"Плівки Міндіча" і мир на умовах Кремля: що спільного і чому підозри ведуть до США

США та РФ розробили "мирний план" з 28 пунктів, який передбачає суттєві поступки з боку України — зокрема передачу частини територій та скорочення армії практично наполовину.

Українська сторона сприймає такі умови як фактичну капітуляцію: у Києві вважають, що прийняття плану за таких умов означатиме втрату суверенітету.

Паралельно з цим соцмережами прокотилася хвиля конспірологічних припущень: нібито корупційний скандал із "плівками Міндіча" був синхронізований з американсько-російською "мирною ініціативою" та мав створити додатковий тиск на Україну.

Телеведуча Наталія Мосейчук у своєму пості поставила під сумнів випадковість такого збігу, натякнувши, що скандал міг з'явитися не просто так.

"Красти не можна, особливо під час війни. Але… Хто ще вірить у збіг антикорупційного скандалу із капітуляцією, яку сьогодні пропонують Україні в Анкарі? Не треба бути овочем, кажете?" — пише Мосейчук.

Волонтер та громадський діяч Сергій Стерненко різко відкинув такі припущення і назвав їх спробою відвести увагу від самої корупції.

"Конспірологія про те, що "це американці запустили тему з плівками", — дичина. Це окозамилювання, яке дає можливість залишити все, як є", — вважає Стерненко.

На його думку, поширення версій про "зовнішній слід" працює не на державу, а проти неї, тому що фактично знімає відповідальність з українських фігурантів скандалу.

Фокус розбирався у конспірологічних теоріях навколо "мирного плану" та як це пов'язано з "Міндічгейтом".

Компромат на Україну: як США замішані у скандалі з корупцією Міндіча

Політолог Петро Олещук звертає увагу, що одразу після того, як скандал з корупцією в "Енергоатомі" став публічним, набув резонансу й призвів до перших кадрових відставок, з'явилися контури "мирного плану".

"І цей план не просто передбачає певні поступки України — він фактично вимагає від нас підписати капітуляцію у війні з Росією. Очевидно, що така синхронність не може бути випадковою", — вважає Олещук.

Складається враження, що США, адміністрація Трампа, щонайменше використовують цей скандал як важіль тиску, щоб змусити українську владу погодитися на цей документ, спираючись на те, що, на їхню думку, її позиції зараз суттєво ослаблені.

"Важливо й те, що орган, відповідальний за цей скандал, НАБУ, був створений у тісній співпраці зі Сполученими Штатами. До того ж у ЗМІ нещодавно повідомлялося, що в бюро з'явився новий представник ФБР, у якого є навіть власний кабінет. Були зустрічі, консультації — все це виглядає доволі дивно, якщо врахувати розвиток подій", — каже Фокусу політолог.

Експерт не береться щось стверджувати напевно, проте допускає, що США могли дати неформальну вказівку збирати компромат на українську владу, щоб використати його в критичний момент. Така практика існує в міжнародній політиці десятиліттями.

"І якщо головною метою була не стільки боротьба з корупцією, скільки накопичення компромату з подальшим застосуванням його як інструменту тиску — це цілком реалістичний сценарій. Йдеться про тиск на українське керівництво, щоб змусити його прийняти вигідні США умови завершення війни. Причому навіть не просто умови — а фактично капітуляцію України, про що я вже говорив. І саме це, на мою думку, є головним", — продовжує Олещук.

Можна б розглядати версію "випадковості", якби адміністрація Трампа від початку займала іншу позицію. Але її позиція була чіткою з першого дня: Україна повинна піти на значні поступки Росії й погодитися на мир практично на будь-яких умовах.

"Ми пам'ятаємо події лютого цього року, зустріч у Білому домі, заяви Трампа під час передвиборчої кампанії. Якщо все це скласти докупи, бачимо занадто багато збігів, щоб вважати ситуацію випадковістю", — вважає політолог.

Спецоперація ФСБ: чому робота НАБУ у справі Міндіча викликає питання

Політолог Тарас Загородній вважає, що нинішня ситуація навколо скандалу з "плівками Міндіча" може бути частково пов'язана із США, але головним чином нагадує спецоперацію ФСБ.

Перші ознаки, за його словами, — дивна поведінка правоохоронних органів.

"МВС відпустило підозрюваного, хоча могло затримати. Його не оголошено в міжнародний чи національний розшук, майно не арештовано. Також не вимагався запобіжний захід, необхідний для запуску екстрадиції. Депутат Железняк, який оприлюднив матеріали слідства, не притягається до кримінальної відповідальності за розголошення даних досудового розслідування. При цьому незрозуміло, звідки він отримав документи й чому йому їх надали", — каже Фокусу політолог.

Загородній робить висновок: головна мета цієї історії — зупинити удари України по території РФ та підірвати українську оборонну сферу. Він нагадує, що НАБУ вже раніше тиснуло на оборонні компанії — як-от Archer, яку три роки фактично вибивали з усіх тендерів.

