Речник Полтавського ТЦК: Примусове доставлення військовозобов’язаних – це законно

В умовах повномасштабної війни фронт щодня потребує поповнення резервів. Тому робота територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) залишається однією з найобговорюваніших тем. Громадський запит на справедливість, суперечки щодо методів вручення повісток та історії про «бусифікацію» розпалюють дискусії на тему мобілізації. У соціальних мережах ця тема взагалі стала простором для  розпалювання емоцій, поширення фейків, взаємних звинувачень, в яких часто губиться суть – як саме державі підтримувати обороноздатність у час війни.

Речник Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін, з яким на початку цього тижня розмовляв «Главком», переконаний: ключові проблеми суспільства – нерозуміння суті військового обов’язку і втома від війни. Істомін не погоджується з критичними оцінками способів мобілізації, які часто називають «полюванням на людей», пояснює, як працює система примусового доставлення, чому військовослужбовців ТЦК не можна називати «працівниками» та як цифровізація через застосунок «Резерв+» і ЦНАП має змінювати процес віцйськового обліку.

«Мобілізація: ані суперефективна, ані провальна»

Пане Романе, яке запитання журналістів вам найбільше не подобається, коли даєте інтерв’ю?

Таких запитань немає, але є формулювання. Найбільше не подобається, коли військовослужбовців ТЦК та СП називають «працівниками». І неважливо – у запитанні, у відповіді, чи вже потім у самому матеріалі. Я даю інтерв’ю, детально пояснюю ситуацію, роз’яснюю норми, постійно кажу, що ми військові, які виконують свій обов’язок у тилу. А потім читаю текст і бачу: «працівники ТЦК». Це поза межами мого розуміння.

Як зараз проходить мобілізація у Полтавській області: чи є дефіцит людей або спеціалістів певних професій?

Не відкрию жодної військової таємниці, якщо скажу: у війську нині великий дефіцит людей – і на бойових, і на тилових посадах. Не знаю точних цифр чи відсотків укомплектованості, але з усіх джерел чую одне: людей катастрофічно бракує практично в усіх напрямках.

Ефективні підрозділи масштабуються – їм потрібні люди. Піхота, яка тримає лінію оборони, також потребує поповнення. І коли росіяни застосовують тактику інфільтрації, заходячи між нашими позиціями, це теж часто наслідок нестачі особового складу. Вони просто знаходять ділянки, де немає людей, і заходять туди.

Загалом мобілізація на Полтавщині така сама, як і по всій Україні: ані суперефективна, ані провальна – звичайний процес із такими ж настроями суспільства.

Не секрет, що кожному ТЦК спускаються «згори» мобілізаційні плани. Який його відсоток виконання Полтавським обласним ТЦК?

ТЦК – фінальна ланка процесу. Над нами оперативні командування, над ними – командування видів, зокрема Сухопутних військ, далі – Генеральний штаб ЗСУ. Саме там визначають потребу у кількості особового складу: скільки військових потрібно, куди направити, як розподілити в навчальні центри.

Тобто ТЦК – це не окремий орган, який діє сам по собі. Ми отримуємо завдання – скільки людей потрібно мобілізувати або відібрати за контрактом.

І треба розуміти, що військо – це не лише лінія фронту. Це величезний організм: тил, забезпечення, навчальні центри, інструктори, підрозділи технічної підтримки. Усе це – військо. Країна визначає, скільки людей потрібно, а наше завдання – цих людей знайти й направити.

Щодо відсотка виконання – точних цифр я не назву. Якби виконували на 100%, дефіциту у війську, про який щойно говорили, очевидно не було б. Звісно, повністю виконати чи перевиконати плани не вдається, але ми робимо все можливе.

Станом на початок листопада 2025 року скільки військовозобов’язаних Полтавщини перебували у розшуку поліції?

Цієї цифри я зараз не маю. Її краще уточнювати безпосередньо в поліції. Звичайно якийсь облік є, але завдання ТЦК – якщо людина не прибула за повісткою або порушила правила військового обліку (наприклад, не пройшла повторно військово-лікарську комісію (ВЛК) чи не оновила документи), повідомити поліцію про адміністративне правопорушення.

