Втрати працюючим і подарунки обраним — контраст між піар-проєктами уряду та реальністю

Соціально-гуманітарна сфера у воєнний час зіткнулася із значним скороченням бюджетного фінансування як у реальному, так і у відносному вимірах. Обсяг видатків зведеного бюджету на розвиток людського капіталу і соціальне забезпечення скоротився з 17% ВВП у 2021 році і 19% у 2022-му до 12,6% ВВП у січні—вересні 2025 року. На 2026 рік проєктом бюджету передбачається збільшити видатки на 1,1 відсоткового пункту ВВП, але і в такому разі вони будуть на 3,3 в.п. ВВП меншими, ніж 2021 року.

Щодо окремих складових забезпечення соціально-гуманітарної сфери, то фінансування охорони здоров'я в січні—вересні 2025 року реально зменшилося на 16% відносно аналогічного періоду 2021-го, фінансування освіти — на 25%, духовного і фізичного розвитку — на 30% (див. рис. 1). Показово, що фінансування вищої та фахової передвищої освіти із загального фонду бюджету реально зменшилося на 44%. Навіть програми соціального захисту і забезпечення (при запровадженні нових програм для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), ветеранів та інвалідів війни) було скорочено на 2%.

Від початку повномасштабного вторгнення помітно зменшилися і відносні обсяги фінансування зазначених галузей. Так, видатки на освіту зменшилися з 5,7% ВВП у 2021 році до 4,1% ВВП у січні—вересні 2025-го (див. рис. 2). Основний тягар скорочення бюджетного фінансування припадав на загальну середню освіту — зменшення на 0,9 в.п. ВВП відносно 2021 року. Видатки на охорону здоров'я після збільшення з 3,7% ВВП у 2021 році до 4,1% у 2022-му надалі зменшилися до 2,8% ВВП у січні—вересні 2025 року. Скорочення переліку та якості медичних послуг у державних закладах охорони здоров’я при масових пораненнях людей на фронті та в тилу набуло рис соціально небезпечного феномену.

Видатки на соціальний захист і забезпечення в січні—вересні 2025 року знизилися до 5,2% ВВП, суттєво відстаючи від показників 2021-го і перших років війни. Максимальний рівень фінансування за цим напрямом було зафіксовано 2022 року — 8,7% ВВП. У 2023–2025 роках відносні обсяги фінансування знижувалися під впливом доволі високої інфляції та непроведення індексації багатьох видів соціальних виплат і допомог. Крім того, з 2024 року запроваджено більш жорсткі умови виплат для ВПО.

Скорочення бюджетного фінансування соціально-гуманітарної сфери напряму позначалося на розмірах заробітних плат її працівників. На рис. 3 зображено середню номінальну зарплату в освіті, охороні здоров'я, мистецтві та спорті у вересні 2025 року, яка становила від 63 до 73% середньої по економіці.

Середня зарплата в галузі освіти у вересні становила 16,9 тис. грн, а охорони здоров'я — 18,5 тис. грн. Водночас, за розрахунками Мінсоцполітики, фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у червні 2025 року дорівнював 11,5 тис. грн. Це означає, що за наявності у сім'ї працівників соціально-гуманітарної сфери хоча б одного утриманця така сім'я опиняється за межею прожиткового мінімуму.

На рис. 3 відображено і темпи падіння реальної заробітної плати у галузях соціально-гуманітарної сфери (за індексом цін на продукти харчування) відносно вересня 2021 року. При зростанні середньої реальної зарплати по економіці на 4% (за жовтень 2021-го — вересень 2025 року) у всіх аналізованих галузях мало місце падіння реальних зарплат. Так, в освіті у вересні 2025-го реальна зарплата була майже на чверть меншою, ніж у вересні 2021 року. У мистецтві і спорті темпи падіння сягнули 19%, а в охороні здоров'я — 4%.

З початку війни уряд проводить індексацію пенсій за віком, але індексації соціальних допомог і зарплат здебільшого не було. Водночас реальна величина фіксованої величини неіндексованих зарплат і допомог протягом жовтня 2021-го — вересня 2025 року зменшилася на 39% при підрахунку за офіційним Індексом споживчих цін (ІСЦ) і на 44% при підрахунку за індексом цін на продукти харчування. Це вказує на суттєве падіння купівельної спроможності та поширення бідності серед працівників різних галузей бюджетної сфери.

Для оцінки показників оплати праці в соціально-гуманітарній сфері України відносно інших видів економічної діяльності ми спиралися на дані Держстату України і Євростату. Ми ставили за мету порівняти рейтинги різних галузей за рівнем середньої зарплати у 27 країнах ЄС і в Україні. Результати проведеного аналізу відображено в таблиці.

Представлені дані наочно демонструють занижений рівень оплати праці в галузях розвитку людського капіталу України відносно інших галузей. Це стало наслідком як пріоритетного використання ресурсів на оборонні потреби під час війни, так і дискримінаційного ставлення суспільства до цих галузей упродовж десятиріч.

В Україні галузі освіти, мистецтва, охорони здоров’я характеризуються найнижчим рівнем оплати праці серед усіх видів економічної діяльності. Саме тому вони посідають найнижчі місця (15-те, 16-те і 17-те) у рейтингу галузевої оплати праці. На противагу цьому в 27 країнах ЄС праця людей у цих галузях оцінюється більш гідно і самі галузі посідають середні місця у рейтингу оплати праці. Так, за рівнем середньої зарплати галузь охорони здоров'я та надання соціальної допомоги загалом по 27 країнах ЄС перебуває на 6-му місці із 17, а галузь освіти — на 7-му місці (див. табл.).