Політолог не бачить у цьому скандалі реальної боротьби з корупцією. Він згадує справу Злочевського, справу Кауфмана, ситуацію з Князєвим, де спочатку йшлося про "17 корумпованих суддів", але в результаті відповідальність фактично поніс лише один Князєв — і то з незрозумілими обставинами щодо походження коштів.

"Нинішня інформаційна хвиля напряму пов'язана з нервовою реакцією Росії на зростання інтенсивності ударів по її території. Наказ на такі удари дає вище політичне керівництво України — особисто Верховний головнокомандувач Зеленський", — продовжує Загородній.

Щодо справи Мінніча, політолог переконаний, що реального розслідування немає. Він ставить питання: де керівництво "Енергоатому" — хто підписував документи? Адже три ключові посадовці — голова правління, керівник юрдепартаменту та фінансовий директор — мали б бути співучасниками, якщо Міндіч не мав формальних повноважень, але фактично керував процесами. Проте їх немає серед підозрюваних.

"Ця ситуація "дуже каламутна" і головний задум — дискредитувати та послабити українську оборонку під виглядом антикорупційної кампанії. Це робиться для того, щоб заблокувати роботу Міністерства оборони, зокрема шляхом маніпуляцій щодо закупівель зброї", — вважає експерт.

Політолог пояснює, що зброя — це завжди політичний інструмент, і на озброєннях у світі працює багато посередників. Прямі контракти часто неможливі. Наприклад, Сербія офіційно не продає Україні зброю, але вона може надходити через ЄС або країни-посередники, як-от Болгарія. Посередники завжди беруть маржу — 10–15% або більше.

З його слів, скандал може призвести до зупинки поставок, оскільки розслідування здатні паралізувати закупівлі, ставлячи під сумнів ціни на українські ракети. Загородній підкреслює, що порівнювати вартість українських нових ракет із давно серійними американськими "Томагавками" некоректно: серійне виробництво завжди суттєво знижує ціну. Він називає спекуляціями заяви про "завищені" українські ціни.

На його думку, у всій історії немає щирого наміру боротися з корупцією — натомість видно кампанію зі створення дезінформаційного тиску.

Ключовий його висновок: мета цих процесів — дестабілізувати Україну в момент, коли вона почала завдавати по РФ ударів новими засобами. Росія вже визнає, що крім дронів, по її території прилітають і ракети — "Фламінго", довгий "Нептуни" та інші.

Тому, підсумовує Загородній, нинішній скандал — це спроба заблокувати українські оборонні програми та розхитати державу під прикриттям антикорупційних гасел і зовнішніх інформаційних маніпуляцій.

"Мирний план" від США: чому це виклик для України

Політолог Станіслав Желіховський не пов'язує появу "мирного плану США-РФ" із внутрішніми подіями в Україні. За його словами, подібні інформаційні "вкиди" з'являлися й раніше, наприклад коли обговорювали попередній "мирний план" у якому біло 12 пунктів — але згодом виявлялись нереалістичними чернетками або інформаційними бульбашками.

Поточний "план-28" він також вважає сумнівним.

За словами Желіховського, озвучений зміст документа настільки відповідає позиції Кремля, що виглядає так, ніби його написали в Росії, а потім "просунули" через західні медіа. На це вказує і відсутність офіційних підтверджень у США, і скепсис окремих американських конгресменів.

"Це дуже схоже на інформаційну операцію, покликану нав'язати світу російський порядок денний", — каже Фокусу політолог.

Желіховський також вказує, що оприлюднені пункти плану фактично означають капітуляцію України й Заходу.

Політолог попереджає: Росія може використати демілітаризовані зони як інструмент контролю, переодягнувши свої війська у "миротворців" і отримавши формальний мандат у Радбезі ООН. Україна ж, як цивілізована держава, виконуватиме свої зобов'язання, тоді як Росія — ні.

"Це не компроміс. Це — Ялта 2.0, спроба закріпити за Росією право визначати новий глобальний порядок", — пояснює він.

Політолог не виключає, що США могли чинити певний тиск на Україну, проте він підкреслює: жодні поступки з боку України не зупинять агресію РФ.

"Якщо ми гіпотетично відступимо з Донецької області, хто гарантує, що Путін не вимагатиме Запоріжжя чи Херсона? Він уже удає, що ці області — частина РФ. Будь-яка поступка тільки заохотить наступ", — каже Желіховський.

На думку політолога, максимум, на що Україна може погодитися в нинішніх умовах — це тимчасове припинення вогню по фактичній лінії розмежування, аби "перезавантажити військові можливості". Але не ціною територіальних поступок чи "демілітаризації", яку пропонує спірний план.

"Цей так званий план — гірший за всі попередні. Він лише підтверджує, що Росія не збирається домовлятися та наполягає на максималістських вимогах. Отже, бойові дії триватимуть", — підсумував він.

Нагадаємо, 19 листопада видання Bloomberg повідомило, що Володимир Зеленський прагне скористатися тиском США на Кремль, аби відновити переговори.