Поліцейські, своєю чергою, можуть доставити таку особу до ТЦК для складання необхідних матеріалів. Якщо громадянин підлягає мобілізації – далі проводиться вся стандартна процедура, включно з проходженням ВЛК.

«Я не чув такого, що ТЦК «замовляють»

Щодо рейдів у спортзали, готелі чи на концерти: як підбирається локація? Чи відомі вам випадки, коли конкуренти «замовляли» ТЦК для перевірок певного закладу?

Обласний ТЦК не проводить мобілізацію безпосередньо – він радше виконує функції органу управління. Ми координуємо роботу підрозділів, збираємо інформацію про виконання завдань, розподіляємо навантаження між районами. Якщо бачимо, що один ТЦК справляється краще – аналізуємо його досвід і поширюємо на інших.

А от рішення, де саме працюватимуть групи оповіщення, ухвалює начальник районного або міського ТЦК. Наприклад, він має перелік підприємств і закладів на своїй території та визначає, де провести перевірку документів цього разу. Це можуть бути парки, спортивні комплекси чи просто людні вулиці.

Варто розуміти, що це не «рейди» у тому сенсі, який вкладають у це слово цивільні. Це планова робота груп оповіщення, яка проводиться спільно з поліцією. Групі ставиться завдання, визначається маршрут – і вона перевіряє наявність військово-облікових документів.

Якщо в когось документів немає – поліція має право провести адміністративне затримання. Якщо ж виявляється, що людина перебуває в розшуку, поліцейські одразу доставляють її до ТЦК. Це не кримінальний розшук, як дехто думає, а адміністративна процедура – поліція шукає людину і доставляє її в ТЦК для складання протоколу про адмінправопорушення.

Я не чув такого, що ТЦК «замовляють» чи що начальник може «злісно» вибрати якийсь заклад і щодня туди ходити. Усе відбувається планомірно – сьогодні перевіряють один об’єкт, завтра інший. Якщо бачать, що десь, наприклад, у спортзалах, оповіщення неефективне, – такі локації просто виключають із маршруту, щоб не витрачати ресурс даремно.

Речник Київського обласного ТЦК та СП Олег Байдалюк заявив, що безхатько – теж громадянин України. Для звільнення від мобілізації відсутність постійного місця проживання не підстава. Чи мобілізують безхатьків у Полтавській області?

Так, є чіткий перелік умов, за яких людина підлягає мобілізації: чоловіки віком від 25 до 60 років, придатні за станом здоров’я, або «обмежено придатні» – до підрозділів забезпечення. Винятки становлять лише ті, хто має законні підстави для відстрочки.

Відсутність постійного місця проживання не належить до таких підстав. Як правильно сказав речник Київського обласного ТЦК, безхатько – такий самий громадянин України. Якщо він підлягає мобілізації й не має відстрочки, він підлягає призову на загальних підставах.

Якби відсутність житла звільняла від мобілізації, половина ухилянтів уже продала б свої квартири й «переїхала на вулицю». У законі такого винятку просто немає.

«Повістки не працюють, бо громадяни ігнорують закон»

Згідно із мобілізаційним законодавством, оповіщення чоловіків віком від 18 до 60 років здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а також представники місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ та організацій, голови ОСББ та ЖЕКів. Чи задоволені ви роботою цивільних щодо роздачі повісток?

Насамперед, мабуть, вже пора визнати, що сама «роздача» повісток – неефективна. Чоловіки отримують повістку і не приходять. Повістка – це ж лише сповіщення про необхідність з’явитися до ТЦК. І навіть якщо людина відмовляється її брати, але розуміє зміст документа – складається акт про відмову, і це юридично рівнозначно тому, що вона повістку отримала. Відповідно, вона вважається оповіщеною й зобов’язана з’явитися.

Якщо не прийшла – це вже порушення правил військового обліку. Але, на жаль, більшість ігнорує виклик до ТЦК.

