Викрадення, зрада і перше вбивство: спогади кримської татарки про Революцію гідності та окупацію

21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Ця дата пов'язана з початком двох історичних подій в Україні: Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013 року, яка розпочалася як Євромайдан. Десятки тисяч людей зібралися на Майдані Незалежності в Києві на підтримку європейського майбутнього України. Акції протесту охопили й інші українські міста, і Крим не став винятком.

Журналістка з Криму Ельвіна Сеітбуллаєва в інтерв'ю 24 Каналу пригадала, що відбувалося на півострові під час Революції гідності та як заходили перші "зелені чоловічки". Більше деталей – читайте далі у матеріалі.

Що відбувалося в Криму під час Революції гідності?

Під час Революції гідності ти була в Криму. Як там тоді сприймали те, що в листопаді перші люди вийшли на мітинги, а потім у лютому пішов розгін? Чи розуміли, що далі може бути військова агресія Росії? Які тоді були настрої в Криму щодо Майдану? Що спонукало людей виходити на мітинги?

У той час, коли в Києві була Революція гідності, в Криму також були акції. Вони проходили на центральному майдані Леніна (Сімферополь – 24 Канал). Там збиралися люди – здебільшого проукраїнськи налаштовані кримчани, а також кримські татари. Я пам'ятаю, що тоді акції були невеликі, але кожен день. Раз на тиждень були й великі проукраїнські акції на підтримку цілісності проти режиму Януковича.

Також пам'ятаю, що коли була Революція гідності в Києві, з Криму євромайданівці виїжджали до столиці. Ми це фіксували саме на Сімферопольському вокзалі разом з колегами, де бюджетників відправляли на акції Антимайдану, щоб вони там протестували. Викупляли навіть вагони для них.

Також були проукраїнські активісти, які їздили в Київ, – з Бахчисараю викупляли квитки на цілий вагон. Члени Меджлісу організовували такі заходи, аби підтримати Майдан.

У Києві був навіть такий куточок Криму, де готували національну їжу та виступали лідери кримськотатарського народу, зокрема Мустафа Джемілєв (уповноважений президента у справах кримськотатарського народу – 24 Канал). Туди приїжджали люди з Криму, які згодом поверталися.

Революція гідності в Києві /Getty Images

Були й ті, хто виступали проти Майдану. "Партія регіонів" оплачувала їм дорогу, декому навіть платили, щоб вони поїхали. Ми як журналісти це фіксували. Також ми зустрічали тих, хто повертався в автобусах з розбитими вікнами. Ймовірно, вони "отримали" за те, що не підтримували Майдан, тобто це були антимайданівці.

На той момент ти працювала в Криму журналісткою?

Тоді я працювала журналісткою на телеканалі АТР (перший кримськотатарський телеканал – 24 Канал), де у нас були новини трьома мовами: кримськотатарською, українською і російською.

Пам'ятаю один з матеріалів про те, як антимайданівці поверталися з Києва. Вони були в автобусах і ми поїхали туди знімати їх повернення. Автобуси були майже зруйновані, було вибите скло. Ці антимайданівці були в жахливому стані, бо їх почали перевіряти.

Як "зелені чоловічки" зайшли в Крим?

Коли вже почалася російська анексія Криму, з'явилися "зелені чоловічки", чи розуміли люди, що це розпочалася агресія з боку Росії? Що тоді відбувалося, які були думки й де ти тоді перебувала?

Тоді кількість акцій збільшувалася. Одна з таких великих акцій була 23 лютого, коли на майдані Леніна зібралося дуже багато людей. А потім, коли Янукович вже тікав з Києва, у нас все одно продовжувалися мітинги.

26 лютого був один з найбільших мітингів на підтримку територіальної цілісності. Біля Верховної Ради в Криму, за різними оцінками, зібралося 15 тисяч кримчан. Здебільшого це були проукраїнськи налаштовані люди, бо тоді стало відомо, що у ВР мають проголосувати нібито за незалежність Криму.

Кримські татари на мітингу / Getty Images

За лічені години зібрався великий мітинг, люди були проти. Тоді у Верховній Раді Криму не вистачило кілька голосів, аби це прийняли. Був момент, коли деякі депутати начебто проголосували, але насправді вони не були присутні на сесії. Тоді кримські татари разом з українцями відтермінували окупацію Криму на один день, бо вже наступного дня, 27 лютого, Верховну Раду Криму, Раду міністрів і всі адмінбудівлі захопили "зелені чоловічки".

