З якими складнощами стикається український бізнес після зміни умов торгівлі з ЄС

В цьому році Євросоюз повернув тарифні квоти для України, але збільшивши їх.

Тарифні квоти в межах Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) означають жорстку "стелю" для частини українських товарів – особливо для готової продукції з високою доданою вартістю.

Показовим прикладом є сухе знежирене молоко, квота на яке була вичерпана ще на початку літа й далі безмитний експорт у ЄС став неможливим.

Додатково на бізнес тиснули невизначеність на тлі процесу оновлення торгової угоди і односторонні обмеження на український імпорт окремих держав-членів.

Про складнощі для українського бізнеса через нові умови торгівлі з ЄС, читайте в колонці старшої наукової співробітниці Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ірини Коссе Хто найбільше постраждав від зміни умов експорту з України до ЄС.

Далі – стислий її виклад.

Авторка колонки зазначає, що, на відміну від продукції з високою доданою вартістю, зерно й олійні, всупереч очікуванням, пережили зміну режиму торгівлі відносно легше.

У результаті маємо парадокс, звертає увагу Ірина Коссе.

З одного боку Україна продовжує бути кормовою базою європейського тваринництва: зерно, олійні, шрот ідуть у величезних обсягах, морська логістика під bulk працює, а агроекспорт у тоннах виглядає солідно.

З іншого – виробники масла й сухого молока стикаються з тим, що їхній "преміальний" товар не має ані стабільного доступу до основного ринку, ані надійного фізичного маршруту до нових покупців.

"На рівні риторики йдеться про спільну агропродовольчу "м’яку силу" України та ЄС, а на практиці закріплюється поділ праці, в якому Україна продає корми, а не готову продукцію", – пише старша наукова співробітниця Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

За словами віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції Тараса Качки, "українське сільське господарство сприймають дуже міцним через абсолютні цифри врожаїв, але воно є слабким і крихким, страждає від повномасштабної війни, має фрагментовану логістику, дорогі гроші та майже відсутню державну фінансову підтримку".

"Для ЄС питання полягає не в тому, чи не надто велика Україна для спільного ринку, а в тому, як зробити європейську агропродовольчу систему сильнішою завдяки партнерству з Україною – включно з переробкою", – наголошує Ірина Коссе.

Вона нагадує, "спільна м’яка сила" починається з доволі нудних речей.

По-перше, з прозорих і передбачуваних правил торгівлі, де бізнес розуміє, як працюватимуть квоти й захисні механізми не протягом трьох місяців, а на кілька років уперед.

І бажано з розширенням квот саме для готової продукції й переробки.

По-друге, з масштабування Unity-подібних страхових схем під воєнний ризик, спеціально заточених під контейнерні та рефрижераторні перевезення, а не лише під великі балкери, зробити їх доступними не тільки для великих гравців, а й для середніх експортерів готової продукції.

І по-третє, з цільових інвестицій у контейнерну й "холодову" спроможність Чорного моря й Дунайських портів, щоб виробники готової продукції мали не тільки контракт із покупцем, а й реалістичний спосіб довезти товар.

А це означає й залізничну та автодорожню інфраструктуру під контейнерні потоки до портів.

"Без цього Україна й надалі залишатиметься великим, але вразливим постачальником сировини, тоді як сегмент готової аграрної продукції житиме від квоти до квоти й від страхового рішення до чергової кризи", – резюмує старша наукова співробітниця Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Докладніше – в колонці Ірини Коссе Хто найбільше постраждав від зміни умов експорту з України до ЄС.