Що ж до роботи цивільних органів – ситуація невтішна. Закон надає органам місцевого самоврядування великі повноваження і завдання у сфері військового обліку, але виконують їх вони переважно «для галочки». У законодавстві, зокрема в постанові №1487, чітко визначено порядок ведення військового обліку аж щорічного дворового обходу, коли відповідальна особа має прийти до громадянина за місцем проживання і перевірити, чи він дійсно там живе.

На практиці цього ніхто не робить. Органи самоврядування виконують свої обов’язки рівно настільки, щоб уникнути відповідальності, а іноді навіть і цього не роблять. Є випадки, коли складалися протоколи за невиконання таких повноважень.

І коли доходить до реальної роботи – повістки все одно доводиться вручати військовослужбовцям ТЦК разом із поліцією на території громади.

Яку кількість повісток поштою розіслав Полтавський обласний ТЦК за час повномасштабної війни? Чи дієвий цей механізм?

Повісток поштою розсилається багато. Але, як я вже казав, сама по собі повістка не є ефективним інструментом виклику громадянина до ТЦК, бо значна частина громадян просто не реагує на неї. І тут немає значення, чи повістку приносить військовослужбовець особисто, чи вона надходить рекомендованим листом – результат часто той самий. З іншого боку, якщо у ТЦК та СП є потреба викликати громадянина, то він зобов’язаний виписати йому повістку. І тут повістки поштою стають дуже зручним інструментом.

Є два механізми відправлення. Перший – централізований, коли списки осіб, яких треба оповістити, надходять до ТЦК від Генштабу. ТЦК та СП формують повістки і надсилають їх в електронній формі. Міноборони їх друкують і надсилають поштою.

Другий – коли повістки формують, підписують і надсилають безпосередньо ТЦК та СП. У такому випадку вартість відправлення оплачують громади і таким чином виконують свої обов’язки з організації оповіщення. Для ТЦК це зручніше, оскільки ТЦК самі визначають кому саме надіслати повістку.

У будь-якому випадку, якщо громадянин не з’явився за повісткою, це вважається порушенням правил військового обліку. Відповідальність передбачена статтею 210 Кодексу про адміністративні правопорушення. Інформація про правопорушення передається на поліцію, далі поліцейські мають провести адміністративне затримання і доставити порушника в ТЦК та СП, оскільки розгляд справ за цією статтею належить до нашої компетенції.

Народний депутат з оборонного комітету Руслан Горбенко заявив, що повісток в Україні стане більше, бо ТЦК отримають доступ до повної бази даних громадян, зокрема інформацію про місце проживання та інші персональні відомості. Як прокоментуєте повідомлення політика, чи дійсно це так?

Я не можу коментувати слова народного депутата. Інформації про плани ТЦК збільшити кількість повісток чи отримати доступ до якихось нових баз даних у мене зараз немає.

Днями на Полтавщині суд ухвалив несподіваний вирок: дав умовний термін покарання військовозобов’язаному за ухилення від мобілізації і (увага!) – зобов’язав щомісячно перераховувати кошти на ЗСУ. Як такі рішення впливають на мобілізаційний процес?

Сам по собі донат на Збройні Сили ніяк не впливає на мобілізаційний процес. Це, радше, підтримка вже мобілізованих військових, але не фактор, який впливає на виконання мобілізаційних завдань.

Щодо вироків – ухилення від мобілізації є кримінальним правопорушенням, і це прямо визначено Кримінальним кодексом. Закон потрібно виконувати. Якщо людина його порушує – вона несе відповідальність, яку визначає суд. Якою буде ця відповідальність – реальним ув’язненням чи умовним строком, – це вже компетенція судової системи. ТЦК та СП не мають впливу на суди.

Голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко, міркуючи про виклики, заявив, що українці відчувають нерівність у процесі мобілізації. Серед мобілізованих близько 40-50% складають аграрні чи робітничі професії. Військовослужбовець також зазначив: побутує думка, що потрібно мобілізувати всіх держслужбовців. Проте, за його словами, з 160 тис. державних працівників 120 тис. – це жінки, а серед решти 40 тис. чоловіків багато не підходять за віком. Де шукати резерви?

