«План Трампа» – це не мир, а відкладена війна

Добрався, таки, щоб розібратись наслідками угоди Трампа. Загальний підсумок – це пастка. Вашингтон вимагає відповіді до Дня Подяки (27 листопада). Але якщо ми приймемо цей «дар», наступним святом у календарі Європи стануть поминки за архітектурою безпеки. Ми опинилися у точці біфуркації.

Те, що зараз лежить на столі в ОП – так званий «План із 28 пунктів», розроблений посланцями Трампа та Путіна (Стівом Віткоффом та Кирилом Дмитрієвим), – це не мирна угода. Це акт про капітуляцію (!), загорнутий в обгортку «геополітичного компромісу».

Давайте називати речі своїми іменами! Документ, який нам пропонують підписати під загрозою припинення військової допомоги, є спробою вирішити глобальну проблему коштом демонтажу української державності (!!!). Але найважливіше те, що цей документ не є фінальним вироком.

Дональд Трамп – бізнесмен, для якого важлива «угода», а не її наповнення. І прямо зараз, у ці хвилини, тривають надважкі переговори про трансформацію цього тексту.

Що ховається за «28 пунктами»

Якщо відкинути дипломатичні реверанси про «суверенітет», сухий залишок виглядає жахливо і принизливо (!).

1. Територіальне самогубство

Нам пропонують не просто заморозити конфлікт. Від нас вимагають віддати неокуповану частину Донбасу. Слов’янськ, Краматорськ - міста-фортеці (!), які ми тримаємо роками, пропонується перетворити на «демілітаризовану буферну зону» під фактичним контролем РФ.
Це не компроміс, це добровільна здача воріт до центральної України.

2. «Фінляндизація» без гарантій.

Вимога обмежити ЗСУ до 600 тисяч осіб виглядає абсурдною на тлі російської армії, яка не має лімітів. Але найцинічніший пункт - це заміна членства в НАТО на «розміщення європейських винищувачів у Польщі» (WTF?). Це фікція. Літаки у Польщі не захистять Харків від балістики, а Варшава ніколи не погодиться бути щитом без прямої участі США.

3. Внутрішня бомба

Вимога провести вибори через 100 днів після перемир'я та надати особливий статус російській мові та церкві - це рецепт громадянської війни.

Соціологія кричить: 81% українців проти офіційного статусу російської мови. Нав'язування цього ззовні спровокує внутрішній вибух, який Кремль використає для «захисту російськомовних» і остаточного знищення України. Але це не кінець, це торг. Впадати у відчай - це найгірша стратегія.

Трамп не вважає цей документ скрижалями Мойсея. Це «opening bid» – стартова позиція в жорсткому торзі. Трампу потрібен успіх, а не кривавий хаос через пів року після підписання, який виглядатиме як «Афганістан 2.0». Наша задача зараз – не просто сказати «ні», а покласти на стіл Альтернативну угоду (!), яка задовольнить его Трампа (він приніс мир), апетити Путіна (він зберіг обличчя) і екзистенційну потребу України у виживанні. Альтернативний План – «Мир через Стримування». Ми з колегами змоделювали сценарій, який може стати основою реального компромісу.

1. Модель «Західна Німеччина», а не «Буферна зона»

Ми не визнаємо окупацію юридично. Ніколи. Але ми можемо умовно погодитися на фактичне розмежування по лінії фронту (без здачі неокупованих міст!) в обмін на повноцінні гарантії безпеки для підконтрольної території. НАТО може поширюватися на ту частину України, яку контролює Київ – як це було з ФРН.

2. JEF (об'єднані експедиційні сили) замість ілюзій

Якщо НАТО поки заблоковано, нам потрібен військовий союз із «коаліцією рішучих» (Велика Британія, Польща, країни Балтії, Північна Європа) – Об'єднаний Експедиційний Корпус (JEF Plus), який матиме мандат на розміщення баз в Україн (!) і, а не «літаків у Польщі».

3. Економічний прагматизм

Обіцяні $100 млрд із заморожених активів – це поки що юридичний міф. Європа (зокрема Бельгія) блокує конфіскацію. Ми пропонуємо випуск «Облігацій Свободи» під гарантії G7, які погашатимуться за рахунок податку на російський експорт нафти. Нехай Росія платить за мир у прямому сенсі (!).

Час дорослішати! Прямо зараз вирішується доля не Зеленського і не Єрмака. Вирішується доля кожного з нас. Українське суспільство втомилося – соціологія показує запит на переговори. Але запит на переговори не дорівнює готовності до капітуляції (!).

Якщо Захід змусить нас підписати «28 пунктів» у нинішньому вигляді, він отримає не мир, а failed state на своєму кордоні та російські танки під Варшавою через три роки. А ті хто це підпише стануть ворогами всіх українців назавжди (!).

Ми, українці, готові до компромісів. Але компроміс – це коли обидві сторони чимось поступаються, а не коли одна сторона вчиняє самогубство, щоб інша почувалася комфортно. Наступні дні стануть вирішальними.

Від нашого вміння і влади, і громадянського суспільства) пояснити це партнерам і запропонувати свій сценарій залежить, чи буде існувати Україна на мапі 2030 року.

Час грати у свою гру. Бажаю успіху і залізної волі перемовникам!