Требования ЕС? Не только Галущенко. Что придется сделать Украине для борьбы с коррупцией

ЄС утримується від офіційних заяв щодо операції "Мідас", але в неофіційних розмовах доводиться чути від європосадовців і обурення, і розпач через те, що тепер допомога українській енергетиці може ускладнитися.

Утім, розкриття великої корупційної схеми Міндіча-Галущенка може мати і позитивні наслідки.

Залежно від розвитку подій.

Адже те, що європейські гроші крали, і до цього, ймовірно, був залучений колишній міністр енергетики (який, попри публічні звинувачення, перейшов на посаду міністра юстиції) – це, безумовно, погано.

Але те, що Національне антикорупційне бюро (НАБУ) розкрило цю схему і зупинило її – це, безумовно, добре.

Утім, з точки зору ЄС, ключова умова виходу з кризи – це системні зміни в Україні.

Бо окрім відставки та показового покарання причетних важливо зробити так, щоби схеми не відновилися з новими іменами.

Але що саме вимагатиме Євросоюз від Києва?.

Відповідь на це питання вже відома.

Європейська бюрократія працює так, що навіть у кризових ситуаціях, коли необхідно створити перелік вимог до партнера, його основою стає те, що вже є в європейських документах, бо вони вже узгоджені між столицями та інституціями.

Звісно, якщо вимоги у конкретній сфері у принципі наявні з європейського боку.

У питанні протидії корупції найсвіжіший перелік вимог до України зафіксований у звіті з розширення.

А також є ширший список з тіньового звіту, який був одним з ключових джерел для формулювання цього документа.

"Європейська правда" пояснює, якими є очікування та вимоги з європейського боку.

Жодних нових обмежень для НАБУ.

Правда" вже розповідала, що у Києві після появи цьогорічного звіту Єврокомісії його сприйняли як однозначну перемогу.

Попри липневу атаку на антикорупційну систему, ЄС утримався від згадок терміну "відкат реформ"; також цієї термінології немає в альтернативному тіньовому звіті.

Це – не просто знак підтримки.

Тобто питання не в тому, що ЄС не хоче критикувати українську владу у часи війни.

Головна причина – це те, що у липні українська влада все ж зреагувала на критику та скасувала ключову частину запроваджених тоді шкідливих змін.

Готовність Києва відмовитися від своїх намірів у Брюсселі дійсно оцінили – але й липневу атаку не забули.

Одним з наслідків стало те, що в антикорупційній сфері показник прогресу України встановили на дуже низькому рівні ("limited progress", або один бал за цифровою шкалою, яку використовує "ЄП").

Окрім того, збереження наявної антикор-системи стало головним індикатором для оцінки України.

Перелік задач, які Україна має зробити у 2026 році у рамках свого руху до вступу в ЄС (англійською формулювання звучить: "in the coming year, Ukraine should…"), починається з вимоги "зберегти незалежність антикорупційних інституцій".

Відсилка до липневих подій – цілком очевидна.

Однак лише "не руйнувати" реформу – недостатньо.

У цьому індикаторі ЄС уточнив деталі, що конкретно він чекає від Києва.

І якщо вимогу про "збереження незалежності" в ЄК додали самостійно та виходячи з політичних обставин, то інші елементи цього критерію збігаються з експертною оцінкою, часом походять від неї та мають деталізоване пояснення у тіньовому звіті – у блоці, за який відповідає Transparency International Україна.

Зокрема, звіт ЄС вимагає "розширити юрисдикцію НАБУ на всі публічні посади з високим рівнем ризику" і уточнює, що під контроль Бюро мають бути віднесені посадовці, "такі як керівництво Офісу президента, голови обласних адміністрацій тощо".

Тіньовий звіт дає деталі цієї вимоги та допомагає зрозуміти, чому вона опинилася у блоці щодо збереження незалежності антикорупційної вертикалі.

Річ у тім, що зараз можливість розслідувати зловживання керівників на Банковій – це така собі "сіра зона", у якій НАБУ вже діє, вже де-факто має юрисдикцію.

Спроби змінити це будуть сприйняті як обмеження антикорупційного органу.

