Дитина у спадок: депутати пропонують батькам призначати опікунів, експерти кажуть про ризики

Найближчим часом на порядку денному Верховної Ради має з’явитися законопроєкт №13215 щодо запровадження так званого пріоритетного опікунства. Про це повідомив народний депутат Павло Сушко, який піддав ініціативу своїх колег критиці. Йдеться про право батьків написати особисте розпорядження щодо долі дитини після їх смерті. Павло Сушко назвав це «заповітом на дитину». Чому зовні позитивна ідея містить ризики і які, з’ясовувала журналістка Коротко про.

Тільки воля дорослого

Згідно зі статтею 52-ю Конституції України відповідальність за дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, несе держава. Автори законопроєкту пропонують механізм, який дозволить батькам (опікунам, піклувальникам) перебирати на себе цю функцію - прижиттєво призначати особу, якій хочуть доручити дитину після смерті, зникнення безвісти або втрати дієздатності. І навіть не одну особу, а ряд осіб, яким дитина буде переходити в порядку черговості. Не захотів (помер, загинув) перший «спадкоємець», права переходять до другого, а там може бути і третій. Оформлення такого розпорядження відбувається нотаріально через Спадковий реєстр, з яким органи опіки муситимуть звіряти кожну дитину, яка стала сиротою.

- Проблема лише одна: у всій цій схемі не передбачено самої дитини. Ніхто не збирається питати, чи знає вона людину, яка її «успадкує», чи хоче з нею жити, чи почувається з нею безпечно. Воля дорослого є, думки дитини - немає, - пише Павло Сушко.

Особливо дивною, на його бачення, виглядає впевненість, що можна заздалегідь вирішити, з ким саме дитині буде добре, створивши перелік осіб, кому вона по черзі може переходити «у спадок».

Тим часом автори законопроєкту посилаються на закордонний досвід, з якого була позичена сама ідея. Призначити опікуна для своїх дітей через заповіт або окремий документ дозволяє законодавство в деяких штатах США, у Великій Британії, Німеччині, Ізраїлі.

Через недовіру до чиновників

Тим часом, чимало коментаторів законопроєкт підтримують. Здебільшого це позиція жінок, які розуміють, як війна підвищує всі ризики, не довіряють бюрократичним машинам і хочуть бути певними, що передадуть дитину в небайдужі руки.

«В Україні, на жаль, лише батьки можуть захистити інтереси дітей, а мер, посадовці, служби у справах дітей часто виконують «проплачені доручення»…

«Я б підписала документи на опікунство дітьми сестрі, мамі як мати своїх дітей і як можливий опікун племінника. В країні, де кожного дня на голову може впасти «Шахед», важливо знати, з ким будуть твої діти, мінімізувавши вплив якоїсь рандомної тітки в нашій системі, підпис якої є необхідним для оформлення опікунства в разі смерті батьків».

«…Страхи у батьків все одно є. Тому "розпланувати" можливу ситуацію буде доречно: що станеться далі з дитиною у випадку, якщо мене не буде? До речі, це може вирішити не тільки подальшу долю дитини, а і бути для тривожних батьків сеансом психотерапії: допустив найгіршу ситуацію, вирішив її і заспокоївся»…

Законодавчу ініціативу оцінили у Національній асоціації адвокатів України в цілому позитивно. В той же час звернули увагу на той момент, що в проєкті не врегульовано ситуацію, коли батьки дитини проживають окремо і складуть два різні розпорядження. Обов’язку узгоджувати свою волю не передбачено, так само, як і повідомляти про її нотаріальне посвідчення. Така невизначеність може породити конфлікти, які боляче вдарять по дитині.

І це не єдиний ризик, на який вказують експерти. Розпорядження, як і заповіти, дозволяється складати кілька разів, термін дії не визначений. Тобто людина може керуватися емоціями, залежати від обставин чи від зовнішнього впливу. Зрештою «заповіт», складений на трирічну дитину, може морально застаріти через п’ять років, бо і дитина росте, і життя призначеного опікуна змінюється.

