Державний борг: Україна підійшла до небезпечної межі

Успіх в економіці для людини, бізнесу чи країни залежить від багатьох факторів. Один із найважливіших — це вміння та здатність керувати боргом.

Борг — об’єктивно існуюче явище. Далеко не завжди розрахунок між продавцем і покупцем товарів/послуг відбувається миттєво. Існують різні варіанти оплати. Не вистачає грошей/ресурсів — людина/бізнес іде в банк за кредитом. Утворюється борг. Це абетка економічних відносин.

Компетентне, професійне управління боргом суттєво підвищує шанси на комерційний успіх. Нездатність планувати, оцінювати свої фінансові потоки та запаси з огляду на зобов’язання перед кредиторами — це загроза дефолтів і банкрутств, ризик втрати обличчя та репутації.

Низька дисципліна, недбалість у ставленні до боргу — це гарантія дуже високих відсоткових ставок за кредитами, зростання дефіциту інвестицій, погіршення умов торгівлі для національних виробників. У результаті — неминуче гальмування економічного зростання, скорочення доходів і зниження рівня життя.

Одне — коли в борг бере (кредит) фізична особа або приватний бізнес. Тут кредитор сам оцінює ризики (страхування, застава, оцінка доходів, активів, заощаджень тощо). Зовсім інша річ, коли в борг бере Уряд, тобто призначені чиновники під проєкти/програми, які не завжди навіть затверджені парламентом.

Державні кредити потрапляють у категорію "чужі гроші витрачаються на чужі проєкти". Тобто стимули до заощадження та максимізації отриманої вигоди у розпорядників чужих коштів або слабо виражені, або відсутні взагалі. Більше того, якщо на кредитному посередництві можна заробити — прямо чи опосередковано — у чиновників розгорається справжній борговий апетит.

Коли в країни, що розвивається, з низьким або середнім рівнем доходів державний борг до 30% ВВП, то за стабільно високих темпів економічного зростання, збалансованого держбюджету та постійного моніторингу якості державних витрат він не становить загрози.

Звісно, краще взагалі не дозволяти уряду жити й працювати в борг, але іноді трапляється форс-мажор. Якщо ж державний борг перевищує 60% ВВП, а на його обслуговування потрібно спрямовувати 3+% ВВП, то це вже гучний сигнал небезпеки.

Навіть до широкомасштабного російського вторгнення Україна відчувала проблеми з бюджетно-податковою політикою. Політичні, економічні еліти не сформували культури життя за коштами. Не були створені механізми контролю державних витрат і оцінки їх якості. Не було професійних розрахунків і оцінки вигоди від кредитних програм держави. Тому з лютого 2022 р. шлюзи для різкого збільшення державного боргу були широко відкриті.

Нам давали в борг, розуміючи нашу надскладну ситуацію, виражаючи підтримку нашій країні в боротьбі проти нацистського агресора. Зрозуміло, на стандартні механізми управління кредитними й країновими ризиками дивилися крізь пальці. Йшли воєнні роки. Борг зростав, а український уряд не поспішав і не поспішає демонструвати фіскальну відповідальність.

Діяв принцип "раз дають — треба брати: потім з’ясуємо деталі, подумаємо, як кредити повертати". З початку 2022 р. по 30.09.2025 р. зовнішній державний борг України виріс приблизно на $94 млрд. У 2022 р. він зріс на $13,49 млрд, у 2023 р. — на $33,87 млрд, у 2024 р. — на $20,74 млрд. За січень–вересень 2025 р. держборг України додав ще $28,15 млрд. З урахуванням анонсованих обсягів кредитування до кінця 2025 р. збільшення держборгу в 2025 р. може становити рекордні $44,24 млрд.

Тобто з початку 2022 р. державний борг у доларовому вираженні виросте приблизно на $112,34 млрд або в 2,15 раза. За підсумками 2025 р. Україна може перетнути дуже небезпечну межу державного боргу — 100% ВВП. МВФ спрогнозував ВВП країни в 2025 р. у $209,7 млрд, а держборг загрожує стати $210,3 млрд. Такий борг за такого стану економіки, виробництва, інвестицій і експорту не віддається.

Чудес не буває. Дефолт — це лише справа техніки і доброї волі наших кредиторів. Головне — що потім.

Зауважимо, що якщо на початок 2022 р. частка зовнішнього держборгу становила 48,7% загального обсягу, то за підсумками 2025 р. вона прогнозується понад 74%. Одне — коли курс гривні тримається в ручному режимі на рівні ₴42 за $1 при величезних дисбалансах торгового та платіжного балансів, інше — якщо курс гривні відображатиме ринкові реалії на рівні ₴50 за $1.

Тоді гривневий еквівалент держборгу за підсумками 2025 р. збільшиться після приведення курсу гривні до ринкового рівня з ~₴8,8 трлн до ~₴10,5 трлн. Легко уявити собі зростання бюджетних витрат на обслуговування такого боргу.

У такій ситуації критично важливим фактором фіскальної, бюджетної стійкості є довіра до керівництва країни та ключових фігур уряду. Хочеться сподіватися, що ЄС/США/G7 не залишать Україну один на один з нацистською Росією, що нас підтримуватимуть. Тим більше — це вони, по суті, санкціонували й підтримували таку макроекономічну політику українського уряду, стали її співавторами, а отже, співучасниками глибокої боргової кризи.

Однак кризу довіри доведеться долати нетрадиційними, оригінальними способами. Один із них — прийняття управлінської, експертної допомоги від наших основних донорів у вигляді… міністра фінансів і голови Нацбанку. Нехай покажуть майстер-клас, навчать наших, як проводити якісну макроекономічну політику загалом і бюджетну зокрема під час війни та величезного боргового тиску.

Запрошення іноземних професіоналів до Уряду України — це, зокрема, міра щодо зміцнення довіри до української влади, поліпшення іміджу країни та мобілізації ресурсів у критичний період війни на виснаження. Швейцарському чи датському міністрові буде простіше говорити "ні" всім тим українським лобістам, які чотири роки війни тримають держвитрати на рівні ~70% ВВП.

Боюся, що сьогодні іншого способу нейтралізувати в Україні п’яту марксистську колонну, відсікти нововиявлений бюджетний схематоз, прищепити країні норми й стандарти якісної макроекономічної політики не залишилося.