Найновіша історія: як шахта ім. Засядька з «годувальниці» Донбасу перетворилася на «вбивцю»

У листопаді 2007 року у Донецьку сталася найбільша катастрофа – вибух повітряно-метанової суміші на шахті ім. Засядька. Точніше, три вибухи з різницею у два тижні та один день. 20 листопада 2007 року Україна три дні оплакувала своїх шахтарів. Коротко про - про те, як все сталося.

Пожежа на кілометровій глибині

У ніч на 18 листопада 2007 року на горизонті (глибині) 1078 метрів під час буріння дегазаційних свердловин (призначених саме для зниження ризику викидів метану) стався вибух. У цей час у шахті перебувало 457 людей.

Гучний вибух – і відразу ж з'являється щільна хмара вугільного пилу. Різко піднімається температура – ​​а в шахтних виробках і так спекотно – і починається пожежа. Під землею.

З пекельної пічки вдалося вибратися 357 гірникам, яким пощастило опинитися біля аварійної вентиляції та ближче до виходу. Та й то практично у всіх потім виявилося отруєння продуктами горіння, а один отримав черепно-мозкову травму і переломи кісток тазу. Сто одна людина загинула.

Для Донецька це був страшний день – аварій такого масштабу у місті не було давно. Сім'ї шахтарів, які не віддзвонилися після нічної зміни, примчали до шахтоуправління і чекали, коли керівництво хоч щось скаже про долю їхніх рідних. Керівництво мовчало, не в змозі знайти списки шахтарів, що спустилися під землю. Коли з'явилися перші прізвища, завили дружини і матері, заплакали діти, які нічого ще не розуміли. Гірше було лише тим, яким оголосили, що доля їхніх рідних наразі невідома. З ними працювали психологи, у коридорах управління стояв щільний запах валеріанки, нашатиря та загального горя.

Дістати тіла шахтарів вдалося лише за кілька днів – пожежа вирувала так, що її гасили 350 рятувальників з Донецької та Луганської областей. Тільки надвечір вдалося локалізувати спалах і знизити концентрацію метану у виробках, щоб почати піднімати тіла загиблих. Підняли 89 тіл, 11 зниклих безвісти також визнали загиблими.

Відплакавши та поховавши своїх людей, шахта відновила роботу, але вже за два тижні, 1 грудня, на тій же глибині стався другий вибух – постраждали 52 гірники. Наступного дня – третій, через який загинули п'ятеро рятувальників, що працювали у виробках, і 30 гірників знову отруїлися рудничним газом. Один із них помер у лікарні. У результаті три вибухи забрали 106 шахтарських душ.

Після цього вибухонебезпечну лаву вирішили закрити та затопити її, що й було зроблено, а шахта ім. Засядька отримала гірке прізвисько "шахта-вбивця". У Донецькій області з 18 листопада була оголошена триденна жалоба, в Україні з 20 листопада - також триденна загальнонаціональна жалоба.

Багата шахта метан приручала

Але «Засядька» весь час була шахтою-добувачкою та годувальницею. Одне з найбільших у Донецьку вугледобувних підприємств стало одним із перших, що перейшли у майже приватну форму власності – колектив шахти під керівництвом її колишнього «червоного директора», а потім бізнесмена і навіть прем'єр-міністра України Юхима Звягільського взяв її у держави в оренду.

Закривши «хвости» із зарплат на початку 90-х, «Засядька» вклала чималі кошти в ту саму дегазацію – звільнення вугільних пластів від метану, що вибухає, якщо змішується з повітрям у певній пропорції. Благо гроші на модернізацію були – шахта видобувала дефіцитне коксівне вугілля, якого завжди потребує металургія. Частина видобутку закривала потреби донбаських підприємств, частина йшла на експорт.

Шахта вважалася багатою: на її балансі були дитсадки, палаци культури, школи, мережа продуктових магазинів тощо. Черга до відділу кадрів шахти завжди стояла гігантська, а хабар для того, щоб влаштуватися хоча б учнем майстра на ділянку, у суворі 90-ті сягала майже 1000 доларів.

Втім, «баранчик на папірці» компенсувався після першої зарплати. Шахтарі на «Засядька» (та й інших вугільних шахтах Донбасу) легко могли заробляти на місяць в еквіваленті 1000-1200 доларів. А за роботу на глибоких та надглибоких горизонтах (нижче за 1 км) були надбавки, пільги та інші привілеї.

Шахт із таким глибоким заляганням вугілля в Україні було лише кілька штук. А глибоке залягання передбачає значну кількість метану у пластах. «Засядька» навчилася випускати метан із пластів та відправляти його на обігрів – у шахтарських будинках цього району опалення було завжди. Але був нюанс – і він виявився для шахтарів фатальним.

Вся справа в датчиках

Техніка безпеки у шахтах завжди залишала бажати кращого. Але шахтарі знали, на що вони йдуть, тому намагалися дотримуватись правил і, як мінімум, не курити у виробках, перевіряти роботу саморятувальників та ламп і не з'являтися на роботі підшофе. Але одне із головних правил ТБ вони порушували. Воно вимагало: зі збільшенням концентрації метану повітря понад 4% всі роботи у шахті припиняються, працівники піднімаються на поверхню.

Поява на поверхні бригади, яка не виконала план з вироблення вугілля, викликала у керівництва підприємства погані почуття. Здебільшого – гіркоти за втраченим прибутком. Гіркота виливалася на шахтарів у недрукованих виразах, при цьому директор шахти Юхим Звягільський, за розповідями колишніх шахтарів, обкладав матюками так, що після цього червоніли навіть майстри очисних вибоїв, люди бувалі і які нічого не соромилися. Та й мінус премії.

Тому на датчики метану, встановлені у виробках, шахтарі намагалися звертати менше уваги, оскільки пищали вони занадто часто. Вибігати на поверхню кожні пів години ніхто не збирався, тому датчики «загрублювалися» - на них накидалося ганчір'я або кілька шахтарських курток. Датчики слухняно замовкали, поки концентрація метану в шахті не починала викликати непритомність у людей, які там працювали. Тільки тоді починали потроху збиратися додому.

Знайшли "стрілочника" - і відпустили

Чи були «загрублені» того жахливого дня датчики у виробках шахти ім. Засядька чи ні, чому концентрація метану підвищилася так різко, що взагалі спричинило пожежу - іскра, розгул стихії чи якийсь фактор Х – слідство, може, й розібралося, але не озвучило. Тодішній президент України Віктор Ющенко вимагав закрити шахту до з'ясування всіх обставин вибуху – але куди працевлаштовувати 10 тисяч шахтарів «Засядька», не сказав.

Через рік урядова комісія виявила понад 20 посадових осіб, винних у аварії. Імена їх названі не були.

«Усі члени комісії дійшли думки, що на таких глибинах і на таких пластах, де високий вихід газу метану, дуже багато процесів, з наукової точки зору, незрозумілі, тобто наша наукова база не досягла того рівня, з погляду якої ми могли б зробити так, щоб цього (аварій) не відбувалося», - розповідав тоді віцепрем'єр-міністр України Андрій Клюєв у Донецьку.

В. о. прем'єр-міністра України Віктор Янукович заявив, що щодо кожної української шахти, на якій є лави на глибині понад 1000 метрів, буде прийнято окреме рішення (не було прийнято жодних рішень. – Авт.).

11 листопада 2010 року було затримано голову Державної воєнізованої гірничорятувальної служби Сергія Смоланова. Його звинуватили в загибелі 5 рятувальників під час вибуху 2 грудня 2007 року. У СІЗО він провів менше ніж пів року і вийшов під підписку про невиїзд.

Шахта імені Засядька продовжила роботу на трохи менш критичних глибинах. Але це не особливо рятувало: донецькі шахти всі вибухонебезпечні через метан, а тим більше якщо його не викачувати – чекай лиха. Після трагедії 2007 року на Донеччині за наступні сім років зафіксовано 9 шахтних вибухів із десятками жертв. Після окупації регіону 4 березня 2015 року – знову вибух на «Засядька» і 34 жертви, а перед цим у квітні 2014-го від раптового викиду метану постраждали гірники на шахті ім. Скочинського.

Але вибухи на шахті ім. Засядька у 2007 році залишаються наймасштабнішою катастрофою на вугільних підприємствах України після здобуття незалежності у 1991 році.