Настав час для еволюції протоколів безпеки медіа

Останні місяці показали небезпечний злам у тактиці російських атак проти медіа. 

Журналісток і журналістів цілеспрямовано б’ють дронами – як “ланцетами”, так і FPV. Барометр ІМІ за жовтень прямо описує цю нову тенденцію. Удари по знімальних групах відбуваються не лише “на нулі”, а й у відносно тилових зонах, коли редакції працюють над гуманітарними чи соціальними темами. Тільки в жовтні ми зафіксували три загибелі й трьох важко поранених журналістів унаслідок таких ударів. І це свідчить про те, що дрони стали системним інструментом тиску на свободу слова, а не “побічним ризиком”.

Кейси, зібрані ІМІ, підтверджують ескалацію та географічний розмах цих ударів. Наші дані свідчать, що дрони застосовують не хаотично, а як інструмент цілеспрямованого придушення документування війни. Перші сигнали про прицільні дронові атаки на авто медійників ми фіксували ще в серпні 2024 року (удар по автівці команди Олександра Моторного), а з осені 2025-го це вже перетворилося на “нову норму”, зафіксовану в Барометрі ІМІ. Частка інцидентів із дронами в нашому реєстрі злочинів росіян проти медіа очевидно зростає. Для нас як медійної спільноти це означає, що будь-яка поїздка на фронт, прифронтову територію, навіть для знімання гуманітарних сюжетів, потенційно є ціллю для російських операторів БпЛА.

Ми вважаємо, що протоколи безпеки журналістів мають еволюціонувати під дронову загрозу. 

Базовий мінімум – це спорядження знімальних груп детекторами дронів (або іншим обладнанням для виявлення дронів). Але, схоже, скоро нашою новою реальністю стане супровід уповноваженого і навченого фахівця з безпеки, який відповідно до закону зможе застосовувати засоби нейтралізації дронів (зокрема, помпову рушницю). У разі цілеспрямованої атаки дрона журналістка / журналіст має право на дії для збереження життя, це не змінює їхнього цивільного статусу, доки такі дії не перетворюються на безпосередню участь у бойових діях. 

Редакціям потрібні базові знання з антидронової поведінки (виявлення, укриття, розсіювання), оновлені аптечки під дронові поранення, а отже – відповідні тренування. 

Наступна умова роботи в українській прифронтовій зоні – це переосмислення видимого маркування “Преса” / PRESS. Українські журналісти вже знають, що в зонах активної роботи FPV воно не гарантує імунітету: навпаки, для російських військових це ціль для ураження. Тому бажано – цивільний одяг (або, як не дивно, камуфляж – щоб вас не помітив оператор дрона). Не триматися прямих доріг, уникати відкритих ділянок, завжди радитися з військовими стосовно безпечних маршрутів, не селитися в готелях. Дистанційні інтерв’ю і дистанційна робота там, де це можливо.

Міжнародні організації, донори, держава мають розширити доступ редакцій до засобів пасивного захисту, а саме – підтримувати закупівлю детекторів дронів та навчання з виявлення і протидії БпЛА. 

Адвокаційно наші вимоги теж мають бути оновлені. 

Міжнародні організації повинні серйозно порушити питання захисту журналістів, які опиняються під російським вогнем просто за замовчуванням. Також міжнародні партнери повинні тиснути на всі ланцюги постачання компонентів для російських ударних дронів і фіксувати ці атаки як воєнні злочини в окремих провадженнях. Журналістки і журналісти – це цивільні особи. А отже, цілеспрямовані удари по них – це воєнні злочини. І удари по праву світу знати правду. 

Дані Барометрів ІМІ дають міжнародним організаціям і фактаж, і моральний мандат для такої позиції.