The Economist пояснив, чому Європа може програти боротьбу за власну долю

Європейський Союз повинен переглянути свою економічну та геополітичну стратегію, щоб не опинитися у стані глибокої залежності від США і Китаю, які охоче скористаються слабкостями континету.

Про це йдеться у статті The Economist.

"Протягом десятків років Європейський Союз спокійно вірив у те, що саме він має ключ до майбутнього. Звісно, Китай домінував у виробництві, а Америка володіла найбільшою армією, але у питаннях права та регулювання світовим центром був Брюссель. В епоху глобалізації лише ЄС усвідомлював алхімію перетворення національних держав у об'єднання, що є більшими за суму їхніх частин", — вказують автори.

Брюссель під загрозою

Сьогодні такого комфорту немає. Китай не тільки демпінгує експорт і субсидує свої компанії, але й витісняє з ринку та випереджає в інноваціях великі європейські галузі, включаючи автомобілебудування. Минулого року торговельний дефіцит Німеччини з Китаєм становив 66 млрд євро, а вже у 2025-му цього він може збільшитися до понад 85 млрд євро, що становить близько 2% ВВП. Тривожно, що Китай використовує залежність Європи, запроваджуючи або погрожуючи ембарго у сфері мікросхем і рідкісних металів. Це відбувається в той час, коли президент США Дональд Трамп поставив під сумнів зобов'язання Америки гарантувати безпеку НАТО. Якби цього мало, Трамп також використав тривалу військову залежність Європи, щоб нав'язати європейцям торгову угоду, яку вони ненавидять.

ЄС був створений для процвітанню у світі з чіткими правилами і процедурами. Зараз він опинився між двома сторонами, які відстоюють закони джунглів. У переговорах між Америкою і Китаєм, які мають великі наслідки для європейської економіки, до Європи ставляться з презирством. Якщо Європа прагне зберегти своє значення, їй потрібно швидко знайти новий, рішучий спосіб застосування своєї сили.

Зараз ця амбіція викликає дві протилежні реакції — і, на жаль, обидві можуть мати негативний вплив. У Брюсселі та кількох столицях розглядають застосування торговельного захисту і промислової політики для підтримки стратегічного виробництва. Деякі галузі справді мають стратегічне значення, але виправдання національною безпекою може "захистити все" — від зерна до деревини, що лише швидше прискорить занепад Європи. Навіть якщо мита вважаються обґрунтованими, вони виступають податком для європейських споживачів, які й так перенавантажені податками, і, як показали випадки з митами на електромобілі, вони можуть не досягти бажаного результату.

Зі свого боку європейські популістські праві партії користуються хвилею невдоволення елітами континенту. Брюссель нібито позбавляє економіки динаміки, а також суверенітету. Вони вважають, що ліки від летаргії Європи лежать у національних столицях. Однак навіть якщо жодна країна не піде за Великою Британією з ЄС, розпад співпраці в Брюсселі створить токсичну суміш стагнації, звинувачень і фрагментації. Це спричинить для ЄС небезпечний шлях: у беззаконному світі переважає сила в кількості.

Що має робити Європа

Для початку ЄС все ще може виграти від того, що є захисником правил. Навіть якщо для Америки та Китаю сила є правом, оскільки вони нехтують глобальними нормами, багато менших країн розуміють, що вони виграють від прогнозованого світу. ЄС, завдяки своєму величезному ринку та досвіду, має силу об'єднувати, особливо в питаннях торгівлі. Він повинен стати лідером країн-однодумців, які хочуть рухатися вперед без Америки, яка становить лише 16% світової торгівлі. Переговори з Індією і п'ятьма членами МЕРКОСУР раніше були дуже повільними. Попередні переговори з CPTPP, члени якої є природніми партнери ЄС, потребують більшої швидкості. Експортери з німецького Mittelstand вже виявляють, що зростаючі ринки, такі як Індія та Бразилія, компенсують зниження попиту в Китаї.

Європа все ще може бути жорсткою. Згідно з торговельними правилами, вона може вживати заходів проти китайського демпінгу та субсидій. Європейські автовиробники поступили нерозумно, покладаючись на одного постачальника мікросхем, особливо після того, як побачили шкоду від залежності Німеччини від російського газу. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн пообіцяла вжити заходів після введення Китаєм обмежень на рідкісноземельні метали, хоча це потребуватиме часу та грошей. Китай може вжити заходів у відповідь проти компаній, які накопичують компоненти з цими мінералами: це ще одна причина для швидкої диверсифікації постачальників. У разі потреби ЄС повинен використовувати свій "інструмент проти примусу", який дозволяє вживати контрзаходів, включаючи обмеження експорту, що має важливе значення для Китаю.

Друге завдання для європейських країн полягає в тому, щоб краще використовувати свою владу через інтеграцію своїх економік. Центристські партії, які все ще перебувають при владі, побоюються, що це зіграє на руку правим популістам. Однак бездіяльність теж є політикою, а сварки і боязкість лідерів лише підтверджують скарги на те, що правлячі еліти не мають ідей і не володіють компетенцією, яка мала б бути їхньою візитною карткою.

Без інтеграції ЄС втрачає значні суми грошей. Єдиний ринок, який був створений для товарів, не допомагає економікам, де домінують послуги. Європа з великим ентузіазмом говорить про дерегуляцію, але бажання регулювати зазвичай сильніше. Уряди вагаються щодо планів підвищення конкурентоспроможності Європи, зокрема щодо звіту, підготовленого торік італійським економістом і громадським діячем Маріо Драгі, побоюючись, що такі кроки коштуватимуть їм впливу або роздратують ту чи іншу групу інтересів. Зважаючи на великий обсяг роботи з інтеграції фінансових послуг та енергетичних ринків, політики мають уникати зациклення на виробництві. Деіндустріалізація — це не марна справа, але робочі місця на заводах зменшуватимуться навіть без конкуренції з Китаєм.

Щоб домогтися максимальної ефективності, ці заходи потребуватимуть внутрішніх реформ у країнах. Соціальне забезпечення занадто дороге, а бюрократія — надто неефективна. Зростання й конкурентоспроможність стримуються регуляціями. Планування часто стає вразливим до викликів. Вартість енергії виступає податком для виробників.

"Для багатьох людей у Брюсселі все це звучатиме як неможливе завдання. Легко сказати, що потрібно робити, але важко подолати бар'єри, що стоять на заваді узгодженим діям 27 незалежних країн. Це призводить до останнього і, можливо, найважливішого завдання Європи. Усвідомивши загрозу, її лідери повинні переконати своїх виборців, що зміни відбудуться так чи інакше. Або Європа самостійно контролює свою долю, або Китай і Америка змусять її всерйоз змінитися. Вибір за Європою", — підсумували у The Economist.

Чому ЄС продовжує грати в "перевиховання" Китаю навіть після слів Ван Ї, що "Пекін не допустить поразки РФ"? Невже ще є шанс змусити Китай грати за спільними правилами? Чи дипломатія вже втратила вагу без важелів тиску?

На ці питання в статті "Саміт без ілюзій: чому Китай не поступається ЄС", проаналізувавши результати європейсько-китайської зустрічі, відповідає асоційована старша аналітикиня Центру "Нова Європа" Наталія Бутирська.