Повністю захистити всю енергетику не вдасться: Гончар - про наслідки ударів РФ взимку

Україна може лише зменшувати наслідки російських атак, але буде важко захиститися від ударів по енергетиці повністю, вважає експерт.

​​Російські удари по українській енергетиці на четвертому році війни стають все більш руйнівними - війська країни-агресора не шкодують ракет та "шахедів", аби залишити українців в тилу без світла та тепла взимку.

В інтервʼю Главреду президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт із міжнародних енергетичних відносин і безпеки Михайло Гончар розповів, наскільки правдиві апокаліптичні прогнози блекауту, яким містам буде найважче з відключеннями та чому Україні цієї зими буде важче відбивати російські атаки.

Після атаки по енергетичній інфраструктурі 8 листопада у Центренерго заявили про зупинку підконтрольних їм ТЕС. Наскільки серйозною може бути ситуація з відключеннями?

Ситуація вже серйозна – це вже відбувається.

Питання в тому, чи може вона стати ще гіршою, і якщо так — то наскільки?

Усе дуже залежить від регіону. Сказати однозначно, що всюди буде по 12 годин без електроенергії — неправильно. У разі колапсу енергосистеми ситуація в різних областях буде різною. Як і зараз: у регіонах сходу та північного сходу світло може бути лише кілька годин на добу.

Натомість у деяких західних областях тимчасово спостерігається профіцит електроенергії. Але передати її в інші регіони неможливо через обмежену пропускну здатність енергосистеми, адже завдано уражень низці підстанцій, через які має проходити ця електроенергія. Тому відсутність відключень там — явище тимчасове.

Тому ситуація така: росіяни завдають ударів, наші енергетики постійно працюють над відновленням, однак повернути систему до повноцінного стану за короткий проміжок часу неможливо. Проте вдається відновлювати її до мінімально необхідного режиму — це, власне, і відбувається постійно з жовтня, коли поновилися систематичні масовані удари по енергетичній інфраструктурі.

Ситуація й надалі залишатиметься складною. Найбільша загроза (яка і зараз має місце) — спроби Росії повністю ізолювати атомні електростанції від енергосистеми. Це робиться шляхом ураження підстанцій, через які передається вироблена атомними блоками електроенергія. Самі станції можуть продовжувати виробництво, але подати цю енергію в мережу неможливо, доки не будуть відремонтовані підстанції та проведена перекомутація. Отже, ситуація виглядає досить складною, але не варто малювати апокаліптичних картинок.

Якщо Росія продовжуватиме удари, зокрема по атомній генерації, то які можливі позитивні та негативні сценарії?

Зараз будь-які прогнози – це тицяння пальцем в небо. Бо для точних оцінок потрібна інформація, яка офіційно не публікується (що правильно). Повну глибину проблеми ніхто не знає, а в соцмережах тривають змагання про те, хто намалює більш страхітливий варіант, але я в цьому участі не беру.

Хоча зрозуміло, що систематичні удари, яких завдають росіяни не так складно. А от на відновлення необхідно набагато більше часу, який не вимірюється годинами, днями чи навіть тижнями. Бо якщо, наприклад, уражений трансформатор високого вольтажу, його не відремонтувати – його потрібно замінювати. Особливо якщо завдано ушкоджень, які роблять його непридатним для подальшої експлуатації.

Ситуація справді драматична, але водночас були зроблені запаси обладнання та опрацьовані алгоритми відновлення. Проте зараз у енергосистеми немає того запасу потужностей, який був раніше. Встановлення додаткових генеруючих потужностей на теплових електростанціях чи ГЕС — це, звісно, не тижні і не місяці: такі роботи часто вимірюються роками.

Тому справа не в малюванні апокаліптичних картинок, а в максимально можливій енергетичній мобілізації, щоб зберегти те, що ще залишилося. Але успіх цього залежить не лише від енергетиків — багато що вирішує ефективність роботи засобів протиповітряної оборони. Однак і вони не всесильні: росіяни суттєво вдосконалили засоби повітряного нападу, а західні системи ППО за останній рік–півтора не отримали значних оновлень. Відповідно, російські засоби ураження стають більш стійкими до дій ППО та засобів радіоелектронної боротьби, які ми маємо.

