"Що за пригода!": Кюрасао — найменша країна-учасниця в історії чемпіонату світу

Кюрасао — карибський острів із населенням близько 185 тисяч людей. І здавалося, що половина з них вибігла на поле святкувати історичний момент — перший вихід збірної на чемпіонат світу після драматичного матчу на Ямайці.

Тепер Кюрасао — найменша країна, якій коли-небудь вдавалося пробитися на мундіаль. Попередній рекорд належав Ісландії 2018 року.

Щоб підтримати команду в вирішальному поєдинку в Кінгстоні, на стадіон Ямайки прилетіли два чартерні літаки з найбільш відданими фанатами — як назвав їх капітан Леандро Бакуна, "ультрас". Але 35 тисяч на  трибунах були жовто-чорним морем на підтримку господарів. Лише маленький острівець блакитного сектору Кюрасао гнув своє: прапори, співи, віра до останнього.

Головний тренер Кюрасао Дік Адвокаат повернувся до Нідерландів за кілька днів до матчу — його дружина захворіла. Проте він стежив за грою дистанційно, був на зв’язку зі своїм штабом — передусім з асистентом Діном Горре — і після фінального свистка надіслав повідомлення в командний чат: "Вітаю. Неймовірно, фантастично! Що за пригода!".

І коли це каже людина, яка у 78 років пережила в футболі вже десятки пригод, — це багато означає.

Для Адвокаата це буде вже третій чемпіонат світу. Він очолював збірну Нідерландів у США-1994, а також працював із Південною Кореєю на Мундіалі-2006. Досвід говорить сам за себе.

Він сам прагнув цього виклику і першим зателефонував президенту футбольної федерації Кюрасао, Гілберту Мартіні. У списку кандидатів були ще два досвідчені голландські тренери, один із них — колишній наставник Манчестер Юнайтед.

"Перша розмова з Діком була в серпні 2023 року", — розповідає Мартіна. "Я поділився з ним нашим баченням. І він сказав: “Гілберте, якщо ми зможемо залучити потрібних гравців, ми реально здатні вийти на чемпіонат світу”.  Потім я запитав: “Чи можу я використовувати твоє ім’я, щоб залучати спонсорів? Адже велике ім’я — це надія і можливості”.

Саме тому потрібен був відомий тренер — таких у списку було троє. Першим варіантом був Берт ван Марвейк, який довів Нідерланди до фіналу ЧС-2010. Багатьох нинішніх гравців він тренував ще у юніорських командах U-15 та U-17. Але він відповів: "Гілберте, я завершив кар’єру і хочу залишатися в стороні. Тож — ні".

Потім я звернувся до Луї ван Гала — колишнього тренера Барселони і Манчестер Юнайтед. Він сказав:
"Якщо я ще раз повернуся до тренування, то тільки в команду, здатну стати чемпіоном світу". Я маю це поважати — ми поки що не на тому рівні. Він хотів виграти турнір".

Ван Гал залишився вірним своїй репутації. Йому 74 — він молодший за Адвокаата, і навіть за ван Марвейка (73).

"А потім сталося ось що: мені подзвонив Дік. Він сказав: “Я чув, що Кюрасао шукає головного тренера. Я готовий”. І в мене аж мурахи пішли по шкірі".

Мартіна переконує: в Адвокааті досі палає футбольний вогонь. "Побачили б ви його на полі — скільки в ньому енергії, пристрасті, дисципліни".

Зв’язок із Нідерландами має глибоке коріння. Кюрасао був під їхнім колоніальним правлінням із XVII століття. І хоч зараз — окрема країна, все ж входить до складу Королівства Нідерландів. Саме це минуле Мартіна використав, формуючи теперішню команду.

Насправді лише один гравець, Тахіт Чонг — вихованець Манчестер Юнайтед, народився на Кюрасао. Решта — уродженці Нідерландів із корінням на острові.

Найвідоміший серед них — 34-річний Леандро Бакуна, колишній півзахисник Астон Вілли, нині виступає за Бандирмаспор у Туреччині. За Кюрасао він грає з 2019 року й саме в матчі з Ямайкою встановив рекорд — 68 поєдинків за збірну. Його брат Жуніньо, який раніше виступав за Гаддерсфілд і Бірмінгем Сіті, зараз у турецькому Газіантепі. А Кенджі Горре — син помічника тренера Діна — пройшов академію Манчестер Юнайтед і нині грає в ізраїльському Маккабі Хайфа.

