«28 пунктів» Трампа: як продати Україну

Поява так званого мирного плану Трампа, на превеликий жаль, підтверджує песимістичні очікування щодо наслідків його політики для російсько-української війни. Сталося те, що навіть після обрання Дональда Трампа президентом здавалося малоймовірним: Україна втрачає свого основного стратегічного партнера.

Українські національні інтереси не витримують конкуренції з бажанням Трампа та його клану реалізувати з путінською Росією фантомні економічні мегапроєкти та спробувати переформатувати з її допомогою світову політику відповідно до забаганок великих гравців на чолі з трампівською Америкою. «Припинення» війни в Україні має зацементувати репутацію Трампа як всемогутнього миротворця та забезпечити отримання ним Нобелівської премії миру наступного року. Він і його команда ігнорують той факт, що реалізація їхніх «мирних» ініціатив означатиме капітуляцію жертви агресії та винагородження агресора, а також може стати прелюдією до пан’європейської війни.

За оцінкою відомого американського дипломата Деніела Фріда, «28 пунктів» Трампа є «гарячим місивом»: цей документ зроблений «недбало, містить внутрішньо суперечливі положення, непослідовний і відходить від раніше заявлених позицій Трампа щодо завершення конфлікту». Очевидно, що він готувався довший час у позалаштункових перемовинах Стівена Віткоффа та Кіріла Дмітрієва відповідно до «духу Анкориджа» (судячи з останньої інформації, до написання плану долучився також віцепрезидент США, а за основу, ймовірно, взято російський проєкт тексту). Можна припустити, що прискоренню цієї роботи сприяла критична для України ситуація на фронті та в енергетичному секторі, а також гостра політична криза, спричинена «плівками Міндіча». Головні дійові особи авторського колективу вирішили, що склалися необхідні умови для посилення тиску на українське керівництво та виникло «вікно можливостей», аби зробити подарунок «босу» до Дня подяки. Говорити про моральність у політиці нині стало майже непристойним, але все це дуже нагадує крадіжку на пожежі. У підсумку з’явився документ, який дехто охрестив планом Трампа—Путіна, оскільки він враховує більшість максималістських вимог Кремля та вимагає екзистенційних поступок від України.

Почнімо хоча б із пункту 21. За задумом авторів документа, Крим, Луганська та Донецька області визнаються як де-факто російські. Насправді все виглядає ще гірше, оскільки ця угода матиме юридично зобов’язувальний характер і США буцімто наполягають на її ратифікації Верховною Радою. Отже, Україна визнає приналежність до Росії зазначених територій юридично.

Найсерйознішим із безпекових міркувань була б згода України на виведення її Збройних сил із не окупованої Росією частини Донецької області й створення там «нейтральної демілітаризованої буферної зони». Поза всяким сумнівом, ця зона дуже швидко стане ні нейтральною, ні демілітаризованою, а отриманий Росією оперативний простір полегшить подальші наступальні дії, зокрема й на київському напрямку.

План визнає територіальні загарбання Росії й фактично сприяє перетворенню окупованої Росією території України на трамплін для продовження агресії. Він радикально зменшує наші можливості для ефективного опору російському експансіонізму. Найочевидніше це у вимозі щодо скорочення чисельності ЗСУ або заборони розміщення на її території збройних сил країн-членів НАТО (привіт «коаліції рішучих»). Американські журналісти також стверджують, що Україну позбавлять права мати види озброєння далекого радіусу дії, хоча цього положення й немає в доступних мені текстах проєкту плану.

Він містить положення, які мають визначити параметри прийнятного для Росії та, вочевидь, для Трампа майбутнього України як васала Кремля: план передбачає рішення НАТО щодо не-членства України в цій організації та закріплення відповідного положення в Конституції України, проведення експрес-виборів, на яких Росія може спробувати реалізувати грузинський сценарій; повторює цинічні й відірвані від реальності тези російської пропаганди про дискримінаційні заходи у сфері освіти та масових комунікацій і «нацистську ідеологію та діяльність». Останні два положення, як і деякі інші в угоді, можуть бути використані Росією для виходу з домовленостей і здійснення нового нападу на ослаблену Україну.

«Підсолодити» відмову від НАТО нам мало б визнання США й Росією «законності» наміру України стати членом ЄС. Утім, цей пасаж виглядає абсолютно гротескно через те, що жодна з цих країн не впливає на процес вступу, а про реальне ставлення до європерспектив України з боку Росії ми добре знаємо. Він явно належить до «необудапештських» (за назвою сумновідомого меморандуму) положень, якими буквально нашпигований текст документа. Тут і визнання суверенітету України, і укладення Росією «всеохопного пакту про ненапад» із Україною та Європою й законодавче закріплення нею відповідної політики, і «дозвіл» на використання Україною в «комерційних цілях» Дніпра й акваторії Чорного моря. Мабуть, у Вашингтоні неуважно читали Бісмарка.

У цьому ж контексті зупинімося на двох моментах плану, розрахованих на те, щоби довести «чистоту задумів» його авторів. По-перше, пункт 14 щодо використання російських заморожених активів. Здавалося б, Росія пішла на компроміс, оскільки угода передбачає можливість інвестування 100 мільярдів доларів у проєкти з відбудови під проводом США, яким гарантовано 50% прибутку від цих інвестицій (реверанс у бік Трампа). Водночас левову частку заморожених активів буде інвестовано у спільні американо-російські проєкти для зміцнення двосторонніх відносин. Ба більше, якщо Україна визнає російськими окуповані території, то не можна виключити, що РФ вимагатиме для їх відновлення повернення собі частки «заморожених» грошей.