Мабуть, краще говорити про резерви без прив’язки до будь-чиїх слів. Фактично наявність і суть резервів, якщо ми говоримо про мобілізацію, визначено законодавством України. Є така категорія, як військовозобов’язані – це чоловіки віком від 25 до 60 років, які придатні за станом здоров’я або придатні до служби в підрозділах забезпечення. Саме вони становлять мобілізаційний ресурс держави. Серед усіх своїх військовозобов’язаних Україна визначила тих, кого мобілізовувати не можна – їм надається відстрочка.

Насамперед це бронювання – по суті, визначення тих спеціальностей, без яких економіка і держава не можуть функціонувати. Також відстрочку отримують чоловіки, які потрібні в тилу з інших причин – на приклад самостійно виховують дітей, доглядають за особою з інвалідністю тощо.

Усі параметри визначає законодавство: хто може бути призваний, хто має відстрочку, кого держава бронює для роботи на критично важливих посадах.

Тобто це держава законодавчо визначає, кого залишити в цивільному секторі, а кого може призвати. Це баланс між оборонною потребою і стабільністю економіки та захистом соціально незахищених громадян. ТЦК лише виконують рішення, прийняті на державному рівні.

«45-денне бронювання – невеликий мінус для армії, але плюс для оборони»

Наприкінці жовтня президент Володимир Зеленський підписав закон №4630-IX, який дозволяє бронювати працівників оборонно-промислового комплексу, у яких є порушення або проблеми з військовим обліком на строк до 45 календарних днів з дня укладення трудового договору. Як ТЦК готується до впровадження цього механізму: чи є роз’яснювальна робота, чи змінено внутрішні процедури?

Процес бронювання відбувається без участі ТЦК. Є підприємство, наприклад, оборонного комплексу, воно має певну кількість працівників, які є військовозобов’язаними. Закон визначає, яку частину з них можна забронювати – для когось це 50%, для когось 100%, залежно від сектору діяльності. Завдання керівника підприємства – оформити бронювання своїх працівників.

Зараз усе відбувається через портал «Дія» – автоматично, без відвідування ТЦК. Тому якихось спеціальних приготувань із нашого боку не потрібно: процес централізований і цифровізований.

Якщо керівник підприємства подає заявку і система її підтверджує – людина вважається заброньованою. Якщо ж цього не зроблено, і вона підлягає мобілізації, – тоді проводиться стандартна процедура виклику через ТЦК. У випадках, коли особа перебуває в адміністративному розшуку, після бронювання її з цього розшуку, очевидно, буде знято. Але сам факт правопорушення залишається: особа все одно має сплатити штраф.

Які ризики вбачаєте у впровадженні 45-денного бронювання? Зокрема, як це може вплинути на мобілізаційну готовність, планування і контроль за військовим обліком?

Що стосується впливу 45-денного бронювання – усе залежить від контексту. Якщо мова йде про підприємства оборонного сектору, то, на мою думку, загалом це позитив. Так, армія може тимчасово недоотримати певну кількість мобілізованих, але держава отримає фахівців, які виробляють зброю, техніку чи забезпечують військо всім необхідним.

Тобто для мобілізації це, можливо, невеликий мінус, але для оборони держави – очевидний плюс. Людина, яка на своєму місці робить важливу справу для фронту, часто приносить не менше користі, ніж боєць у строю. Але незалежно від моєї думки – є закон, який чітко визначає рамки, а ТЦК та СП лишається діяти в межах цих визначених державою інструментів.

Поговоримо про нещодавні гучні інциденти на Полтавщині. Наприкінці жовтня у Кременчуці під час доставки військовозобов’язаного сталася стрілянина. Чоловік зробив кілька пострілів у бік військовослужбовців ТЦК. Розкажіть, що наразі відомо про цей випадок, які травми отримали потерпілі? Які висновки зроблено для підвищення безпеки під час таких процедур?

Висновки, безумовно, були зроблені. Деталі заходів безпеки я не озвучую: це не та інформація, яку потрібно публічно поширювати. Можу сказати лише, що певні кроки вже впроваджено на місцевому рівні у Кременчуці, а ефективні рішення з часом масштабуються на всю область.

