“План А”: Китай готує свій народ і світ до нової кампанії тиску на Тайвань — WSJ

Китай готує власний народ і світ до нової кампанії тиску на Тайвань. Стратегія Пекіна передбачає використання внутрішньої медіакампанії та агресивної риторики проти друзів Тайбея, пише WSJ.

Державне телебачення Китаю транслює новий історичний серіал “Тиха честь”, який героїзує агентів Комуністичної партії, що діяли на Тайвані після того, як націоналісти втекли на острів у 1949 році після поразки в громадянській війні від сил Мао Цзедуна. Серіал подає шпигунство агентів і їхню остаточну страту, як мучеництво за справу “об'єднання”.

Паралельно з цим, що свідчить про вказівку влади переорієнтувати культурну продукцію на національну боротьбу, державні театри отримують дозвіл здебільшого лише на постановки на військову тематику, а інші жанри відхиляються.

Така внутрішня ситуація посилює і без того напружену атмосферу в Китаї навколо питання возз'єднання з Тайванем. І це супроводжується застосуванням жорсткої риторики.

Китайська влада зосереджується на прихильниках Тайваню, зокрема, на Токіо, після того, як 7 листопада прем'єр Японії Санае Такаїчі попередила, що захоплення Тайваню Китаєм може спричинити втручання Токіо.

У відповідь, яка шокувала світ, генеральний консул Китаю в Осаці Сюе Цзянь опублікував у соцмережі X погрозу Такаїчі.

 “Це шлях смерті, який обрали б лише деякі дурні політики в Японії, і нам просто потрібно відрубати їм брудні голови, які вони повисовували, анітрохи не вагаючись”, — написав він.

Пізніше допис було видалено, але люди, наближені до керівництва Пекіна, заявили, що це була навмисна, санкціонована державою дія, покликана перевірити рішучість Японії.

Одночасно китайські військові продемонстрували готовність до ескалації — минулих вихідних чотири озброєні кораблі китайської берегової охорони курсували поблизу спірних островів. Японські винищувачі також перехоплювали китайський дрон, що кружляв поблизу Йонагуні — найзахіднішого острова Японії, найближчої до Тайваню точки.

Ці, на перший погляд, не пов'язані між собою події, на думку людей, близьких до китайської влади, є класичним прикладом стратегії Пекіна “перо і рушниця”: використання залізного контролю над ЗМІ та культурою для формування внутрішньої думки, одночасно” нападаючи” на прихильників Тайваню, щоб ізолювати острів.

Немає особливих ознак того, що військовий напад на Тайвань із населенням 24 мільйони людей, який Китай вважає своєю територією, є неминучим. Але Пекін посилює свої військові маневри в Тайванській протоці, маючи намір продовжувати тиск на Тайбей, в той час як адміністрація президента США Дональда Трампа вагається у своїх зобов'язаннях щодо острова.

“Це нова норма. Це готує внутрішню аудиторію, демонструє рішучість зовні та формує психологічне поле бою задовго до будь-яких військових дій”, — каже колишній тайванський законодавець Джейсон Хсу.

Стратегія, яку близькі до влади Китаю особи називають “планом А”, має на меті змусити Тайвань капітулювати без єдиного пострілу. Мета — зробити становище острова настільки нестерпним в економічному, дипломатичному та психологічному плані, що переговори з Пекіном стануть єдиним прийнятним варіантом.

За цією стратегією стоїть “план Б” — військове захоплення. Ця відмінність є вирішальною, вважають аналітики. Пекін систематично створює середовище, в якому дії в “сірій зоні”, такі як економічний тиск або політичне втручання, стають нормою, знижуючи поріг прямого конфлікту.

Реалізація “плану А” відбувається той час, коли Пекін бачить стратегічну можливість у відносному затишші з боку США відносно Тайваню. Китай вважає США єдиною країною, здатної зупинити його плани.

На відміну від свого попередника Джо Байдена, Трамп уникає чітких заяв стосовно того, чи втрутиться Вашингтон військовим шляхом, якщо Китай вторгнеться на Тайвань. Трамп казав, що китайський лідер Сі Цзіньпін пообіцяв йому не нападати на острів. Водночас, останні кроки Вашингтона, зокрема затримка адміністрації Трампа з наданням військової допомоги, посилили занепокоєння в Тайбеї, що США можуть пожертвувати інтересами Тайваню заради економічної угоди з Китаєм.

Представники адміністрації Трампа характеризують цю зміну як прагматичний засіб стримування, який змушує Тайбей фінансувати власні оборонні можливості, уникаючи символічних жестів, які могли б дати Пекіну привід для вторгнення.

Пекін зараз намагається розірвати цикл, який закріпився протягом десятиліття. З 2016 року керівна в Тайбеї Демократична прогресивна партія культивує особливу тайванську ідентичність і зміцнює зв'язки з демократичними країнами.

Розраховані кроки Пекіна, схоже, відображають його побоювання, що боротьба материка за “серця й уми” острова практично програна.

Десятиліття тому значна частина тайванського населення ідентифікувала себе як “китайці” або “і китайці, і тайванці”. Сьогодні опитування постійно показують, що переважна більшість, часто понад 60–70 %, ідентифікують себе виключно як тайванці. Пекін бачить зміцнення національної ідентичності жителів острова. 

З моменту приходу до влади наприкінці 2012 року Сі зробив підпорядкування острова Пекіну ключовим принципом своєї “китайської мрії” про національне відродження. Зараз, перебуваючи на безпрецедентному третьому терміні при владі, він неодноразово наголошував, що “возз'єднання” з Тайванем є неминучим і не може бути зупинене зовнішніми силами.

Аналітики описують дії Китаю як скоординовану кампанію з метою узгодження внутрішніх і зовнішніх цілей. Мобілізуючи внутрішнє населення для потенційної боротьби й одночасно прагнучи позбавити Тайвань міжнародної підтримки, ця стратегія спрямована на створення достатнього тиску, щоб змусити сторони піти на політичне врегулювання.

Для США та їхніх регіональних союзників критичною невизначеністю є те, чи відображає ця кампанія весь обсяг поточних планів Пекіна, або ж вона сигналізує про початок більш агресивної фази.

Про те, чи стане демократичний острів розмінною монетою у великій грі, в статті “Тайвань на торгах: чи обміняє Трамп союзника на “велику угоду” з Китаєм?” розмірковував Сергій Корсунський.

Про дипломатичний вибух між Пекіном і Токіо та його наслідки — в матеріалі “Чому одна фраза прем’єрки Японії вибила Китай із дипломатичної колії”.