Крім того, на початку плану задекларовано, що «Україна отримує надійні гарантії безпеки». Далі в пункті 10 ідеться про «гарантію США», за яку Сполучені Штати мають «отримати компенсацію» (незрозуміло, яку саме). У разі нападу Росії на Україну останній загрожує «рішуча та скоординована військова відповідь», відновлення в повному обсязі санкцій, скасування положень про визнання «нових територій» та решти переваг від цієї угоди. Якщо вірити інформації видання Axios, міністр сухопутних військ США Ден Дріскол під час візиту до Києва передав українському президенту текст проєкту угоди щодо надання Україні — в разі перемир’я з РФ — «безпекових запевнень відповідно до принципів статті 5 Північноатлантичної угоди, адаптованих до обставин конфлікту й інтересів США та їхніх європейських партнерів».

Текст проєкту угоди, наведений Axios, справді сформульований відповідно до принципів статті 5 і навіть містить деталізований механізм дій у разі атаки РФ на Україну через «узгоджену лінію перемир’я». Ключову роль у ньому відведено президенту США, який після негайних консультацій із Україною та європейськими партнерами визначає, яких заходів необхідно вжити для відновлення безпеки, включно із застосуванням військової сили. Навіть зауваживши, що поняття «значне, навмисне й тривале» залишає США доволі широкий люфт у визначенні серйозності загрози, треба визнати значущість цієї американської пропозиції (навіть під назвою недоброї пам’яті «безпекових запевнень») у відповідь на наші вимоги безпекових гарантій.

Утім, поява цього проєкту в пакеті із самим «мирним планом» виглядає як дисонанс з огляду на глибину та жорстокість поступок, які США в координації з Росією вимагають від України, а також його спрямування на реінтеграцію РФ у світову економіку та міжнародне спілкування, включно зі зняттям санкцій та поновленням формату «Великої вісімки». Наче не було ні широкомасштабної агресії, ні Бучі, ні вбитих мешканців житлових будинків та інших страхіть війни. Протягом першого року другої каденції Трампа його бажання розмовляти з Путіним як із партнером позначалося практично на всіх його діях або їх відсутності на українському напрямку (зовсім не випадково в тексті «мирного плану» так часто згадується вигода, прибутки та компенсації). Чи буде готовий Трамп застосувати проти Путіна засоби, передбачені проєктом угоди про «безпекові запевнення»? Чи за звичкою відкладатиме реагування на «два тижні»?

Минув майже тиждень, відколи «28 пунктів» Трампа з’явились у публічній площині: спочатку фрагментами, згодом — в інтегральній формі. Не так багато, але достатньо, щоби спробувати зробити припущення стосовно подальшого розвитку подій. На жаль, доводиться визнати, що кремлівський диктатор знову зробив виграшні ставки. В разі імплементації бодай частини його вимог щодо України він істотно підвищить нашу вразливість та підготує плацдарм для чергової фази агресії зі значно меншою стратегічною глибиною і для нас, і для наших європейських партнерів. Якщо цей сценарій не спрацює, результатом його гри з Трампом може стати суттєве послаблення україно-американського стратегічного партнерства, посилення напруги у стосунках Дональда Трампа з Володимиром Зеленським.

Поява плану, судячи з їхньої реакції, стала для європейських членів НАТО черговою несподіванкою й навіть шоком. Утім, у відповідь дипломатія трьох найпотужніших європейських країн (Німеччини, Франції та Великої Британії) спромоглася лише на те, щоби «народити» план миру Трампа—Путіна light. Перше прочитання європейського проєкту у викладі агенції Reuters дає розуміння того, що він зберіг основні концептуальні вади свого попередника, хоч і позбувся низки найодіозніших положень. Серед того, що залишилося, бачимо, зокрема, й скорочення ЗСУ, й скасування санкцій проти Росії, й реінтеграцію останньої у світову економіку, й навіть «воскресіння» «Великої вісімки», й підписання з Росією документів, яких вона ніколи не виконуватиме. Зникло положення про визнання за Росією окупованих територій, але з’явилося положення про їх обмін. Тобто і в європейському плані агресор отримує винагороду за свої злочини й не несе жодної відповідальності. Щодо безпекових гарантій, і в європейському документі є про них згадка. Навіть про американські (не європейські) гарантії на кшталт статті натовської угоди. Однак, як я писав вище, з огляду на зміст запропонованих мирних планів, сумнівно, що гарантії безпеки для України не залишаться паперовими.

Складається враження, що наші європейські партнери з полегшенням видихнуть, коли на певний період закінчиться сучасна фаза війни, й уже думають про акуратне повернення до business as usual із РФ. Мабуть, страшенно зрадіють власники європейських сувенірних крамничок і готелів, очікуючи напливу російських туристів. Наче й не було прогнозів про російську агресію проти Європи найближчим часом. Утім, відлік часу до пан’європейського силового протистояння вже розпочався.

P.S. З’явилося повідомлення про заяви Мерца та Макрона про відсутність передумов для повернення РФ до G7. Наразі чи взагалі?