Отже, Росія, на жаль, зможе продовжувати удари — частину з них наші Сили оборони знищуватимуть, але повністю надійно захистити все, що залишилося, навряд чи вдасться.

Те, про що офіційно просила українська сторона і від громадянського суспільства — закрити небо, принаймні над західною частиною України, де розташовані основні генеруючі потужності — озвучувалося з березня 2022 року. Це те, про що просили в Альянсі.

Однак Альянс переляканих вустами тодішнього генсека НАТО Йенса Столтенберга нещодавно заявив, що, мовляв, не бачив такої можливості, бо це означало б фактичне втягнення у війну з Росією. Тоді такого кроку не бажали робити. І хоча півтора року тому, в лютому-березні 2024 року, президент Франції Емануель Макрон висловлював ідею і готовність направити французьку ескадрилью, яка б базувалася, наприклад, у Румунії й прикривала північно-західний сектор Чорного моря та Одесу від атак "шахедів". Проте це залишилося порожніми словами, на рівні обіцянок.

Звичайно, союзники могли б зробити більше, але це не відбувається так просто, як іноді уявляють: прилетіла ескадрилья, сіла десь у Польщі, а щойно російські крилаті ракети злетіли у повітря, то вона допомагає нашим повітряним силам їх знищувати. Для цього потрібен тривалий підготовчий період, координацію, узгодження та сумісність техніки і процедур, аби уникнути трагічних випадків дружнього вогню, а не збиття ворожих засобів ураження. Отже, питання у принциповій неготовності Альянсу, коли триває війна у Європі, до дій, які мали б бути зроблені якщо не позавчора, то вчора. Реалії такі: сподіватися на краще треба, але готуватися до гірших сценаріїв — необхідно.

Я так розумію, що ці "гірші" сценарії в нас можуть бути не лише в енергетиці, а відповідно і в газовій сфері?

Так, тому що поняття "енергетичний сектор" охоплює також і газовий, і паливний сектор. Паливний — у тому числі ті об’єкти, які ворог почав знищувати ще з 2022 року: нафтобази, нафтопереробні підприємства, зокрема в Кременчуці. Нафтобази — це місця зберігання нафти, а нафтопродукти — це вже готове пальне.

Усе це — закони ведення війни. Противника намагаються позбавити передусім боєприпасів, енергетичних і паливних ресурсів, зв’язку. Власне, це те, що Росія намагається зробити вже протягом майже чотирьох років. Війна ведеться не лише по лінії фронту, а й проти тилу.

Тому, звичайно, можна сподіватися на інженерний захист, але, як зараз слушно зазначають, багато чого не було зроблено. Так, певна робота проводилася лише по лінії "Укренерго". Якби повною мірою були реалізовані заходи зі створення інженерного захисту, особливо другого рівня на підстанціях, ситуація сьогодні була б значно кращою. А от у газовому секторі чи в секторі генерації електроенергії питання захисту критичної інфраструктури фактично не опрацьовувалися. Але це вже окрема тема.

Тобто як мінімум повторення ситуації 2022 року цього разу, незважаючи на пошкодження, є можливим. Я правильно вас зрозуміла?

Поки що я вважаю, що можливий навіть гірший сценарій. Відмінність осінньо-зимового періоду цього року від 2022–2023 років полягає в тому, що ворог має більше засобів ураження і застосовує іншу тактику. Як наслідок, значно більше уражень отримують як об’єкти генерації, так і об’єднана енергосистема — порівняно з тим, що ми спостерігали три роки тому.

У цьому плані ми можемо лише зменшувати негативні наслідки, але їхня сукупність суттєво зросла порівняно з тим, що ми мали у 2022–2023 роках чи, наприклад, навесні-влітку 2024 року.

Центральна частина України загалом є більш вразливою до відключень. Відповідно, наскільки зараз ситуація в Києві, Одесі, Дніпрі — тобто у великих містах — може мати найсерйозніші наслідки?

