Трамп використовує не ті карти: як Кремль виграв час через імітацію переговорів

Якщо тобі незрозуміла логіка ворога, це не означає, що вона у нього відсутня. Серед російських силовиків поширена точка зору про неминучість виснаження і послаблення Збройних сил України через масштабне дезертирство військовослужбовців. За підрахунками росіян, не більше 10% українських військовослужбовців-дезертирів повертаються до ЗСУ, фактично втрати особового складу під час боїв та велика кількість дезертирів перевищують поповнення Збройних сил України.

Тим самим, дезертирство українських військовослужбовців має найбільший вплив на чисельність ЗСУ, що дозволяє російським окупантам розраховувати на прорив фронту.

Росіяни також вважають, що втрати ЗСУ перевищують поповнення української армії, до того ж якість поповнення є гіршою як у фізичному, так і в мотиваційному плані, наслідком чого є відсутність стабілізації лінії фронту. Надії ж українців «на стіну дронів», зі слів росіян, не повністю виправдались, оскільки дефіцит особового складу — піхотинців не дає можливості ЗСУ зупинити наступ російських загарбників.

Коли ж Генеральний штаб ЗСУ для зупинення прориву і контратак знімає резерви з інших ділянок фронту, це відразу призводить до криз на інших напрямках фронту, чим користуються росіяни, розтягуючи фронт, прекрасно знаючи про дефіцит особового складу в українській армії.

Тому без покращення якості державного управління ці проблеми буде неможливо вирішити. По-перше, для зменшення дезертирства командири повинні бути «батьками»-наставниками для військовослужбовців, вирішувати їхні проблеми, бути для них прикладом, знати про ситуацію на полі бою та ставитися до них з повагою, а не як до «гарматного м'яса».

По-друге, багатьох українських фронтовиків відверто дивує велика кількість військовослужбовців у тилових містах. Ні для кого в ЗСУ не є секретом, що деякі командири отримують хабарі від військовослужбовців за надання їм статусу учасника бойових дій, хоча насправді вони перебувають у тилу. Тож ця проблема повинна бути терміново вирішена.

По-третє, досі існує можливість посилити мобілізацію українських силовиків, особливо «молодих» пенсіонерів, які на відміну від примусово мобілізованих українців краще підготовлені до служби в ЗСУ.

По-четверте, від залякування українська влада повинна перейти до використання м'якої сили, оголосивши амністію для тих українців, які не оновили свої військово-облікові дані в разі їх оновлення ними.

Також важливо розуміти, що санкції не здатні зараз зупинити путінську Росію, яка здатна ще декілька років вести проти України війну високого рівня інтенсивності. Ситуацію в російській економіці можна описати як застій, повільне падіння рівня життя населення, зменшення виробництва цивільної продукції, зменшення інвестицій у нові технології та виробничі потужності, посилення технологічного відставання та дефіцит робочої сили. Але при цьому жодний економічний обвал зараз не загрожує Російській Федерації, яка ще має багато резервів і ресурсів для продовження війни.

Україні зараз більш потрібне збільшення військової допомоги від США та наших європейських партнерів для зупинення наступу Росії та стабілізації лінії фронту. До того часу, поки Росія буде здатна продовжувати захоплювати українські території, наступ російських окупантів буде продовжуватись.

Розмови ж про завершення війни на нинішній лінії фронту сприймаються Путіним як стимул переміщувати лінію фронту ще далі в глиб території України. Фактично захоплюючи нові українські території, Путін хоче поставити Захід перед фактом нових територіальних реалій, і зруйнувати його плани здатні лише успіхи Збройних сил України.

Для завершення війни Дональд Трамп почав використовувати не ті «карти», бо спочатку потрібно було різко збільшити військову допомогу для України, а вже потім після стабілізації на лінії фронту та посилення переговорної позиції України, розпочинати переговори з Путіним про перемир'я.

На жаль, Україна стала жертвою американської політичної боротьби, коли військова допомога Україні була дискредитована її нібито невигідністю для американських платників податків, насправді ж ця допомога була абсолютно вигідною і рентабельною для США як в економічному, так і в геополітичному плані.

Американці люблять казати, що цифри не брешуть, а цифри показують, що військова допомога від США та багатьох європейських партнерів України зменшилась, тому виникає абсолютно логічне запитання, а навіщо зараз Путіну завершувати війну?

Кремль майстерно використав імітацію мирних переговорів для виграшу часу, граючи в поганого «поліцейського» Сергія Лаврова та доброго «поліцейського» Кирила Дмитрієва, через якого Кремль і російські спецслужби здійснювали операції впливу, в тому числі і щодо Стіва Віткоффа, якого вони «обвели навколо пальця».

Дональд Трамп часто любить казати, що він завжди вів переговори з найкращими, тільки Путін не бізнесмен, з якими домовлявся американський президент, для нього на першому місці не знаходяться гроші, він і так живе в умовах персонального «комунізму», коли вся Росія і всі росіяни є його ресурсом і належать йому. Про велич, своє місце в історії і відродження імперії думає Володимир Путін, а не про спільні бізнес-проєкти Росії та США.

Реальність російського фюрера показує йому, що міжнародний ліберальний порядок демонтовано, що США перестали бути світовим поліцейським і лідером ліберального світу, що посилення впливу ультраправих і ультралівих в Європі може дестабілізувати ЄС зсередини та підірвати трансатлантичний союз між Європейським Союзом та США, і йому варто лише почекати, щоб стати свідком цих процесів.

Щодо України, то Путін не вважає її справжньою державою, і про це він заявляв ще Джорджу Бушу у 2008 році, про те що Україна не справжня країна він казав директору ЦРУ Вільяму Бернсу у 2022 році за місяць до повномасштабного вторгнення. Путін також пропонував прем'єр-міністру Польщі Дональду Туску поділити Україну, перебуваючи з візитом у Сопоті в 2009 році, отже його українофобські погляди і позиція ніколи не змінювались.

Вся гра і маніпуляції російського фюрера є абсолютно передбачуваними, фактично Володимир Путін є «розкритою книгою», проблема лише в тому, що багато політиків, представників еліт та інтелектуалів не бажають її читати.