"У контексті самостійності (антикорупційних органів) треба зазначити прогалину компетенції НАБУ, яка стосується топпосадовців Офісу президента.

Станом на зараз є єдина справа з актуальною підозрою колишньому заступнику керівника Офісу президента", – пояснює документ, підготовлений для Єврокомісії, наводячи як приклад підозру НАБУ для Андрія Смірнова.

Додамо, що відомо про активне розслідування дій ще одного ексзаступника Єрмака – Ростислава Шурми.

Втім, він стверджує, що наразі не отримував офіційної підозри від НАБУ, а розслідування ведеться за фактом.

"Станом на зараз юрисдикція НАБУ поширюється на радників або помічників президента, однак не на керівника ОПУ чи його заступників, які також не є державними службовцями.

З огляду на публічно відому інформацію складається враження, що розслідування (щодо екскерівників ОПУ) здійснюється НАБУ за ad hoc визначеною підслідністю", – пояснює тіньовий звіт.

Вимога Брюсселя насправді стосується не лише заступників Єрмака.

У її основі – особлива роль НАБУ/САП для Євросоюзу.

Це може дратувати Київ, але має підстави і відповідає українському законодавству.

В Україні по факту (і всупереч закону!) склалася конкуренція між правоохоронними органами: корупційні дії топпосадовців часом виявляються у справах, які веде СБУ або Державне бюро розслідувань.

Українська влада, не надто приховуючи претензії до НАБУ, не має проти цього заперечень; раніше лунали навіть публічні заяви із заохоченням такої конкуренції.

"Детективами НАБУ у 2024 році ідентифіковано щонайменше п’ять випадків розслідування іншими правоохоронними органами кримінальних правопорушень, які згідно з ч.

5 ст.

216 КПК України належать до виключної підслідності Національного бюро", – каже тіньовий звіт, визнаючи при цьому, що у 2025 році про резонансні порушення не повідомлялося.

Але на тлі подій цього року Євросоюз вимагає унеможливити таку практику і також зараховує її до спроб влади обмежити Національне антикорупційне бюро і Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП).

Тому на 2026 рік ЄС виставив для України вимогу "запровадити надійні запобіжники проти втручання в роботу НАБУ і САП та обходу їхньої виключної юрисдикції у справах про корупцію на найвищому рівні".

Вимога чинного закону – не єдина причина, чому ЄС стоїть на боці НАБУ і САП.

Довіра до цих органів значно вища і з боку українського суспільства, і з боку міжнародних партнерів, у тому числі через іншу процедуру призначення та звільнення їхніх керівників.

А окрім того, ЄС наводить статистику: коли інші правоохоронці починають розслідування корупції – потім воно значно частіше закривається.

Хоча з доведенням до вироку є проблеми і у НАБУ, не завжди з їхньої провини – і це формує другу ключову вимогу ЄС.

Корінь проблеми – не корупція, а безкарність.

Заступниця виконавчого директора Transparency international Ukraine Катерина Риженко зазначає: якщо з кількох десятків рекомендацій тіньового звіту щодо розслідування корупції виокремити найважливіші, то перші місця безумовно обіймуть ті, що стосуються ухиляння фігурантів розслідувань від відповідальності.

Увійшли вони і до вимог ЄС у рамках офіційного звіту.

Одна з них – це політично чутлива потреба повноцінно розслідувати корупцію за участю парламентарів.

У формулюванні ЄС це звучить стисло – як вимога "посилити автономію САП у розслідуванні справ проти народних депутатів без попереднього погодження з генеральним прокурором".

Це – нова вимога до України, яку торік ЄС не ставив настільки чітко.

У тіньовому звіті – дещо більше деталей цієї проблеми.

Документ каже, що проблема стара, але лишається "без спроб вирішення", хоча постійно піднімається антикорупційниками.

Йдеться про те, що керівник САП міг самостійно ініціювати кримінальні провадження та погоджувати проведення слідчих дій щодо народних депутатів.

Зараз кожна така дія має бути узгоджена з політично залежним генпрокурором, якого також вважають ключовим автором липневих законів про атаку на НАБУ.