Рейтинги видів економічної діяльності в Україні та ЄС-27 за рівнем оплати праці

(рейтинг 1 — найвища середня зарплата в галузі, рейтинг 17 — найнижча зарплата)

Скорочення реального бюджетного фінансування та реальних заробітних плат у публічному сегменті соціально-гуманітарної сфери України вже викликало і в майбутньому викликатиме низку негативних наслідків.

По-перше, це посилення моральних і фізичних страждань працівників цієї сфери під час війни, збільшення масштабів бідності серед працюючих, погіршення якості медичних і освітніх послуг для населення. В довгостроковому плані це призводить до нижчої продуктивності праці в економіці, передчасної смертності людей і зниження якості людського капіталу.

По-друге, це збереження негативної динаміки зовнішньої міграції. ООН оцінює кількість українських мігрантів від початку війни на рівні 6,9 мільйона чоловік. Зниження безпекових ризиків в Україні з часом не стимулюватиме українців повертатися додому, якщо розміри їхньої оплати праці в нашій країні не дотягуватимуть до рівня соціальних допомог чи мінімальної оплати праці в ЄС.

Унаслідок суттєвого погіршення умов праці від початку війни спостерігається скорочення чисельності штатних працівників в освітніх закладах, установах культури та охорони здоров'я. Згідно з даними Держстату за чотири роки (до жовтня 2025 року) кількість зайнятих у галузі освіти зменшилася на 192 тисячі чоловік, або на 17% від довоєнного рівня, охорони здоров'я — на 138 тисяч, або на 19%, а в галузі мистецтва, спорту та відпочинку — на 17 тисяч осіб, або на 14%.

На жаль, тиск накопичених проблем соціально-гуманітарної сфери не спонукає українську владу до їхнього системного розв’язання, а заохочує до щедрої роздачі подарунків споживачам деяких соціальних, освітніх і медичних послуг.

Після трьох з половиною років виснажливої війни влада, нарешті, звернула увагу на вчителів шкіл і деякі групи лікарів. У бюджеті 2026 року планується виділити 41,8 млрд грн на індексацію зарплат педпрацівникам загальної середньої освіти на 30% з січня 2026 року і ще на 20% із вересня 2026-го. Бюджетом передбачено і 5,1 млрд грн на індексацію зарплат лікарів первинної та екстреної медичної допомоги.

Однак учителі шкіл навіть після індексації зарплат у вересні 2026-го матимуть середню заробітну плату на рівні 25,8 тис. грн, що навіть не дотягує до нинішньої середньої по економіці. Слід вказати і на те, що у вересні 2025 року середня зарплата в освіті ледь перевищувала 400 дол. США на місяць, а через рік (після індексації), можливо, становитиме 560 дол. на місяць. Наведені суми, вочевидь, суттєво відстають від 4 тис. дол. на місяць, обіцяних учителям відомим топ-політиком напередодні виборів 2019 року.

Останні місяці цього року відзначилися валом піар-ініціатив, які вестимуть до погіршення загальної ситуації у соціально-гуманітарній сфері України при задобрюванні владою значної частини електорату чи обраних верств населення.

До проблемних, з погляду економічної ефективності та соціальної справедливості, програм слід віднести:

• 1 тис. грн зимової підтримки для всіх українців (більш як 10 млрд грн бюджетних витрат);
• безкоштовні подорожі «Укрзалізницею» до 3 тис. км (17 млрд грн втрат компанії з їхнім покриттям із бюджету);
• «реформа» харчування школярів (13,8 млрд грн витрат бюджету);
• забезпечення житлом громадян за програмою «єОселя», крім житла ВПО (11,4 млрд грн);
• «заходи з демографічного розвитку» (24,5 млрд грн), що передбачають: збільшення допомоги за вагітністю і пологами незастрахованим (1,1 млрд грн); підвищення виплати при народженні дитини до 50 тис. грн (6,8 млрд грн); збільшення допомоги по догляду за дитиною до 7 тис. грн (6,5 млрд грн); запуск програми «єЯсла» по догляду за дитиною від одного до трьох років (8,9 млрд грн); одноразову допомогу учням перших класів «Пакунок школяра» (1,2 млрд грн).

Бентежить і те, що такі «забави», за задумом їхніх творців, мають відбуватися на тлі погіршення ситуації на лінії бойового зіткнення і незадовільного покриття матеріально-технічних потреб ЗСУ, а також відсутності стабільної військової та економічної підтримки України міжнародними партнерами.

За словами Роксолани Підласої, військові видатки України з урахуванням зовнішньої допомоги 2025 року становитимуть 106 млрд дол. А 2026 року влада планує довести їх до 120 млрд дол., включаючи 60 млрд дол. міжнародної допомоги. Фактичні витрати міжнародних партнерів на надання військової допомоги Україні зараз є меншими: за останній рік вони становили 42,2 млрд євро, або 49,4 млрд дол.

Однак і при отриманні щороку 40–60 млрд дол. зовнішньої допомоги наш військовий бюджет драматично відстає від військового бюджету агресора — понад 200 млрд дол. (з урахуванням пільгових кредитів банків ВПК Росії та розконсервації старих запасів зброї).

За логікою речей, будь-яка держава, борючись за виживання з більш ресурсним і скаженим сусідом, не повинна дозволяти собі роздавати «вертолітні» гроші населенню чи ініціювати дорогі соціальні програми з мінімальною суспільною користю. На жаль, логіка чи здоровий глузд не завжди інтегровані у практику державного управління України. Надалі для збереження Української держави необхідно сконцентрувати всі наявні ресурси на проведенні ефективних військово-оборонних дій проти агресора і забезпеченні функціонування соціально-гуманітарної сфери як основи майбутнього розвитку країни.