ЕС в поисках денег для Украины: какие варианты могут заменить репарационный заем

Дискусія про "репараційну позику", яка є інструментом, що міг би профінансувати український бюджет у 2026–2027 роках без збільшення боргового тиску, з кожним тижнем рухається складніше.

Нинішні перемовини у Брюсселі показують, що на шляху стоїть не одна велика перепона, а цілі кластери юридичних, політичних і процедурних ризиків.

Європейський Союз змушений зважувати як економічні наслідки репараційної позики, так і її довгостроковий вплив на внутрішньополітичну динаміку.

Одночасно Бельгія як головний розпорядник заморожених російських активів вимагає, що будь-який механізм, пов’язаний із використанням російських активів, має бути юридично бездоганним, аби витримати потенційні судові позови з боку Росії і не створити прецедентів, які могли б позначитися на стабільності європейської системи.

Саме тому все частіше обговорюють й альтернативні моделі фінансування, здатні забезпечити Україні стабільний і прогнозований економічний ресурс у найближчі роки.

Три причини гальмування.

Перший серед ризиків полягає в юридичній вразливості країн, які утримують російські активи.

Найскладніша ситуація наразі в Бельгії, оскільки саме там розташований Euroclear, де зберігається найбільша частка знерухомлених активів Росії.

Це автоматично робить Брюссель першою потенційною мішенню для юридичних і політичних кроків Кремля у відповідь.

Додатковий рівень складності створює чинна угода про захист інвестицій між Бельгією та Росією, яка не містить сучасних винятків по санкціях, має широку дефініцію експропріації, передбачає можливість ad hoc арбітражу і значно підвищує правові ризики для бельгійського уряду.

Саме в цьому контексті бельгійський прем’єр Барт Де Вевер фактично зупинив схвалення репараційної позики на рівні ЄС.

Він публічно заявив, що Бельгія потребує максимального юридичного захисту, повної взаємної відповідальності всіх держав-членів у разі наслідків та повної прозорості щодо інших суверенних активів на території Євросоюзу.

Єврокомісії поки не вдалося надати настільки переконливий пакет гарантій, який би задовольнив ці вимоги.

Не менш серйозним є фінансовий аспект.

Схема передбачає, що Україна повертає позику тільки після виплат репарацій Росією.

Це означає, що саме ЄС бере на себе невизначеність у часі та ризик неповернення.

Фінансові ринки розглядають цей інструмент як суттєво ризиковіший за стандартні бонди, а рейтингові агентства вже попереджають про можливий вплив на оцінки окремих держав-членів.

До цього додається острах створення глобального прецеденту.

Іммобілізація активів держави-агресора може стати моделлю, яку згодом почнуть копіювати у світі.

Це турбує низку європейських столиць: вони не хочуть змінювати міжнародну практику так, щоб завтра їхні державні активи за кордоном теж могли стати предметом політичних рішень третіх країн.

Окремо постає часовий чинник.

Щоб механізм запрацював навесні 2026 року, рішення потрібні вже зараз.

Але залучення Європарламенту та складні міжінституційні процедури затягують процес на місяці.

Існує реальний ризик, що ЄС просто не встигне ухвалити повний пакет рішень у потрібні терміни.

Можливі альтернативи.

Ситуацію ускладнює і політична турбулентність усередині Євросоюзу, через переформатування Єврокомісії, нові уряди в державах-членах, зокрема Чехії, бюджетні дискусії та традиційне угорське блокування.

Чим більш фрагментованим стає ЄС, тим менше шансів знайти одностайність у складних питаннях.

І саме одностайність зараз стає центральною проблемою.

Угорщина та Словаччина вже висловили опір репараційному механізму.

Але не менш важливою є тиша від "тихих скептиків", зокрема урядів, які не озвучують своєї позиції, але не готові взяти на себе юридичні ризики.

Тому в Брюсселі вже звучать креативні ідеї: наприклад, спроба ухвалити рішення кваліфікованою більшістю, якщо перекласифікувати інструмент як фінансову операцію ЄС, а не зовнішню допомогу.

Теоретично це можливо, однак на практиці існує великий ризик загострення політичного конфлікту всередині Союзу.

Та навіть це – не найскладніший елемент.

Найбільшим викликом є подальше замороження активів.

Це окреме періодичне рішення, яке за правилами точно потребує одностайності.

