Єдність Європи щодо України починає слабшати — FT

Протягом століть Європа нав’язувала світові свою волю. Тепер світ починає нав’язувати свою волю Європі. Світлина, зроблена наприкінці липня на полі для гольфу у Тернберрі, точно передала ситуацію. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зображена з вимушеною посмішкою та піднятим великим пальцем поруч із сяючим президентом США Дональдом Трампом. ЄС щойно покірливо погодився прийняти базове мито у 15 відсотків на експорт до США, не відповідаючи ударами у відповідь. Фон дер Ляєн і її команді буквально довелося посміхатися й терпіти.

Цей момент був особливо принизливим тому, що торгівлю вважали тією сферою, де ЄС здатен стояти нарівні зі світовими наддержавами. Єдиний європейський ринок співставний за розміром з економіками Китаю чи США.

ЄС діє як єдине ціле в питаннях торгівлі. У місяці, що передували поразці в Тернберрі, в Брюсселі багато говорили про європейські заходи у відповідь на мита Трампа.

Зрештою, ЄС поступився — головним чином тому, що європейці побоювалися, що якщо вони введуть мита проти США, адміністрація Трампа відповість зменшенням своїх зобов'язань щодо безпеки Європи. З огляду на війну в Україні та зростаючі побоювання щодо ширшої російської загрози для Європи, це був ризик, на який вони не хотіли йти, зазначає оглядач Financial Times Гідеон Рахман.

Слабкість Європи в галузі безпеки знівелювала її потенційну силу в торгівлі. Одна форма слабкості призвела до іншої. Якби це був поодинокий випадок, його можна було б списати на нещасливий збіг обставин. Але насправді прикладів слабкості чи нерелевантності Європи накопичується дедалі більше.

"На початку свого терміну на посаді президентки Єврокомісії фон дер Ляєн висловила прагнення очолити "геополітичну комісію". Але ЄС дипломатично відсувають на другий план — навіть коли війни відбуваються прямо на кордонах Європи і безпосередньо впливають на інтереси континенту", — додає оглядач.

Європейські країни зараз є найбільшими постачальниками військової та фінансової допомоги Україні. Але коли Трамп на початку цього року спробував завершити війну, він вирішив вести переговори безпосередньо з російським президентом Владіміром Путіним — тоді як європейці відчайдушно лобіювали Білий дім до і після саміту.

Те саме було й щодо Гази. Вирішальна дипломатія, спрямована на досягнення перемир’я, зосередилася навколо США, Катару, Єгипту та Ізраїлю. Європа вкотре була лише спостерігачем.

Жорстока війна в Судані, безсумнівно, призведе до нових потоків біженців до Європи. Але ключовими зовнішніми гравцями, які підживлюють конфлікт і визначають його результат, є Об'єднані Арабські Емірати, Єгипет, Туреччина та Росія. Вплив Франції в Західній Африці також різко знизився. У Малі спочатку Росія, а тепер джихадистські сили, здається, заповнюють вакуум.

"То чому ж Європа здається такою безсилою? Найчастіше вказують на військові та фінансові прогалини. Але це не найсерйозніші проблеми. ЄС має потужний оборонно-промисловий сектор і все ще залишається заможним континентом, хоч і обтяженим боргами", — пише Рахман.

Більші проблеми мають структурний, політичний і навіть психологічний характер. Брюссель — це бюрократична структура. Він добре справляється з процесами та законодавством. Але він не здатний діяти швидко і безжально, як європейські великі держави минулого або як США і Китай сьогодні.

Європейські заклики до моралі та міжнародного права з таких питань, як Україна, часто залишаються непочутими в Африці та Азії, де історія країн формувалася століттями безжального європейського імперіалізму.

Тепер, коли європейська сила відступає, ми, можливо, починаємо спостерігати те, що оксфордський дослідник Дімітар Бечев називає "боротьбою за Європу", коли зовнішні держави починають посилювати свій вплив на європейському континенті.

На Західних Балканах, країни яких теоретично рухаються шляхом до вступу в ЄС, зростає вплив Росії, Туреччини та Китаю. У нещодавній аналітичній доповіді Європейської ради з міжнародних відносин було задокументовано, як Пекін використовує інфраструктурні проєкти та кредити для посилення свого впливу.

"Боротьба за Європу також загрожує внутрішній єдності ЄС, оскільки зовнішні сили використовують стратегію "розділяй і володарюй". Однією з причин, через яку Європа не змогла відповісти на мита Трампа, було те, що різні країни та галузі ЄС мали різні інтереси, якими могли скористатися США", — стверджує оглядач.

Навіть єдність Європи щодо України, яка досі була вражаючою, може почати руйнуватися, оскільки партії, які більш симпатизують Москві, виграють вибори в таких країнах ЄС, як Словаччина та Чехія.

Раніше в газеті The Telegraph писали, що Україна залишилася сам-на-сам у протистоянні з Росією.В газеті вважають, що Європа тільки говорить, але нічого не робить.