Як люди на це відреагували? Тоді більшість виступала за те, щоб залишитися у складі України чи навпаки?

26 лютого було таке відчуття, що ми перемогли, а 27 лютого, коли ми побачили, що захопили Верховну Раду і Раду міністрів, а потім й адмінбудівлі, було таке розчарування на душі… На "зелених чоловічках" тоді не було пізнавальних знаків, щоб знати, що це росіяни, але всі розуміли, що це вони. Особливо коли вони почали блокувати та захоплювати українські військові частини.

Я була в Перевальному районі Сімферополя. Ми бачили, як деякі військові ще зранку підтримували Україну, а вже в обід або після обіду їх підкуповували росіяни й вони переходили на бік Росії. І це було таким розчаруванням, бо це робило і керівництво військових частин.

Солдати без розпізнавальних знаків охороняють будівлю кримського парламенту, поруч з табличкою: "Крим – Росія" / Getty Images

Як відбувався "референдум" про приєднання Криму до Росії?

Після цього люди все одно виходили на протести чи все ж боялися?

Дехто не виходив, бо боявся, вони чекали. Однак були й ті, хто виходили на протести. Вони приїжджали до своїх земляків у військові частини, готували вдома їжу і приносили туди; чергували, передавали – така була підтримка. Були проукраїнськи налаштовані люди, які стояли біля військових частин Сімферополя, Євпаторії, Бахчисараю, щоб підтримати.

Ці акції протесту були навіть і тоді, коли пройшов так званий "референдум", де кримські татари фактично повністю блокували цей день. Зранку всі кримські татари йшли до мечеті молитися за територіальну цілісність України, а потім поверталися і була така акція – приготувати їжу. Хтось ліпив пельмені, хтось готував національні страви. Ніхто з них не брав участь у цьому фарсі ("референдум" – 24 Канал).

Ми хотіли перевірити, як проходив цей так званий "референдум". Мій колега пішов з одним документом і зміг проголосувати на кількох виборчих дільницях. Усе це ми знімали на приховану камеру, щоб показати цей фарс у Криму. Тобто люди, не маючи прописки, маючи лише один документ, могли проголосувати на кількох дільницях.

Мої колеги також фіксували фарс щодо підрахунку голосів. Вони (росіяни – 24 Канал) самі писали потрібні їм цифри. Однак були й люди, які йшли та підтримували Росію. З іншого боку, все це відбувалося під дулами автоматів. Я тоді працювала у Бахчисараї та все це фіксувала. І так, при вході на місці проведення так званого "референдуму" були люди з автоматами, які стояли та дивилися.

Про погрози журналістам і першого вбитого в Криму

Після цього, скільки ти ще перебувала в Криму? Скільки часу ти ще мала, щоб бути там у безпеці? Коли вже почалися погрози кримчанам, надумані затримання тощо?

Погрози почалися майже одразу після початку акцій на підтримку територіальної цілісності України. Коли відбувалися акції, ті поліцейські, які потім підтримували Росію, прописували протоколи для активістів.

Вони збирали інформацію на активістів чи як це відбувалося? Як вони вираховували, що це ті самі люди? Чи вони намагались затримати їх на акціях протесту?

Поліція, яка на той час працювала в Криму, виступала проти учасників акції, бо вони виписували їм протоколи, тобто перешкоджали проведенню мітингів. Якщо ж там були проросійські провокатори, то поліцейські просто дивилися і нічого не робили.

Це ж наша українська поліція була, так?

На той час, так, українська поліція. Щодо фіксування, на відео можна було подивитися, хто бере участь в цих акціях і потім вже переслідували. Одним із перших жертв російської окупації став Решат Аметов, який вийшов на одиничний мітинг. Було відео, яке зафіксувало, що так звана самооборона викрала його на площі Леніна, посадила в машину і вже через певний час його знайшли вбитим в одному з сіл Сімферопольського району.

Він був першою жертвою, потім були викрадення інших активістів. Є деякі активісти, яких тримали, а потім вивезли у Херсонську область. Були ті, яких викрали і їхня доля взагалі невідома. Однак все одно протести в Криму продовжилися до весни.

Наприклад, 8 березня жінки Криму, які підтримували територіальну цілісність України, вийшли до центральних доріг з плакатами в руках, з дітьми. Вони наголошували на тому, що вони проти війни, "за" територіальну цілісність, що Крим – це Україна. Люди з плакатами виходили в Євпаторії, Керчі та Сімферополі.