Права родичів і без того захищені

- Не дивно, що знаходяться люди, які підтримують таку ідею, бо пріоритет інтересів дорослого над інтересами дитини - це наша практика, і ми навряд чи її скоро подолаємо, - коментує для Коротко про співголова ВГО “Служба захисту дітей” Людмила Волинець. - Батьки будуть заповідати дітей, і з погляду дорослого - це дуже правильно. Дорослі не замислюються, що така інституція фактично робить дитину майном.

Експерт з прав дитини також нагадує і про Конституцію, і про обов’язок держави піклуватися про осиротілих дітей.

- Уявімо ситуацію: дитину віддали за заповітом. А через два роки між нею і тим, кому передали, стався конфлікт. Хто буде цю ситуацію вирішувати, якщо державу відсунули від справи про опікунство? Зараз держава все контролює від початку і до кінця.

Людмила Волинець також ставить питання: а чого, власне, хочуть новаціями домогтися? Переважна більшість батьків писатимуть розпорядження на родичів, але їх права і без того враховані в законодавстві.

- У Сімейному кодексі сказано, що родичі мають пріоритет у влаштуванні дитини до них. Тому, якщо батьки померли, насамперед шукають родичів, які згодні взяти дитину на виховання. Якщо не знайдуться, тоді шукають інших людей. У нас з майже 70 000 дітей-сиріт підлягають усиновленню всього 15 000. Тому що більша частина вже виховується у своїх родинах.

Експерт також зауважує, що коли мама за життя мала домовленості з чужими людьми, і з родиною немає конфлікту, то дитину тим чужим під опіку віддадуть і зараз - аби тільки не судимі, не божевільні, не наркомани чи алкоголіки.

Якщо ж є конфлікт через дитину, то він буде і після написання заповіту. Родичі сироти можуть звернути до суду, вимагаючи забезпечення свого пріоритетного права, який дає закон. Такий процес здатен тягтися до двох років через перевантаженість суддів іншими справами. Де в цей час перебуватиме дитина? В того, хто її перший вхопить?

А як бути з татусями, які не позбавлені прав?

На думку експертки, найбільший зиск з новації матимуть нотаріуси, які посвідчуватимуть розпорядження про опікунство, і адвокати, які захищатимуть інтереси когось із дорослих в судах. Законопроєкт розрахований на спільну волю обох батьків, коли вони писатимуть розпорядження спільно або окремо, але вказавши однаковий ланцюжок опікунів. А тепер уявімо ситуацію: мати з батьком розлучені, у ворожих стосунках. Мати пише розпорядження на бабусю дитини або на свою сестру, подругу. Невдовзі гине чи помирає.

- Як вирішуватиметься доля цього заповіту? Татко не позбавлений батьківства, він має на дитину стільки ж прав, скільки мала покійна колишня дружина. Якщо припускати таку ситуацію, то треба батьків применшувати в правах, чи як? - зауважує Людмила Волинець. - Або мама заповідала дитину тітці Марії, а дитина не хоче з нею жити - хоче з татком? В Україні протягом року сиротіють орієнтовно 10 000 дітей, служба у справах дітей муситимуть кожну перевіряти по Реєстру спадкових справ, а потім думати, що робити з тими заповітами. Я не могла уявити, що на 34-му році, як в Україні діє Конвенція про права дитини, дітей прирівнюють до майнових прав померлих батьків.

Чужий досвід - то добре, та ще й треба вивчити запобіжники

Людмила Волинець звертає увагу ще на один суттєвий момент: якщо дитина прирівнюється до спадкового майна, то й перебирає на себе всі його небезпеки.

- Неблагополучні матері, яких, на жаль, не бракує, за 100 доларів можуть написати таке розпорядження на якогось іноземця. А потім з жінкою щось станеться - помре чи нещасний випадок. Згадайте, все це ми вже проходили на прикладі квартир. Мотивацію, що такий механізм існує в розвинених країнах, можна прийняти. Однак перед тим треба вивчити, які там є запобіжники для непорозумінь і зловживань. Не можна встромляти зайву деталь в уже працюючу систему. А якщо так, то міняти весь механізм, а це зараз нам не під силу, - підсумовує експертка.

На переконання Людмили Волинець, законопроєкт не знайде підтримки, принаймні в такому вигляді, як зараз.