В The Telegraph назвали "переможців" від нового "мирного" плану для України

Нещодавно оприлюднена 28-пунктна "мирна угода" для України більше нагадує не дипломатичний документ, а продиктовану капітуляцію. Росія отримає офіційне визнання захоплення Криму, а Київ буде змушений здати інші окуповані регіони, скоротити чисельність своєї армії, а також відмовитися від усіх видів зброї дальньої дії.

Іншими словами, країна, яка ні на кого не нападала, має бути роззброєна, нібито вона становить загрозу, тоді як серійний агресор зберігає свої завоювання.

На додачу до цього, у витоку документа йдеться про припинення більшої частини військової допомоги США, визнання російської мови державною мовою України та надання офіційного статусу пов'язаній з Москвою православній церкві — все це класичні важелі впливу Кремля в Україні. Цей пакет виглядає не так як збалансована угода, а як список побажань Кремля, виправлений за допомогою Вашингтона, зазначає Марк Бролін — геополітичний стратег.

Для тих, хто пам'ятає Будапештський меморандум 1994 року, за яким США, Велика Британія та Росія надали Україні гарантії безпеки в обмін на її ядерний арсенал, це є значним розворотом. Ці гарантії включали повагу до суверенітету та кордонів України, а також зобов'язання утримуватися від застосування сили або погроз її застосування проти України.

"Сьогодні, замість того щоб дотримуватися цих зобов'язань, двоє з первинних підписантів фактично просять Київ ратифікувати власне розчленування. Міжнародні гарантії та договори можуть означати мало або нічого, якщо підписанти вирішать, що їх дотримання більше не відповідає їхнім інтересам", — додає стратег.

Зі стратегічного погляду, вибір часу для мирної угоди є ще більш дивним. Путін діє не з позиції сили, а з кутка, в який сам себе загнав: економічно виснажений, демографічно ослаблений, залежний від Китаю та втягнутий у дорогоцінну війну, яку не може дозволити собі програти, але й не знає, як виграти.

Для Заходу очевидно: треба продовжувати допомагати Україні відбивати російську армію та чинити тиск на Москву, а не винагороджувати Путіна територіями та нейтральною Україною.

Бролін зазначає, що Трампа часто звинувачують у "транзакційному підході", ніби він один серед світових лідерів прагне вигідної угоди для своєї країни. Насправді ж майже кожен глава уряду діє так само більшість часу — це частина їхніх обов’язків. Вони просто зазвичай роблять вигляд, що цього не відбувається. З цього погляду, підхід Трампа іноді, повірте чи ні, більш чесний: він озвучує те, що інші промовчують.

Все було готове для того, щоб Трамп став "Рейганом нашого часу": захисником не лише економічної свободи, але й демократії, яка лежить в основі будь-якої ефективної ринкової економіки. Чіткі та послідовні дії на підтримку України в протидії Росії могли б продемонструвати, що Америка серйозно ставиться до своєї ролі лідера вільного світу, і що порушення правил має свою ціну — і зробити це значно дешевше, ніж Рейгану коштувала перемога у Холодній війні.

Рішуча позиція з самого початку та раннє схвалення для ударів України по Росії на далекі відстані могли б змінити хід подій. Путін зрозумів би, що протистояння не принесе перемоги. Натомість зараз Вашингтон розглядає угоду, яка фактично узгоджує американську політику з ключовими побажаннями Кремля за рахунок демократичного союзника, європейської безпеки та, опосередковано, безпеки в Тихоокеанському регіоні

"Для Тайбея та Пекіна Україна завжди була тестовим випадком: реакція Заходу на російську агресію вплине на розрахунки Сі Цзіньпіна щодо Тайваню", — додає Бролін.

Якщо ослаблена країна на кшталт Росії, керована слабким урядом, може розпочати війну, захопити частину території сусіда і врешті отримати схвалення США своїх здобутків, це надсилає чіткий сигнал: країни з ядерною зброєю можуть відволікати увагу від внутрішніх проблем війною, змінювати кордони силою і в результаті отримувати винагороду.

Якщо поєднати це з вузьким підходом Трампа до "транзакційної політики" — зосередженістю лише на миттєвих вигодах, ресурсах або торгових поступках в обмін на гарантії безпеки, і при цьому ігноруванням ширших стратегічних і моральних наслідків, — стає зрозуміло, як Пекін може це сприйняти.

"Навіщо чекати для власної агресії, якщо нинішня адміністрація США вже показала готовність поступатися інтересами дрібніших союзників? Достатньо запропонувати привабливий пакет інвестицій і напівпровідників і перевірити, чи буде рішучість Вашингтона щодо Тайваню сильнішою, ніж щодо України", — вважає стратег.

Звичайно, Україна перебуває не в найкращому становищі, а зараз ще й заплямована великим корупційним скандалом. З огляду на те, що США та Європа як і раніше не бажають надавати підтримку, необхідну для зупинення подальшого просування Росії, замороження конфлікту, безперечно, може бути найменш поганим варіантом, що дасть час для остаточного падіння російського режиму.

"Але, звичайно, не в поєднанні з примусовим роззброєнням України та послабленням санкцій проти Росії. Що тоді завадить режиму Путіна відновити сили й розпочати третє вторгнення? Гарантії безпеки від США та Європи? Минулого разу це не особливо допомогло", — зазначає Бролін.

"Мирна угода”, яка зраджує дух Будапештського меморандуму, підтримує ослабленого агресора в критичний момент та демонструє нерішучість Заходу, стала б подарунком для всіх авторитарних лідерів, що спостерігають за Заходом — від Донбасу до Тайванської протоки. Вона також втратила б унікальний шанс показати, що агресія не вигідна. 

Нагадаємо, газета FT писала, що адміністрація Трампа тисне на Україну, вимагаючи якнайшвидшого погодження нових "мирних пропозицій": Білий дім встановив для Києва "агресивний графік" і очікує, що Зеленський підпише документ до Дня подяки в США — 27 листопада.