Так само свого часу після серії вибухів узимку були зроблені висновки, посилені безпекові заходи, надійшли рекомендації, що і як потрібно робити. Про деякі з них ми навіть повідомляли. Зокрема, на офіційній сторінці ми пояснювали: якщо під час відвідування ТЦК вас просять показати вміст сумки чи рюкзака – це не порушення прав, а стандартна безпекова процедура. І до цього треба ставитися з розумінням.

Щодо конкретного випадку в Кременчуці, можу підтвердити: військовозобов’язаний до збірного пункту районного ТЦК та СП прибув у супроводі поліції. Під час огляду його речей, чоловік дістав пістолет і зробив кілька пострілів.

Двоє військовослужбовців отримали поранення гомілок, їх госпіталізували. Це сталася в окремому приміщенні, можна сказати буферному – це окрема зона, де відбувається первинне оформлення документів.

«Агресія до військовослужбовців ТЦК та СП з’явилася ще раніше, ніж сам термін «бусифікація»

У Горішніх Плавнях трапилася конфліктна ситуація з велосипедистом. Група оповіщення у складі військовослужбовця ТЦК та СП і поліцейського зупинила велосипедиста для перевірки військово-облікових документів, але містяни відтіснили його і буквально наказали тікати. Як поясните, чому цивільні часто демонструють, м’яко кажучи, неприязнь, а подекуди агресію щодо військовослужбовців ТЦК? Яскравий приклад – в Одесі група людей перекинула мікроавтобус ТЦК.

Я часто чую, що, мовляв, «ТЦК самі винні, що до них так ставляться». Що нібито таке ставлення через те що «ловлять», «б’ють», «тягнуть у буси». Але я дуже добре пам’ятаю, що агресія до військовослужбовців ТЦК та СП з’явилася ще раніше, ніж сам термін «бусифікація», не кажучи вже про інші звинувачення. А, мабуть, найпершим таким проявом агресії в публічному просторі став конфлікт з полтавським блогером Романом Заволокою (у лютому 2025 року Заволока отримав вирок – шість років тюрми – «Главком»): спочатку він показав середній палець військовим, а потім і плюнув у обличчя воїну, колишньому десантнику. І я чудово пам’ятаю тоді реакцію суспільства. Так, більшість засудила такі дії, але деякі, зокрема, його підписники, підтримали такий вчинок! Це був липень 2023 року, перший публічний прояв агресії проти військовослужбовців ТЦК у Полтавській області. А не публічні були й раніше. Це було ще навіть до рішення президента замінити усіх начальників обласних ТЦК на бойових офіцерів.

А вже навесні 2024 року ми разом із журналістами знімали роботу груп оповіщення – це були звичайні військовослужбовці, які самі пройшли війну. Один із них кілька місяців, як повернувся з російського полону. Вони просто продовжували виконувати свій військовий обов’язок – намагалися перевіряти документи і виписувати повістки на оновлення даних. І зневага, агресія до них, відчувалася майже фізично. Вони нікого не били, не «пакували», не «ловили», але вони вже були винні.

Негатив до ТЦК, на мою думку, виник не через якісь дії з боку наших військових, а через небажання частини суспільства приймати сам факт війни. На початку повномасштабного вторгнення всі закликали «вірити в ЗСУ», але не всі були готові особисто долучитися до оборони. Коли війна затягнулася, з’явилися ілюзії, що «ось-ось буде мир», і нібито не обов’язково йти воювати.

Тому будь-яке нагадування про військовий обов’язок сприймається, як подразник. Людині простіше вірити в те, що вручення повістки на вулиці незаконне, або що «хтось інший має воювати». Ці міфи активно підживлюють псевдоадвокати й російські телеграм-канали.

ТЦК стало символом не лише самої мобілізації, а радше нагадуванням про війну, яка триває. І тому будь-який інцидент із нами одразу стає гучним заголовком. Але насправді ми виконуємо величезний обсяг роботи – не лише пов’язаний із мобілізацією, а й із соціальною підтримкою, оформленням документів, обліком, координацією з громадами. Просто суспільству легше вірити у страшні історії, ніж приймати реальність війни.

Що ж потрібно зробити, щоб люди сприймали мобілізацію не як покарання, а як спільну відповідальність?