"Це був довгий шлях", — каже Мартіна. — "Все почалося ще у 2004 році, коли тодішній президент федерації Жан Франсіско сказав: “Ми можемо пробитися, у нас є потенціал”. Саме тоді й виникла ідея залучати гравців, які виступають за кордоном. До того ми покладалися лише на місцевих футболістів, які не були професіоналами. Відтоді ми виросли неймовірно".

Леандро Бакуна додає: "Все починалося з мрії — вийти на чемпіонат світу. Ми могли запрошувати гравців із Нідерландів, бо ми — нідерландські Кариби, можемо мати два громадянства.
Спочатку ми брали тих, кому не вистачало рівня для збірної Нідерландів, але вони могли грати за Кюрасао. Так все почалося. І сьогодні це вже велика історія. Ми пишаємося цим".

Але за сухими фактами стоїть особисте. Перед матчем з Ямайкою він сказав: "У нас там велика родина — бабусі, дядьки, всі. Вони надсилають нам підтримку кожну секунду. Атмосфера зараз просто неймовірна".

Кюрасао пройшов через другий і третій етапи відбору в зоні КОНКАКАФ, спершу вигравши всі чотири матчі у групі зі збірними Гаїті (команда також зрештою пробилиася на чемпіонат світу), Сент-Люсією, Арубою та Барбадосом. Потім — дві нічиї з Трінідадом і Тобаго, дві перемоги над Бермудськими островами, включно з розгромом на виїзді 7:0, далі — перемога над Ямайкою вдома і нічия у вирішальному поєдинку в Кінгстоні.

Деякі комбінації цієї команди виглядають просто неймовірно зіграними. Жуніньо Бакуна пояснює: це наслідок того, що більшість з них виховані нідерландською футбольною школою.

"У нас дуже мало часу разом під час зборів, але, здається, що багато хто грає пліч-о-пліч уже роками", — говорить 28-річний півзахисник. "Ми — одна велика родина. І якщо ти родина поза полем, ти розумієш одне одного й на полі. Тренуючись разом, швидко починаєш відчувати, хто що хоче й як грає. Це одна з наших головних переваг".

Ще він додає: "Всі знають Діка — він сильний тренер. Головна зміна з його приходом — його авторитет. Але найбільше змін поза полем: готуватись стали інакше, набагато професійніше. А на полі тепер все дуже чітко: “Маємо результат, маємо перемагати. Якщо не можеш виграти — не програй".

Саме таку людину і шукав президент федерації Гілберт Мартіна, який офіційно очолює організацію з квітня, але давно працює в системі.

"Я сказав: нам потрібен тренер, здатний будувати гру від результату", — пояснює він. "У клубному сезоні можна почати слабко, додати після зимової перерви і стати чемпіоном наприкінці. Але у відборі так не працює. Тут кожна гра — фінал. І тобі потрібен наставник, який уміє готувати команду до таких ситуацій. Спершу — перемагати. Якщо не вийшло — хоча б не програти. І Дік Адвокаат — майстер у цьому. Хоч йому й багато років, але енергії та пристрасті в ньому не менше, ніж у молодих. Він запалює кожного".

В останньому матчі проти Ямайки головним завданням було уникнути поразки. Матч вийшов не надто видовищним, але неймовірно напруженим. Ямайка тричі влучала у каркас воріт зі стандартів, Кюрасао небезпечно контратакував.

Здавалося, що наприкінці зустрічі Ямайка отримає шанс на порятунок: арбітр Іван Бартон вказав на 11-метрову, і стадіон вибухнув. Але VAR скасував рішення. Після фінального свистка тренер Ямайки Стів Маккларен ще кілька хвилин сидів на лаві з опущеною головою. На пресконференції він оголосив про відставку — хоча в Ямайки все ще є шанс потрапити на мундіаль через міжконтинентальний плей-оф у березні.

Для Кюрасао нічия на виїзді означала прямий вихід на чемпіонат світу.

"Я ніколи не очікував, що ми справді будемо на Мундіалі", — сказав напередодні матчу Леандро Бакуна.
"Я розповів Кенджі Горре, що мені наснився цей момент — десь два чи три тижні тому. Не міг дочекатися останніх двох ігор. І зараз, коли все наближається, я щодня сиджу в кімнаті і думаю: “Хочу вийти на поле, хочу тренуватися, хочу цей матч прямо зараз. Хочу завершити справу. Хочу бути там".

І вперше в історії — Кюрасао там. Збірна на чемпіонаті світу.

The Athletic