Про виїзд з Криму після окупації росіянами

Скільки часу ти ще могла перебувати в Криму? Чи тобі особисто погрожували?

Ні, не погрожували. Я працювала на АТР і фіксувала всі ті воєнні злочини, які відбувалися у 2014 році: проросійські акції, захоплення військових частин.

Також ми знімали проукраїнські акції, коли люди виходили підтримати територіальну цілісність та як виїжджали українські військові, зокрема з села Перевальне – ті, хто залишилися віддані Україні, були вимушені залишити півострів і виїхати на материкову частину. Їм дали час зібратися. А більшість військової частини перейшла на бік Росії.

Коли ти виїхала з Криму?

Я поїхала 23 серпня.

Це було пов'язано з тим, що Росія прийшла з окупацією чи ти просто не могла там перебувати, бо було важко працювати?

Я зрозуміла, що працювати так вільно, як це було до окупації, вже не буде можливості. Тобто я не могла працювати там під час війни.

Тоді ти фактично мала б співпрацювати з росіянами.

Ти маєш або підпільно працювати, або піти з цієї професії, або виїхати. Я обрала останнє. З 2014 року я поїхала працювати на Донеччину, висвітлювати війну, де шукала кримчан, якщо чесно.

Були кримські татари, які пішли воювати добровольцями у 2014 році. Тобто вже тоді було розуміння, що це гібридна війна з Росією, а не просто проти сепаратистів?

Для кримських татар Росія не була такою новою. Ми знаємо попередника Росії (Радянський Союз – 24 Канал), який депортував їх у 1944 році. Тобто був негативний досвід.

Ми знаємо, що таке "Росія" ще з часів депортації, з часів першої анексії 1783 року. Тому ми знали, що це злочин та виступали проти окупації Криму, не брали участь у так званому "референдумі", а організовували разом з Меджлісом великі акції на підтримку територіальної цілісності. Ці акції відбувалися настільки довго, наскільки це було можливо.

Потім, коли стало відомо, що Росія вже окуповує всі частини Криму, деякі кримські татари вирішили поїхати на Донеччину. Вони створили батальйон "Крим" з командиром Ісаком Акаєвим і стали на захист. Це були добровольці. Тобто тоді вже було розуміння, що Росія не зупинятиметься лише на Криму, а піде далі. Військові батальйону "Крим" бачили повернення півострова лише після звільнення всіх територій.

Які зараз настрої в Криму?

Які настрої у Криму після початку повномасштабного вторгнення? Чи залишилися там люди, які вірять, що Крим все-таки повернеться до складу України, що вдасться вигнати окупантів?

Коли почалася повномасштабна війна та почали знищувати всю військову частину тимчасово окупованого Криму у Феодосії, Севастополі, коли атакували Керченський міст, – це відкрило друге дихання. У кримських татар і загалом проукраїнських людей з'явилося більше надії, що Крим повернеться до складу України.

Цієї осені ми побачили, що горіло багато НПЗ в Криму, там є дефіцит бензину. Як зараз росіянам там? Чи є ті з росіян, хто звідти виїхав? Як погіршилась ситуація в Криму саме через наші обстріли?

Треба визнати, що за понад 10 років окупації Росія завезла майже мільйон своїх людей. Це підрахунки представництва президента України в Криму. Цифра коливається від 500 тисяч осіб і більше. Коли відбуваються вибухи в тимчасово окупованому Криму, звичайно, деякі з них хвилюються і виїжджають. Я не знаю щодо кількості тих, хто виїжджає, але такий факт є. Можливо, вони повертаються.

Більшість людей налаштовані проукраїнськи, але вони не можуть радіти відкрито, бо тоді завтра або післязавтра до них прийдуть з обшуками та арештами. Тому ми цього не бачимо відкрито, бо росіяни стежать за усім. Однак знаю, що є люди, які радіють.

Коли Крим повернеться до складу України, ти хочеш поїхати й залишитися там? Чи просто хочеться додому, до рідних?

Для більшості людей Крим – просто відпочинок. Особисто для мене – історична батьківщина. Це місце, куди ми роками мріяли повернутися. І звичайно, що після того, як Крим звільнять від росіян, ми всі туди поїдемо.

Я впевнена, що кожен, хто зараз живе на материковій частині України, хто довгий час не їздив додому, бо не було такої можливості, поїде додому. Крим – це Україна, тому ми будемо їздити і туди, і в Київ, і в інші міста нашої країни.