Можливо, якби від самого початку людям чесно сказали, що це – справжня війна і це надовго, а не «два-три тижні максимум», ставлення сьогодні було б зовсім інше. Тоді замість відвертої розмови суспільство заспокоювали, створювалася ілюзія, ніби ми вже ледь не завершили війну, розповідали лише про перемоги. Людей не готували до того, що ми боремося з великою країною, у якої є ресурси, зброя і мобілізаційний потенціал. А найстрашніше, що й досі багато хто продовжує вірити, що ми зможемо перемогти Росію без залучення до війни абсолютно кожного громадянина.

Через це частина громадян сприймає мобілізацію не як спільну справу, а як щось примусове, небажане. Але мобілізація – це не кара, це спосіб виживання держави. І якщо ми хочемо перемогти, то маємо усвідомити: це спільна відповідальність усіх – і тих, хто на фронті, і тих, хто працює в тилу.

Можливо, ми, представники ТЦК, десь теж не завжди вміємо правильно це пояснити, подаємо інформацію надто формально або складно. Ми намагаємось пояснювати вимоги законів простими словами, але це не завжди вдається. Особливо коли люди не хочуть чути про свої обов’язки перед країною, у якій вони народилися і виросли.

Відповідь на питання, що робити, проста й складна водночас: на мою думку, потрібно системно, на державному рівні, нарешті говорити з людьми відверто. Не загравати з виборцями, а нарешті публічно сказати «мобілізація нам потрібна», «без мобілізації країна не виживе», «хто не хоче, щоб їх примусово мобілізували нехай сам долучається до війська».

Ваше бачення щодо так званої «бусифікації». Як ТЦК реагує на відео, які поширюються в мережі, де видно примусове доставлення чоловіків до центрів комплектування? Чи проводиться перевірка після появи таких роликів?

Знаю, що за ці слова знову отримаю порцію негативу, але скажу як є: примусове доставлення військовозобов’язаних – це законно. Це ненормальне явище для мирної країни, але вимушений крок у воєнний час.

У нас є добровільна служба – контрактна, і є обов’язкова – за мобілізацією. Вона мала б бути обов’язковою, але вона переросла в примусову. Люди не хочуть виконувати свій обов’язок і держава застосовує примус. Якщо громадянин відмовляється від обов’язкової служби, залишається тільки примусове доставлення, яке виконує поліція.

Це не означає, що його одразу мобілізують. Часто буває, що людину приводять до ТЦК, її направляють на ВЛК, а потім з’ясовується, що особа має право на відстрочку, але не оформила документи. А потім з’являються скандальні історії – «забрали з вулиці», «призвали з відстрочкою» тощо.

Зараз, на щастя, подати заяву на відстрочку можна через ЦНАП. І я сподіваюся, що всі, хто має законні підстави, нарешті їх оформлять. Тоді й не буде таких непорозумінь.

Щодо самих відео, які поширюються в мережі. Кожен такий випадок перевіряється. Ролики «спускають» до нас старші штаби, або правоохоронні органи, щоб з’ясувати, що саме сталося. Ми готуємо пояснення, додаємо документи, а потім робляться висновки. Якщо з’ясовується, що щось було незаконно – це вже компетенція правоохоронців.

Я до таких історій ставлюся негативно. Це не те, як мала б виглядати мобілізація у цивілізованій країні. В ідеалі людина отримала повістку, прийшла до ТЦК – і все. Але коли не приходять, коли ігнорують закон, тоді залишається тільки примусовий варіант. Адже нашу цивілізовану країну досі намагається захопити і знищити імперіалістична Росія.

Чи використовує Полтавський обласний ТЦК бодікамери під час оповіщення, аби запобігти різним маніпуляціям у майбутньому?

Так, кожна група оповіщення забезпечена принаймні однією боді-камерою. Якщо, наприклад, у групі троє військовослужбовців, то хоча б один із них має камеру. Крім того, боді-камери є і в поліцейських, які беруть участь у спільних групах оповіщення.

Формально законом передбачено, що групи можуть працювати й без поліції, але на практиці зараз робота без правоохоронців це неефективно. Саме поліцейський має повноваження проводити адміністративне затримання – якщо людина порушує правила військового обліку або відмовляється пред’явити документи.