Імовірно, саме втрата рівня довіри європейських партнерів до генпрокурора доклалася до того, що вимога обходити узгодження з ним була офіційно формалізована.

А українські експерти, які готували тіньовий звіт, окремо наголосили, що потреба дати САП незалежність у цьому питанні "також не потрапила до Дорожньої карти з питань верховенства права", тобто влада послідовно відмовляється визнавати таку проблему.

Варто додати також, що до офіційних вимог ЄС потрапила також потреба змінити процедуру призначення генпрокурора, забезпечивши його незалежність.

Це – ще один натяк на брак довіри до чинного керівника Офісу генпрокурора з європейського боку.

Та треба наголосити: для Євросоюзу питання завжди не в персоналіях, а у системі, у процедурах.

І боротьба з тим, що винні у корупції можуть ухилятися від відповідальності, теж має вестися через зміну правил.

Щодо цього є окрема вимога, виконання якої ЄС чекає у 2026 році: Україна має ліквідувати кілька лазівок, які дозволяють закривати корупційні справи.

Мовою документа це звучить так: "Внести зміни до Кримінального процесуального кодексу з метою усунення перешкод та процесуальних затримок для ефективного проведення кримінальних проваджень, особливо у справах щодо високопосадовців-корупціонерів".

Катерина Риженко пояснює, що найбільш нагальною є потреба виправити норми, які зараз дозволяють зловживання процесуальними правами.

"Якщо нормально виправити КПК, то це допоможе усім – і підозрюваних захистить від можливих зловживань з боку прокурора, і дозволить прибрати затягування справи, коли адвокати щоразу починають засідання з 200 клопотань", – каже вона.

Затягування справ перетворилося на гарячу проблему, бо адвокати звинувачуваних посадовців, чинних або колишніх, активно використовують цей інструмент.

Наслідком є дуже довгий розгляд справ у Вищому антикорсуді, накопичення черги зі справ, які чекають на рішення, а часом і закриття справ через терміни давності.

"Є питання строків давності, і це не тільки медійно відома проблема "правок Лозового".

Хоча ця проблема також потребує вирішення, принаймні має бути скасована норма про безумовне закриття справ", – додає експертка Transparency International.

Вона попереджає: якщо проблему строків давності не вирішити, то на Україну чекає низка скандалів: "У найближчі рік-два на нас чекає закриття багатьох справ, що привертають медійну увагу".

Так, однією зі складових проблеми є те, що термін давності у справі обраховується доти, доки не завершується розгляд справи в апеляції.

І навіть якщо перша інстанція винесла вирок та визнала посадовця корупціонером – достатньо затягнути апеляційний розгляд, щоби потім зняти усі звинувачення і скасувати вирок лише на підставі того, що час минув.

Відомий усім приклад, у якому це може статися – це справа Романа Насірова.

Два тижні тому багато хто радів через новину, що ВАКС засудив ексочільника Державної фіскальної служби Насірова до шести років позбавлення волі.

Але це була перша інстанція.

А строки давності за його справою спливають влітку 2026 року.

Завершити до цього часу апеляційний розгляд – задача малореальна, особливо у разі затягування.

Як наслідок, Насіров може лишитися на волі без жодних звинувачень.

"Тому логічно і відповідно європейському праву буде, якщо ми будемо обраховувати строки по першій інстанції", – додає експертка.

Саме цього чекає від України і Євросоюз.

Варто додати, що це – не повний перелік європейських вимог у цій сфері.

По-перше, ЄС виніс у свій звіт лише ключові, найбільш гарячі моменти (тому в тіньовому звіті кількість рекомендацій чи не вдесятеро вища ніж те, що відібрали до офіційного списку ЄС).

І по-друге, є також блок, на якому варто сконцентруватися окремо – щодо запобігання корупції, а не покарання за неї.

Але на тлі останніх подій важливо розуміти, чого саме чекає Брюссель від Києва у боротьбі з корупціонерами.

А також усвідомлювати, що будь-які спроби влади обмежити антикорупційників після останніх гучних розслідувань викличуть жорстку реакцію ЄС.

У Брюсселі про це вже кажуть прямим текстом.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".