Так, тому що великі міста — це завжди велике енергоспоживання. Хоча ситуація всюди різна. Наприклад, якщо взяти Дніпро чи Запоріжжя — це промислові центри. Харків — теж. Київ — і промисловий, і адміністративний центр, до того ж найбільший за населенням.

Загалом Київ і столичний регіон завжди були енергодефіцитними. Тому коли виходить з ладу підстанція, через яку електроенергія з наших АЕС надходить до столичного регіону, виникає ситуація, подібна до тієї, що ми вже спостерігали і у 2022, і у 2024 роках.

Тож у цьому контексті великим містам буде особливо важко. Але треба розуміти: "середня температура по лікарняній палаті" нічого не означає. Тобто загалом ситуація може виглядати нормальною, але хтось конає від високої температури, а хтось – від низької. Так само і тут: у деяких селах, особливо на сході чи північному сході, електроенергії може не бути днями — і це вже проблема. А ось там, де місцева влада або самоврядування подбали про створення власних генераційних установок, які виробляють електроенергію, ситуація краща — там світло буде.

Про це, до речі, говорили ще з 2023 року — після уражень восени та взимку 2022-2023 років. Тоді йшлося про необхідність якнайшвидшого створення розосередженої, мобільної генерації. Щось справді зробили, але, як то кажуть, "кіт наплакав".

І це, до речі, питання й до колишнього міністра енергетики, який нині очолює Міністерство юстиції. Як вони виконували цю програму? На папері щось писали, а у результаті ми маємо ситуацію, коли великі об’єкти генерації ворог зруйнував, а дрібної генерації майже немає. Те, що створено — переважно приватна ініціатива, і локально це може бути порятунком — для окремих громад, які самі про це подбали. Але якщо говорити про ситуацію в масштабах усієї країни — це, на жаль, далеко не так.

Проблема ще й у тому, що останні удари РФ мали на меті ізолювати українську енергосистему від постачання електроенергії з Європи. Те, що раніше не було для нас критично виручальним, бо обсяги імпорту були важливими, але не визначальними, тепер стає проблемою — адже зараз ми навіть цю додаткову енергію з ЄС тимчасово не можемо отримувати, допоки не будуть відремонтовані відповідні маршрути.

Ми бачимо багато інформації, але наскільки ті сценарії, що малюють у соцмережах щодо зими, близькі до реальності?

Сценарії різні. Є ідіоти, які роблять це заради хайпу й малюють страшні варіанти — атомні катастрофи тощо. Є "корисні ідіоти", які, не розуміючи наслідків, розганяють версії, вигідні Кремлю. І є свідомі ворожі інформаційні вкиди. Через це дуже легко виникає паніка: що не блогер — то "журналіст", і будь-яка неперевірена новина миттєво роздувається.

Приклад: з’явилося повідомлення, що дві теплоелектростанції "Центренерго" — Трипільська й Зміївська — тимчасово не працюють. Є ще й третя, Вуглегірська ТЕС, яка перебуває в російській окупації. У соцмережах це швидко перекрутили так, ніби зупинилася вся теплова енергетика країни. Російські пабліки одразу рапортували про "перемогу". Насправді йшлося лише про окремі станції, але враження створили катастрофічне.

Я навмисно публічно не малюю таких сценаріїв і не беру участі в конкурсі "хто накреслить трагічнішу картинку", бо це по суті, свідомо чи несвідомо, гра на боці ворога. Так само й інші інциденти: окремий випадок розганяють по Telegram-каналах, і створюється ілюзія, ніби скрізь відбувається однаково страшне — а це не так.

Тому я обережний у прогнозах — не лише щоб не нагнітати паніку, а й тому, що ми ніколи не маємо повної технічної інформації про стан енергосистеми. Після ударів 2022–2023 років виявилося, що система має високий рівень гнучкості та запас стійкості, хоча зараз ситуація інша й складніша.

Як приклад: Трипільську електростанцію в 2023–2024 роках російська пропаганда оголосила "виведеною з ладу", але її відновили, і вона знову працювала. Це показує: не все відновлюють за кілька днів чи навіть тижнів, але й не потрібно впадати в крайній відчай і на кожному кроці кричати "все пропало".