Бодікамери, безумовно, допомагають фіксувати всі дії. Але, на жаль, маніпуляції часто виникають не через відсутність відео, а через спосіб його подачі. Коли поліцейський виконує законне затримання, а людина чинить опір – це знімають і викладають у мережу як «насильство з боку ТЦК». Порушення відбувається з боку громадянина, але подається усе навпаки. Якщо навіть у кожного військового буде камера – це не зупинить спотворення фактів.

Якщо ж у правоохоронців виникнуть підозри, що дії були незаконними саме з боку ТЦК та СП, тоді записи бодікамер можуть стати важливим аргументом на наш захист.

«Всі, хто мають законні підстави для відстрочки, тепер зможуть її отримати швидше і зручніше»

Прокоментуйте, будь ласка, останні зміни щодо оформлення відстрочок. Зокрема, можливість зробити це через застосунок «Резерв+» і ЦНАП. Які новації запроваджено?

Відстрочка через «Резерв+» існувала й раніше, але зараз розширено перелік підстав, за якими можна її оформити. Крім цього, Міністерство оборони оголосило ще дві ключові зміни: автоматичне продовження вже наданих відстрочок та можливість оформити відстрочку через ЦНАП.

Але тут важливо розуміти, що до ЦНАПу треба звертатися лише тоді, коли ви не можете подати заяву через застосунок. Зараз у «Резерв+» уже доступно десять пунктів для подання заяв, і, можливо, найближчим часом додадуть одинадцятий.

Якщо ж відстрочка не продовжилася автоматично, то причина найчастіше у відсутності актуальних даних у державних реєстрах. Тому Міноборони наголошує: якщо система не оновила статус, потрібно спочатку оновити інформацію у відповідному реєстрі, а не йти до ЦНАПу зі заявою. Коли дані будуть актуальними – відстрочка подовжиться автоматично.

Я ставлюся до цих змін дуже позитивно. Бо це означає, що всі, хто має законні підстави для відстрочки, тепер зможуть її отримати швидше і зручніше для себе. Це зменшить і кількість непорозумінь, коли людину випадково призивають під час мобілізації, хоча вона мала право на відстрочку. А держава, своєю чергою, отримає повнішу інформацію про свій мобілізаційний ресурс.

Якщо говорити про практичне використання «Резерв+»: чи трапляються ситуації, коли система показує людині, що вона порушила правила військового обліку, хоча насправді це не так?

ТЦК не має прямого відношення до самого застосунку «Резерв+». Ми лише вносимо інформацію до бази даних «Оберіг», звідки вона вже підтягується у застосунок. Помилки трапляються рідко, бо кожне внесення даних супроводжується документом – наприклад, висновком ВЛК із номером постанови. Але людський фактор, звісно, ніхто не скасовував.

Іноді людина вважає, що не порушувала правил обліку, але, скажімо, їй прийшла повістка поштою, а вона про неї навіть не знала. Таке, на жаль, буває – система не ідеальна. І тоді виникає ситуація, що в реєстрі вона позначена як така, що не з’явилася.

Втім, якщо людина, на приклад, має відстрочку, то повістку їй би просто не надсилали. Отже, якщо виклик усе ж був, то, найімовірніше, її дані не оновлені.

Якщо ж людина вважає, що штраф вона отримала незаконно, нічого не порушила – таке покарання можна оскаржити в суді: близько 5% справ громадяни виграють. Так, бувають помилки або технічні неточності, але глобально система працює.

Якщо військовозобов’язаний отримав штраф через «Резерв+» і сплатив його, чи знімається він автоматично з розшуку?

Так. Розшук – це механізм, який застосовується лише для доставлення людини, щоб скласти адміністративний протокол. Якщо громадянин самостійно прийшов, отримав штраф і сплатив його, або оплатив штраф через «Резерв+» – він знімається з розшуку. Людина вчинила правопорушення, понесла покарання – і питання вичерпано.

Звісно, якщо згодом знову буде нове порушення – її можуть внести до розшуку повторно. Але кожен штраф – це окрема історія.

Кароліна Терещенко, «Главком»