Трамп у пастці: як полювання на мігрантів підвищує ціни в США

Нещодавно в США завірусилося відео з Чикаго — безстрашний велосипедист під’їжджає до групи озброєних імміграційних агентів і зухвало дражнить їх, вигукуючи: «Я не громадянин США! Ну, давайте!» і «Трампе, іди на...!». Агенти всім загоном кидаються навздогін, але схопити велосипедиста їм не вдається.

Завжди приємно бачити перемогу Давида над Голіафом — «маленької людини» над колосом державної машини. Але загалом картина недобра, адже велосипедист не вчинив нічого незаконного, й у загону прикордонників не було підстав намагатися його впіймати.

І що взагалі прикордонний патруль робить у Чикаго, розташованому в центрі Америки? Відповідь проста: тут переважна більшість жителів — демократи, мер міста Брендон Джонсон і губернатор штату Джейбі Пріцкер — теж демократи, й Трамп дуже їх не любить. Недавно президент заявив, що губернатор Іллінойсу та мер Чикаго мають «сидіти за ґратами» за «нездатність захистити» співробітників імміграційної поліції.

Для Трампа Чикаго — недружня територія, на якій він із подвоєними зусиллями відпрацьовує свою імміграційну політику з жорсткими затриманнями іммігрантів і покаранням незгодних громадян.

Хоча Трамп обіцяв депортувати лише «найгірших із найгірших», насправді його агенти хапають усіх без розбору. Днями, наприклад, у тому-таки Чикаго агенти схопили жінку, виховательку дитячого садка, просто на місці роботи. На відео, яке переглянули мільйони, всередині будинку видно федеральних агентів у масках. Крізь скло чути крики жінки, яку агенти з силою вдаряють обличчям об вхідні двері й потім витягають назовні.

Не застраховані від насильства навіть корінні американці та жителі багатих районів міста: приміром, коли на вулиці збиралися діти на парад на честь Гелловіну, агенти застосували сльозогінний газ проти місцевих жителів, які намагалися врятувати від арешту робітника, що лагодив фасад одного з приватних будинків.

У жовтні окружна суддя видала наказ, який забороняє агентам застосовувати насильство. Та, вочевидь, його не виконують. Федеральні агенти мають, імовірно, інші вказівки.

Нині кількість затриманих мігрантів по всій країні сягнула неймовірних 66 тисяч. Такого в історії США ніколи не було. Але професіоналам у сфері міграції зрозуміло: кількість заарештованих значно перевищує можливості держави депортувати цих людей. Хоча Трамп залучив до арештів і депортацій військові підрозділи, за Байдена (попри те, що депортували здебільшого лише засуджених за злочини) кількість висланих мігрантів виявилося вищою, ніж за Трампа.

Що ж усе це означає? Як і його колеги — європейські праві популісти, такі як, наприклад, Віктор Орбан, Герт Вілдерс, Аліс Вайдель, Трамп експлуатує страх населення перед різкими демографічними змінами в країні — напливом людей інших рас, мов і, можливо, інших цінностей. Це занепокоєння корінних жителів популісти успішно конвертують у ненависть, звинувачуючи іммігрантів у всіх негараздах країни та презентуючи себе як народних спасителів.

«Мігранти — злочинці»; вони — «нелегальні монстри», «вбивці», «члени банд»; «вони отруюють нашу країну»; «вони забирають ваші робочі місця»; «це найбільше вторгнення в історії нашої країни», — невтомно повторює президент, нацьковуючи на іммігрантів своїх виборців.

Для Трампа важливою є не стільки кількість депортацій, скільки демонстрація власної невблаганності стосовно «ворога». Для своїх виборців він розігрує по всій Америці огидне реаліті-шоу — заплакані діти, на очах у яких озброєні люди в масках заштовхують до автівок їхніх матерів, іммігранти в клітках, арешти жінок разом із хворими дітьми, депортації латиноамериканських іммігрантів до африканських країн. Це відбувається буквально на очах у всієї країни: відео з жорсткими сценами ширяться всіма соцмережами, їх публікує преса.

Загалом популярність Трампа похитнулася. Його заходи, зокрема вихід із міжнародних угод щодо клімату, введення тарифів, скорочення витрат на дослідження раку, вкрай непопулярні. Та хоч як це сумно (згідно з новим опитуванням, спонсорованим The Post), половина американських виборців підтримує імміграційну політику президента й радіє депортації людей, більшість із яких винна лише в тому, що хотіла жити та працювати в США. Особливо високою є підтримка депортацій серед республіканців. Серед демократів підтримка теж є, але значно слабша.

