до фольклорних свідчень. У цих томах учений не лише описав політичну й військову історію Січі, а й відтворив побут, традиції, духовний світ та моральні засади запорожців.

Від Микитинської Січі до Кам'янської

Менш відомою, але не менш важливою стороною діяльності Яворницького була археологія. У кінці XIX — на початку XX століття він організував десятки експедицій по Дніпровському краю, досліджуючи місця, де стояли старі Січі: Микитинську, Чортомлицьку, Кам’янську.

Під час своїх експедицій Яворницький зібрав велику кількість етнографічних матеріалів та виявив сотні документів про події козацької доби. Він виявив документи про заснування Микитинської Січі, з якої й почалася Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Також вчений встановив, де саме знаходилася Січ, яку на жаль, змили Дніпро і паводки.

Проте дослідникові вдалося виявити залишки козацької церкви та цвинтар.

Про це йдеться у першому томі його книги "Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу": "Місце колишньої Микитинської Січі можна відновити тільки за розповідями старих. Січ і при ній кладовище знаходилося рівно на 350 сажнів [750 метрів] нижче теперішньої пристані, біля правого берега Дніпра, навпроти того місця, де тепер у ньому млини, інакше кажучи, навпроти двору селянина Василя Ходарина, що живе майже біля самого берега Дніпра".

Досліджуючи Чортомлицьку Січ Яворницький намагався дізнатися причини перенесення Січі з Микитиного до річки Чортомлик. Вчений вважав, що розташування попередньої Січі було невигідним зі стратегічного погляду, через що її перенесли на острів Чортомлик.

Ось як вчений описував це місце: "…біля віковічного лісу, при злитті восьми річок, знаходиться невеликий, але високий і мальовничий острівець, обрамлений звідусюди молодими деревами і вкритий угорі високими й непролазними бур'янами. На цьому острівці була славна Чортомлицька Січ".

"Скрізь на острові, а особливо поблизу річки Чортомлика, видно рештки минулого: черепки посуду, рови й рівчаки, могили, окремі кості й цілі скелети людей… Чортомлик, розливаючись, щороку підмиває свій правий берег і часом виносить з нього труни з козацькими кістками, часом цілі людські скелети, а найчастіше козацькі черепи з довгими чубами чи без чубів, різноманітний одяг, зброю, олов'яні кулі, цілі шматки свинцю, великі кільця дроту тощо".

Також Яворницький досліджував Кам'янську Січ. Вчений зробив топографічне обстеження та перший науковий опис Січі. Він визначив розташування куренів, скарбниць та січового майдану. Саме Яворницький замовив топографічну зйомку регіону. Описуючи городище на Кам'янці, Яворницький зазначав, Січ розташовувалася на невеликому мисі, який омивався річкою Козацьке Річище та гирлом Кам'янки.

Учений також визначив розміри укріплення: "115 сажнів у довжину зі сходу, 66 сажнів із півночі, 123 сажнів від заходу, 36 сажнів з півдня". Яворницький вважав, що посередині Січі тягнувся майдан, обабіч якого розміщувалося близько сорока куренів та скарбниць.

Також було ще чотири ряди куренів, один уздовж Козацького Річища, а інші тяглися в бік Кам'янки. Між ними, на думку Яворницького, була ще одна площа, розміри якої приблизно дорівнювали першій.

Окрім цього вчений стверджував, що вся Січ була обнесена мурованою огорожею. З північної сторони мурів археолог виявив залишки семи "вовчих ям", а з південної — насипи, які могли бути "базисами" для гармат або ж спостережними пунктами. Проте в цьому випадку вчений помилився: подальші дослідження В. Гошкевича виявили, що ці пам'ятки були частиною древнішого, а саме скіфського городища.

Під час розкопок історик відкрив численні залишки козацьких укріплень, поховання, зброю, хрести, клейноди та побутові речі. Він ретельно описував знайдені артефакти, систематизував їх за типами і періодами, тим самим закладаючи основи української козацької археології як окремої дисципліни.

У своїх щоденниках Яворницький згадував, як власноруч копав землю біля колишніх січових куренів, щоб "достеменно доторкнутися до минулого". Його експедиції охоплювали величезну територію — від Запоріжжя до Херсонщини, і кожна з них збагачувала музейні фонди унікальними пам’ятками матеріальної культури.

Музейна справа та культурна спадщина

Велику частину життя вчений присвятив Дніпровському історичному музею, яким керував понад тридцять років. Завдяки його зусиллям музей перетворився на один із найкращих історико-краєзнавчих закладів України.

Саме тут Яворницький створив експозиції, що розповідали про побут і боротьбу запорожців, розмістив власну колекцію зброї, ікон, старовинних карт, документів і козацьких реліквій.

На момент відкриття музею у 1902 році, який тоді називався Катеринославським обласним музеєм ім. О. Поля, у наявності було тільки 2 колекції, самого Яворницького та К. М. Мельник-Антонович, української історикині з Полтавщини.

Проте вже у 1905 році в каталозі меценатів було 165 фізичних та 7 юридичних осіб. Завдяки Яворницькому музей став найбільшим у світі сховищем запорізької старовини. У 1929 році в музеї було 2325 козацьких пам'яток, а за усі 30 років керування Яворницьким, фонди зросли до 85 тисяч артефактів. Частину з цих артефактів можна побачити на сайті Дніпровського музею.

Під його керівництвом музей став не лише сховищем артефактів, а й науковим центром. Яворницький організовував публічні лекції, працював із учителями, студентами, сприяв розвитку історичної освіти в Україні.

Також Яворницький проводив екскурсії музеєм, які, як зазначають його сучасники, відзначалися художнім стилем, справляючи враження "поетичного і хитруватого українця, котрий і сам скидався інколи на того ж таки козака Мамая".

Культурний вплив і спадщина

Дмитро Яворницький мав тісні зв’язки з діячами культури свого часу. Зокрема, він консультував художника Іллю Рєпіна під час роботи над картиною "Запорожці пишуть листа турецькому султану", допомагаючи йому точно відтворити деталі побуту, зброї та вбрання запорожців. Саме Яворницького Рєпін зобразив на картині як писаря.

Вчений також залишив величезну лексикографічну спадщину, уклавши словник української народної мови, де зібрав тисячі унікальних слів і висловів, почутих у різних регіонах.

Останній запорожець проти радянської влади

Сучасники називали Яворницького "останнім запорожцем" — не лише за козацьку вдачу, а й за його безмежну відданість народній справі. Його праці стали основою для подальших досліджень української державності, культури та історії козацтва.

Проте доля вченого була не безхмарною: окрім цензорських перепон і фінансових утруднень, йому доводилось долати підозри властей і непорозуміння колег-істориків.

У 20-30-х роках XX століття Яворницького звинувачували в ідеалізації козацтва, а радянські спецслужби слідкували за його діяльністю. Через це поступово позбавили позбавлений спочатку в університеті, а згодом в архіві.

Важливо Степова демократія, перша у світі конституція та захист кордонiв — як українські козаки увійшли в історію

У 1933 році Яворницького звинуватили у буржуазному націоналізмі, після чого вченого звільнили з посади директора музею.

Сьогодні його ім’я носить Дніпровський національний історичний музей, а численні рукописи, листи й археологічні матеріали досі вивчають історики по всій Україні.