Тест на субъектность: почему аграрные переговоры станут ключевыми для вступления Украины в ЕС

Кілька днів у Брюсселі разом із делегацією середніх агровиробників змінили моє розуміння того, як саме Україна інтегруватиметься в Європейський Союз.

Я багато років працюю з європейськими інституціями – але ще ніколи не бачила в жодній іншій галузі (енергетика, індустріальна політика, навіть екологія) такої концентрації обережності, як саме в аграрному секторі.

І тепер переконана: саме аграрна політика стане визначальною для нашого майбутнього членства в ЄС.

Парадоксально, але Україна все ще ставиться до цього розділу як до технічної частини переговорів, тоді як у Європі сільське господарство – це завжди гіперчутлива політика: бюджет, протестний потенціал, електоральна чутливість всіх країн без винятку, міждержавний баланс.

І Україні потрібно негайно почати грати у цю гру на рівних.

Інакше цей сектор стане не точкою зростання, а точкою блокування.

ЄС готовий до інтеграції України, Україна прагне в ЄС.

Але це неможливо за старими моделями для аграрного сектора.

Під час зустрічей у Європейській комісії та в Європарламенті я вперше почула чесні формулювання: Європа вже допускає спеціальний підхід для України в аграрному секторі.

Йдеться про особливі режими при входженні України в ЄС.

Але цілком можливо, ми по-різному бачимо ці особливості.

Там, де вони сподіваються, що Євросоюз не буде платити дотації, українські фермери хотіли б:.

експорт до ЄС – за європейськими стандартами;.

експорт на ринки Азії та Африки – за іншими, прийнятними на глобальному ринку стандартами.

Для нас це – не поступка, а скоріше спроба зберегти українську присутність на глобальних ринках, які сьогодні активно захоплює Росія.

У Єврокомісії та серед багатьох депутатів Європарламенту розуміють: Україна – не чергова ще одна маленька країна-кандидат, а стратегічний гравець, здатний змінити баланс на глобальному аграрному ринку.

У Брюсселі відверто здивувалися, коли почули від українських фермерів, наскільки болісним є впровадження європейських стандартів до 2028 року, як це записано в Угоді про вільну торгівлю.

Адже ці стандарти можуть суттєво вплинути на конкурентоспроможність на ринках Африки та Азії.

Бо на цих ринках таких дорогих стандартів немає, зате є Росія, яка субсидіює своїх виробників, щоб захопити наші традиційні ринки.

Це створює для нас політичну дилему:.

ми почали переговори про членство в ЄС, але сьогодні ще не там і не маємо повноцінного доступу до ринків самого Союзу;.

натомість технічні зобов’язання за ПВЗВТ вже звужують можливості на інших, третіх ринках;.

це може призвести до суттєвих витрат для агросектора, який торгує поза межами ЄС.

Ми одночасно граємо у дві різні гри: торговельну угоду та майбутнє членство.

При цьому – без перехідних механізмів між ними.

І саме це формує нинішню напругу у відносинах.

ЄС чітко сигналізує: Україні потрібно говорити єдиним голосом.

Головні очікування:.

розрахунки вартості впровадження стандартів;.

реалістичні перехідні періоди (10–20 років);.

модель адаптації до Спільної аграрної політики ЄС (CAP), яка під силу обом сторонам;.

які саме "flanking measures", а саме заходи підтримки торгівлі в третіх країнах за підтримки ЄС, були б особливо корисні для України;.

узгоджена позиція між урядом та асоціаціями і всіма підсекторами агровиробників (як малими, так і великими).

Без цього всі представники України будуть почуті – але не будуть надто впливовими.

Що в такій ситуації має зробити українська влада? Необхідно перейти від реактивної моделі до суб’єктної:.

визначити аграрний розділ пріоритетом переговорів;.

створити міжвідомчу групу по стандартах і flanking measures;.

розробити українську модель CAP з урахуванням досвідів інших країн.

Коли я слухала дискусії в Брюсселі про аграрну інтеграцію, я не могла не згадати власний досвід роботи народною депутаткою, коли ми проходили дуже схожий шлях у секторі енергетики.

Енергетична інтеграція також не була ані простою, ані швидкою.

Ми ухвалювали закони під тиском обставин, з постійними консультаціями в комітеті, з урядом, з європейськими партнерами.

Це були непрості рішення: лібералізація ринку газу, засади незалежності регулятора, анбандлінг "Нафтогазу", прозорість операторів.

Часто вони здавалися занадто жорсткими для України, і вже сьогодні, на жаль, бачимо, що і ці ідеї можуть бути використані корупціонерами.

Але саме ці норми згодом стали нашими захисними інструментами, особливо після початку війни та активізації російського енергетичного шантажу.

Ми отримали допомогу з ЄС тоді, коли вона була потрібна.

Українське сільське господарство – це не проблема для ЄС.

Це ключ до європейської продовольчої безпеки.

А також – до зменшення впливу Росії в Африці та Азії.

Але так говорять лише дуже свідомі політики в Євросоюзі.

Переважна ж більшість європейських та українських агровиробників говорять у форматі страхів та взаємного непорозуміння.

Ми хочемо стати членами ЄС і маємо не тільки виконати технічні вимоги, а й навчитися формувати політику разом із Європою, особливо в частині аграрного бізнесу.

Як ми не зможемо виконати їхні поточні вимоги, так і вони не зможуть застосувати однаковий підхід до нас.

Сьогодні у нас є шанс визначити власні умови інтеграції.

Якщо Україна грамотно пройде аграрний блок переговорів – решта стане технічним продовженням.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.