Байдужість багатьох американців до людських страждань, спричинених власною державою, невипадкова: безсердечність стала у багатьох жителів США предметом гордості й новим типом моральності. Цю нову мораль просувають американські консерватори: торік, наприклад, християнська подкастерка Еллі Бет Стакі опублікувала книжку «Токсична емпатія», яка ввійшла до списку бестселерів; зовсім недавно пастор Джо Рігні видав книжку «Гріх емпатії». В обох працях заклики до співчуття подаються як справа лузерів, не вартих нашої уваги, і маніпуляторів-прогресистів, які намагаються схилити християн до підтримки ліберальної політики.

Про шкідливість нормальних людських почуттів заявляв й Ілон Маск. У інтерв’ю консервативному ведучому Джо Рогану він сказав: «Фундаментальною слабкістю західної цивілізації є емпатія».

Американці можуть відмовити у співчутті та милосерді іммігрантам, але ці «понаїхавші» однаково будуть незамінними в економіці США. За оцінками Pew Research Center, кількість людей без повного легального імміграційного статусу в США до середини 2023 року сягнула близько 14 мільйонів. Не дивно, що вилучення мільйонів робочих рук із економіки має спричинити проблеми. Щоб не зрозуміти цього в Америці, потрібно бути сліпим і глухим. Коли проходиш повз будь-яке будівництво чи ремонт фасаду, неможливо не помітити, що значна частина робітників — приїжджі. Стоячи на лісах, вони перемовляються іспанською та працюють під звуки запальної латиноамериканської музики. А якщо це велике будівництво, то в обід там з’явиться фургончик, стіни якого прикрашені зображеннями тако та буріто.

І справді, на будівництві працює понад три мільйони мігрантів. Політики обох партій часто обіцяють вирішити житлову кризу в Америці, адже винайняти або купити житло в США щороку дедалі дорожче. Та якщо вислати з країни понад 30% будівельників, то про переїзд до нової квартири можна забути.

 Варто зазирнути до лікарні чи поліклініки, як одразу ж можна помітити, скільки й тут працює іммігрантів. Адже до сфери охорони здоров’я залучено близько шести мільйонів іммігрантів (це приблизно 18% усіх працівників цієї галузі). А у великих містах, наприклад, Нью-Йорку, приїжджі лікарі та медсестри становлять 57%.

Я щойно провела три місяці у вимушеному турі лікарнями цього міста, й найкращі лікарі та медсестри, яких я зустріла, були іммігрантами. На відміну від багатьох американських колег, лікарі та медсестри з інших країн зуміли зберегти співчуття до своїх пацієнтів. Я ніколи не забуду чорношкіру медсестру з Ямайки на ім’я Юла-Лія. Вона вміла брати кров із вени так, що уколу можна було й не помітити. Навіть під час чергування в іншому відділенні вона знаходила хвилинку, щоб зазирнути до мене та підбадьорити теплим словом. Пам’ятаю й іншу медсестру, теж із Ямайки, — міс Бейкер. Вона зізналася мені, що, працюючи медсестрою та допомагаючи людям, сподівається хоч трохи врівноважити добром усе те зло, якого так багато у світі. А лікарка, котра поставила мене на ноги, була іммігранткою з Румунії — уважною, емпатичною, здатною вникнути у складну проблему та знайти до неї нестандартний підхід. Чи варто казати, що втрата іммігрантів у сфері охорони здоров’я стане катастрофою?

Дуже важливу роль відіграють іммігранти й у сільському господарстві США. Майже всі робітники на американських фермах — іммігранти, й багато хто з них — без документів. На думку економістів, найближчим часом через те, що працівників уже поменшало, виробництво свіжих фруктів і овочів значно скоротиться, збільшиться імпорт, звузиться вибір і зростуть ціни на продукти харчування.

Праця мігрантів незамінна й в американській індустрії переробки м’яса та птиці. На думку експертів і за даними звітів, опублікованих 2025 року, за відсутності іммігрантів ця продовольча галузь зазнає краху.

Хоча Трамп неодноразово заявляв, що ціни на продукти харчування «знизилися» або «значно знизилися», ціни зростають від початку його каденції. А якщо щось і може погубити Трампа та його партію, то це подорожчання їжі та житла.

Схоже, що своєю популістською пропагандою ненависті Трамп загнав себе в глухий кут: вигнання робочої сили підвищує ціни на житло та продукти й погіршує роботу системи охорони здоров’я. Коли проблеми стають очевидними, виборці починають відвертатися від Трампа. І тоді президенту доводиться нагадувати їм про свою роль спасителя, знову нагнітати кампанію депортацій і створювати відчуття фортеці в облозі, коли «спасіння» знайомих підвалин чи верховенство власної етнічної групи важливіші за ціни на продукти.

Можливо, сильна американська економіка витримає відплив робочої сили — приміром, згодом запровадять автоматизацію й у такий спосіб замінять дешеву робочу силу. Та моральному обличчю країни може бути завдано непоправного удару.