Маневр, коли під час одного з голосувань Європейської ради угорського прем'єра Віктора Орбана фактично усунули з зали голосувань, вдруге навряд чи спрацює.

До потенційних блокувань можуть долучитися й інші держави, які досі не озвучували своєї позиції, але ставляться до іммобілізації максимально обережно.

На окрему увагу заслуговує лист Урсули фон дер Ляєн від 17 листопада 2025 року, надісланий європейським столицям, у якому вона офіційно презентувала три можливі шляхи покриття потреб України у 2026–2027 роках.

Репараційна позика називається там "найбільш ефективним" варіантом, але сама Комісія визнає, що цей інструмент може викликати коливання на фінансових ринках, якщо його сприймуть як конфіскацію російських активів.

У документі прямо зазначено, що таке рішення потребуватиме злагоджених дій ЄС і міжнародних партнерів, а ризики зменшаться, якщо США, Велика Британія чи Японія запровадять подібні механізми.

Що ж до опцій та альтернатив, то їх у листі викладено три.

Перша, власне "репараційна позика": використання знерухомлених активів російського Центробанку в Euroclear, кредитування України під нульову ставку та погашення лише після виплат репарацій Росією.

Держави-члени мають надати гарантії для покриття юридичних і фінансових ризиків.

Друга опція – це прямі гранти від держав-членів, пропорційні їхньому ВВП, що можуть забезпечити близько 45 млрд євро щороку.

Це найбільш простий і чистий метод у правовому сенсі, але він потребує реальних бюджетних можливостей у країнах-членах.

Насамкінець, третьою опцією є класичне запозичення ЄС через ринки капіталу з передачею Україні спеціальної позики, яка формально буде на балансі Євросоюзу і погашення якої буде також прив’язане виключно до виплати репарацій.

Ця модель менш ризикова юридично, але складніша в адмініструванні.

У листі підкреслено, що ці опції не взаємовиключні і можуть бути поєднані або реалізовані послідовно.

Головне зараз швидко досягти ясності й закріпити політичну домовленість на саміті Європейської ради в грудні.

Фактори МВФ та США.

На цьому тлі особливо важливими є новини останніх днів.

В понеділок, 17 листопада, МВФ розпочав місію до України щодо нової програми обсягом близько $8 млрд, з рішенням про надання та першим траншем у січні 2026 року.

Це сильний хід у правильний момент.

Він демонструє партнерам, що МВФ готовий продовжувати співпрацю з Україною, а Київ здатен брати зобов’язання, тримати бюджетну дисципліну та вибудовувати зрозумілу траєкторію реформ.

Одночасно він стає відповіддю на внутрішні виклики: останні корупційні скандали в енергетиці та економіці не додали довіри й стали аргументом для тих, хто виступає проти будь-якого великого фінансування України.

Тому успішні переговори з МВФ можуть стати найкращим доказом здатності уряду керувати процесами.

І одночасно – найсильнішим аргументом у дискусії про репараційну позику чи будь-який альтернативний інструмент фінансування.

Важливим зовнішнім фактором є й позиція Сполучених Штатів.

Американський високопосадовець прямо заявив, що США "абсолютно підтримують кроки ЄС" і вважають їх легітимним механізмом тиску на Москву та зміцнення стійкості Києва.

Хоча частка російських активів, заморожених у юрисдикції США, значно менша, ніж у ЄС, сама політична підтримка Вашингтона підсилює аргументи Брюсселя та зменшує ризики міжнародної ізоляції цього рішення.

Для України ця позиція є важливою складовою ширшої коаліції, без якої запуск такого механізму був би значно менш реалістичним.

* * * * *.

В умовах, коли Європейський Союз переживає сильну політичну й фінансову турбулентність, для України критично важливо демонструвати прозорість, прискорені реформи, макрофінансову та фіскальну стійкість.

Саме це формує сприйняття України як надійного партнера та збільшує шанси надання "репараційної позики" чи її альтернативи.

Однак головним фактором є потреби України – як у секторі оборони, так і у сфері відновлення критичної інфраструктури, які лише посилюють терміновість пошуку стійких фінансових рішень.

Тому для Європейського Союзу питання не лише у виборі конкретного механізму підтримки, а й у здатності запропонувати інструмент, який відповідатиме масштабам викликів і забезпечить безперервну підтримку України у найближчі роки.

Автор: Сергій Верланов,.

член правління Центру Дністрянського, голова Державної податкової служби (2019–2020).

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України.

Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень".