"Пили сечу і думали з'їсти трупи": тиждень пекла російського штурмовика-інваліда

Росія використовує у якості штурмовиків людей, які навіть за радянськими мірками вважалися б непридатними до служби.

Одразу після виходу з в'язниці 30-річного Андрія Галкіна з Алтайського краю поліцейські примусово відправили на війну. Незважаючи на інвалідність з дитинства, розумову відсталість та обліку у нарколога, його визнали "придатним" і обіцяли "будівельні роботи в тилу". Натомість чоловік опинився в штурмовиках і понад тиждень провів на позиції без їжі та води, повідомляє проєкт "Хочу жить".

"Це все фігня, не хвилюйся"

Андрій Галкін намагався пояснити вербувальникам, що абсолютно непридатний до служби. Він попереджав про свій стан здоров'я, про облік у нарколога, про інвалідність з дитинства. Навіть застерігав, що може випадково перестріляти своїх.

"Я говорив, що розумово відсталий, перебуваю на обліку у лікаря-нарколога. Я з дитинства інвалід. Вони кажуть: це все фігня, все нормально буде, не хвилюйся", — розповів чоловік.

Співробітники поліції махнули рукою на всі його застереження. Медкомісія поставила всі необхідні печатки: "придатний", "здоровий". Того ж вечора Андрія відправили.

Обіцяли тил — відправили в штурм

Галкіну обіцяли, що він працюватиме "будівельником у тилу" — безпечна робота далеко від лінії фронту. Але реальність виявилася зовсім іншою.

"У частині до мене підійшов якийсь дядько і наказав їхати з ним", — згадує Андрій.

Так "будівельник" миттєво перетворився на штурмовика. Жодних будівельних робіт, жодного тилу — одразу на передову, в пекло російських "м'ясних штурмів".

Тиждень без їжі та води: до межі виживання

Перший же бойовий вихід став для Андрія випробуванням на межі людських можливостей. Понад тиждень він провів на позиції без їжі та води.

Від безвиході російські військові пили власну сечу. Вже серйозно обговорювали, чи не з'їсти їм трупи загиблих побратимів, яких навколо було достатньо. Дехто думав про самогубство як про вихід із цього пекла.

"Нам довелося пити власну сечу. Навколо лежали трупи наших, ми вже думали їх їсти або покінчити з собою", — описує ситуацію Галкін.

Українські військові як порятунок

Коли з'явилися українські бійці, Андрій та його товариші сприйняли це як порятунок, а не як полон.

"Нам пообіцяли життя, і вони слово дотримали. Нас не били, поставилися як до нормальних людей", — з полегшенням каже чоловік.

Контраст між ставленням російського командування, яке свідомо кинуло людей на вірну смерть, і українських військових, які дотримали обіцянки та зберегли життя, для Галкіна виявився очевидним.

Систематична практика

Проєкт "Хочу жити" наголошує, що випадок Андрія Галкіна — не виняток, а типова практика російської армії.

"Для російської армії такі штурмовики давно вже не дивина. Розумово відсталі, інваліди, смертельно хворі та каліки регулярно опиняються на передовій. Їх безсоромно відправляють на вірну смерть", — йдеться у повідомленні.

Експерти проєкту підкреслюють абсурдність ситуації: держава, яка претендує на статус "великої держави", використовує як штурмовиків людей, які навіть за радянськими мірками вважалися б непридатними до служби.

Держава-ГУЛАГ

"Про яку людяність може йтися в державі-ГУЛАГу, де правлять поняття і право сильного? Росії все одно, кого і як вбивати", — констатують у "Хочу жити".

Історія Андрія Галкіна ілюструє кілька ключових аспектів російської мобілізаційної системи:

- Тотальна брехня при вербуванні: обіцяють одне, роблять протилежне
- Ігнорування медичних протипоказань: інваліди стають "придатними" за взмахом печатки
- Використання найуразливіших: в'язні, наркозалежні, психічно хворі йдуть першими
- Відсутність цінності людського життя: людей свідомо кидають у безнадійні ситуації
- Примусовість: відмовитися неможливо, особливо після виходу з в'язниці

Такі історії розкривають справжню ціну російської агресії проти України. Москва не просто веде імперіалістичну війну — вона планомірно знищує власне населення, використовуючи найуразливіших як гарматне м'ясо.

Для режиму Путіна немає різниці між інвалідом, наркозалежним чи здоровою людиною — всі вони лише витратний матеріал у м'ясорубці війни. І поки російське суспільство мовчить, ця машина смерті продовжуватиме перемелювати своїх громадян.