«Ти – космос»: коли це одночасно і назва фільму, і його якість

Ну правда ж, нас не часто балують якісним українським кіно. На щастя, фільмів знімають багато, але таких, від яких би перехоплювало подих і стискалось серце, – одиниці. І тому, якщо вас дивує, як багато зараз говорять про камерний сайфай (чи космічне роуд-муві) Павла Острікова «Ти – космос», що з 20 листопада виходить нарешті в широкий прокат, то нехай не дивує. Як і не дивують розповіді, що багато глядачів виходили із заплаканими очима. Бо це дійсно подія в нашому кінематографі. І тим більше, що це фактично режисерський дебют. Акторська робота, декорації, музикальний супровід – все це піднімає картину на космічні (як для українського кінематографу) висоти і вже звідти вражає в самісіньку душу.

Зрозуміло, що скласти повне уявлення про фільм, можна лише переглянувши його на власні очі. Але про дещо ми розповімо в матеріалі Коротко про.

Космічний дальнобійник Андрій Мельник відправляється в чергове відрядження до Юпітера, щоб викинути там ядерні відходи. Два роки туди, два роки назад – чотири роки самотності. Спілкування лише з язикатим бортовим комп’ютером Максом (озвучує актор та блогер Леонід Попадько), який страшенно любить розповідати тупі анекдоти.

Ні, відеозв’язок з Землею був. Але Андрюху страшенно дратував начальник, який звинуватив його в недбалості і викиданні небезпечного сміття абиде в космосі. Головний персонаж, як ви розумієте, роздовбай. Книжок не читає, розмовляє суржиком, десь і матюки зустрічаються, в шахи програє бортовому комп’ютеру, вимагаючи увімкнути слабший рівень, їсть, спить, неохоче, але бігає на біговій доріжці, з захоплень – грається якимись пластиліновими солдатиками, інколи лає колишню – явно на Землі на нього ніхто не чекає.

А ще музика. І вибір треків ніби натякає, що не такий вже й пересічний роботяга цей Андрюха. Але про музику згодом, бо раптом від серії ядерних вибухів вибухає і Земля. Вся, до єдиної людини - лише уламки носяться у космосі.

Тепер Андрій – єдина жива людина у Всесвіті. Чи сумує він? Трошечки, але не дуже. Їсти-пити є що, а що від удару уламком Землі пошкоджено спортзал – так і чорт з ним. От тільки робот цей підбішує.

А потім приходить голосове повідомлення від француженки Катрін, яка застрягла на науковій станції на орбіті Сатурна. Тобто тепер у Всесвіті двоє людей – як при створенні світу: довбограй Адам-Андрюха і таємнича Єва за мільйони кілометрів. Ці щоденні розмови, цей ніжний голос, це грасуюче «р», ці чоловічі спроби стати нарешті щирим і кращою версією самого себе штовхають Андрюху на неможливу місію – летіти до Сатурна рятувати Катрін.

За що ж хвалять цей фільм?

Робот Макс на вигляд звичайна сіра залізна коробка, але, схоже, в нього теж є душа і почуття. Кадр з фільму

Акторська гра

Для Володимира Кравчука, який зіграв головну роль, - це своєрідний моноспектакль з вкрапленнями реплік робота та голосових французькою мовою. На його грі тримається весь фільм – від першої до останньої хвилини, і ми не втомлюємось, не виникає бажання відволіктись на телефон…

Ці дві години ми спостерігаємо, як герой змінюється і відкривається. Як мобілізується під час небезпеки, як з не дуже грамотного дальнобійника перетворюється на чуттєвого і сентиментального хлопця, як він знову стає маленьким хлопчиком, згадуючи дитинство, наскільки глибоко можуть бути заховані справжні почуття, як з’являються в нього перші паростки кохання та на які рішучі вчинки він здатний.

Водночас Андрій Мельник не те щоб дуже емоційна людина, тож Володимиру Кравчуку доводилось грати дуже тонко, щоб передати все вищезгадане.

Режисерська робота

На створення фільму у Павла Острікова пішло понад 10 років. Ідея самотньої людини у космосі з’явилась ще в студентські роки. Перша спроба сценарію була написана в 2015 році. А потім почався тернистий шлях пошуку продюсерів, фінансування, кастингів – ніяк не могли обрати актора, який одночасно добре грав би й в комедії, і в драмі. І коли для завершення фільму залишилось лише зняти французьку героїню – почалась велика війна. Француженка навідріз відмовилась їхати до Києва. Тож фільм змогли закінчити лише в 2024-му.

Але попри всі складнощі з організацією, у фільмі чітко видно єдність теми та ідеї твору (вибачте, за шкільні аналогії). І ми бачимо і розуміємо, що хотів сказати нам режисер і як він досягає такого вражаючого ефекту і чому стільки схвальних відгуків неупереджених глядачів про його роботу.

Невідому Катрін Андрюха виліпив сам. Кадр з фільму

Мова і діалоги (монологи)

Фільм одночасно і комедія, і драма. Тож завдання перед сценаристами стояло ще те: не скотитись до примітивного рівня телешоу (як це часто роблять в українських комедіях), але водночас і не робити гумор занадто складним та інтелектуальним – бо ж головний герой звичайний далекобійник, хоч і ганяє фури не в Україні, а в космосі. І не втратити цей перехід від комедії до драми, коли після сміху тобі хочеться плакати.

Пуристи можуть «фекати» й крутити носом, бо і Андрюха Мельник, і комп’ютер Макс розмовляють суржиком. Періодично трапляється лайка. Але саме це робить їхні розмови близькими. Закриєш очі – і ти десь на українській вулиці в центральній частині країни. У фільмі є згадка, що головний герой родом з Хмельниччини (як і Володимир Кравчук, як і Павло Остріков), але суржик більш з Київщини. Втім, цьому теж є пояснення – Мельник свого часу переїхав до Києва.

Ці фрази можна одразу розбирати на меми та афоризми «Я щось ляпнув згаряча», «Це лучше, ніж говорити з повітрям», «Я зараз встану, але ти радий не будеш», «говорити не мій коньок», «от шо, скажи, так важко сидіти в тому куточку і мовчати? Нє, треба обізатєльно на вуха впасти»…

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Новий канал (@novy_channel)

Декорації

Зокрема через обмежений бюджет, а частково й через те, що космічний корабель, який перевозить сміття, не може виглядати розкішно, художники-постановники разом з режисером вирішили зробити обстановку у ретростилі. Щось з 60-70-х, знайоме нам лише зі старих чи художніх фільмів чи з документалок з їхніми старовинними обчислювальними машинами. І знайомі всім дешеві робочі крісла, які постійно ламаються.

Актор навіть виходить у відкритий космос, що для нашого кіно дійсно щось космічне. Ні, там не буде космосу рівня «Зоряних воєн», але, як і атмосфера всередині корабля, нагадує щось вінтажне, щось зі Стенлі Кубрика та його «Космічної Одісеї».

А над вузьким ліжком головного героя висять справжні вінілові платівки і є навіть справжній програвач, на якому дальнобійник-меломан їх слухає.

Декорації космічного корабля «Обрій-2» виглядають, наче їх доставляли з 60-х років. Кадр з фільму

Саундтреки

Композитор «Ти – космос» Микита Моісеєв каже, що музику до фільму вони створювали разом з режисером. Точніше, рішення вставити ту чи іншу відому пісню було за Павлом Остріковим.

Українська музика в космосі – де б ви ще таке почули? І вона тут відчувається ще як один із персонажів фільму. Мало того, через пісні, які слухає Андрій, ми починаємо краще розуміти, що ж він за один. Дуже багато ретропісень 60-х. Тут і Микола Гнатюк з його «Поділлям», «Намалюй мені ніч» Любові Чайковської, і «А ми удвох» від ВІА «Калина», і «Незрівнянний світ краси» Назарія Яремчука. А ще Voyage, Voyage - Desireless, який у 80-х порвав Європу, а зараз виглядає ніби створеним для космічної подорожі.

Нагороди не брешуть

2024 рік

FilmFestival Cottbus (Німеччина) – приз за найкращу режисуру.
Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція) – приз за найкращу акторську гру.
Фестиваль наукової фантастики Science+Fiction Festival (Італія) - найкращий художній фільм.