Одна битва за іншою, або Зеленський між "Мідасом" і Трампом

Листопад 2025 року однозначно увійде в історію України як час неймовірних політичних потрясінь.

Спершу, 10 числа, країна прокинулась у новій реальності – після публікації антикорупційними органами так званих "плівок Міндіча".

Завдяки багатомісячній роботі детективів з'ясувалось, що близький до президента Володимира Зеленського бізнесмен Тимур Міндіч організував грандіозну за своїми масштабами корупційну систему "шлагбаумів" в енергетиці.

Національне антикорупційне бюро кілька днів викладало одну за одною нові серії свого "серіалу", який у політичних колах жартома вже встигли охрестити четвертим сезоном "Слуги народу".

Із кожною новою серією сюжет усе більше ускладнювався, замазаних персонажів на самій вершині владної вертикалі ставало все більше і, здавалося, питання лише часу, коли на плівках прозвучать два найбільш чутливі для нинішньої політичної еліти прізвища – Єрмака і Зеленського.

Те, наскільки все серйозно, зрозуміла і сама влада.

Принаймні впродовж минулого тижня тихо готувався ледь не кулуарний бунт тієї частини команди, котра наділена повноваженнями згідно з посадами, проти формально безвладного, а насправді найвпливовішого архітектора "єдиної вертикалі ОП" Андрія Єрмака.

Апофеозом цього протистояння, коли питання відставки Єрмака поставлять руба, мала стати зустріч президента із фракцією "Слуги народу" 20 листопада.

Мала, але не стала.

Втримати "своїх" на посадах Зеленському допомогли частково "домашні заготовки", частково нерішучість депутатів.

Однак головним рятівником Єрмака, як не дивно, став американський президент Дональд Трамп.

Привезений у Київ його емісарами "мирний план" виявився настільки обурливим і неприйнятним, що на його тлі доля Єрмака виглядала чимось другорядним.

Тож Зеленський не просто не звільнив Єрмака, а ще й призначив його главою делегації на переговорах зі США щодо "мирного плану" Дмитрієва – Віткоффа.

Проте чи справді керівник ОП може видихнути з полегкістю? Чи змириться система влади із тим, що архітектор конструкції, в якій "Міндічгейт" став реальним, залишається на посаді? Чи злякались лідери "повстання слуг" можливих підозр у держаній зраді за незгоду із президентом? Зрештою, чи зможе зовнішня загроза стабілізувати розхитану вертикаль Єрмака – Зеленського?.

"Українська правда" спробувала відповісти на ці запитання.

Повстання ягнят: система бунтує проти Єрмака.

У вступних серіях опублікованих "плівок Міндіча" прізвище глави Офісу президента не звучало.

Однак ледь не з перших годин скандалу, коли Зеленський гарячково шукав рішення і просив порад у всіх більш чи менш суб'єктних представників своєї команди, то прізвище, яке йому довелося чути найчастіше, було якраз Єрмак.

У чому ж природа цього парадоксу? Відповідь дуже проста.

Кожен, хто хоч трохи орієнтується в системі влади, хто намагався вирішити щось у міністерствах, силових органах, Антимонопольному комітеті чи АРМА, в обласних адміністраціях чи одеських портах, знають, що система ухвалення хоч трохи серйозних рішень складається з двох ступенів: спершу глава ОП, а тоді, за потреби, президент.

Відповідно вся система, зіткнувшись із моторошним ударом корупційного скандалу інстинктивно обернулась і вказала президенту на людину, яка зробила "Міндічгейт" реальним.

Чи фігурує на неопублікованих плівках Єрмак, і якщо так, то як саме, ніхто у владі не знає.

А втім, ні в кого з опитаних УП високопосадовців не було і хвилинного сумніву, що він там є.

І що, як в усіх інших сферах, там його партія поміж "перших скрипок".

Може, не так поетично, однак по факту те саме президенту озвучили минулого тижня і його силовики, і дипломати, і урядовці, і в приватних розмовах депутати.

20 листопада на великій зустрічі з фракцією "Слуги народу" теза про необхідність зміни системи, відставки Єрмака і перезавантаження владної взаємодії мала стати головною.

Перед розмовою з президентом більшість "слуг" із різних внутрішніх груп у фракції описували ситуацію якщо не як готовність до бунту, то як рішучість вимагати повного перезавантаження системи управління.

Та президент Зеленський теж готувався до цієї розмови.

Треба відзначити ту обставину, що буквально в перші дні "Міндічгейту" Зеленський з Єрмаком виїхали з країни у міжнародне турне.

У новини воно потрапило як низка двосторонніх зустрічей із підписаними, скажімо, у Франції меморандумами про майбутню можливу закупівлю 100 винищувачів тощо.

Обминемо зараз увагою той факт, що Україна не має грошей на зарплати військовим на наступний рік, не те що на сотні винищувачів.

Для нашої історії важливо, що Єрмак у традиційній для нього манері зумів відвести Зеленського від небезпечних для себе емоційних рішень в Україні.

Кілька днів міжнародних поїздок дали главі ОП час і місце, щоб запропонувати Зеленському "правильний" погляд на ситуацію, знайти "винуватців" зливу і показати гнів депутатів як "диверсію" заколотників зсередини команди.

Головну роль такого "політичного диверсанта і зрадника" було відписано нікому іншому як главі фракції "Слуга народу" Давиду Арахамії.

Тому, коли 20 листопада депутати готувались зустрічатись із президентом, в ОП абсолютно серйозно мали намір вручати главі власної фракції підозру в держзраді.

Враховуючи той факт, що з часів перших стамбульських мирних перемовин Арахамія підтримує контакти з довіреною особою керманича Кремля Путіна – олігархом Романом Абрамовичем, картинка російського сліду в спробі "дестабілізувати систему" виглядала для технологів в ОП майже довершеною.

Лишалася дрібничка – знайти, хто таку підозру підпише і висуне такі звинувачення.

І тут з'ясувалось цікаве.

Ні керівник СБУ генерал Василь Малюк, ні навіть "повністю свій" генпрокурор Руслан Кравченко гратись у подібну історію не виявили ні найменшого азарту.

Попри погрози відставок і навіть реальну підготовку до втілення цих погроз.

Того дня Арахамія не отримав підозру, але, щоб збити його запал на зустрічі фракції з президентом, вистачило і самої готовності "Лідера" вдатися до такого волюнтаризму.

Тож зустріч минула, як минула, прізвище Єрмака насмілилась озвучити тільки наділена "гамлетівським" статусом народна депутатка Мар'яна Безугла.

На її питання про відставку глави ОП було отримано невиразну відповідь, що це повноваження президента і він сам собі вирішить.

Як наслідок, глава ОП свою посаду зберіг.

Про секретаря РНБО Рустема Умєрова, якого теж постійно згадують у контексті "плівок Міндіча", у президента ніхто навіть не спитав.

Може здатись, що все минулося як завжди – президент перетиснув фракцію.

Однак повною перемогою Офісу зустріч виглядає лише при першому погляді.

Було під час цієї розмови щось нове, чого ніколи раніше не помічалось у спілкуванні "Лідера" та його "слуг".

Коли на запитання, як так сталось, що всіх людей обирає Офіс, а вони потім крадуть сотні мільйонів доларів, президент відповів "Я не знаю", то депутати не змогли стримати хто обурення, а хто сміху.

І це чи не вперше депутати майже відкрито сміялись.

І не з президентом.

За два дні після цього Зеленський пішов ще далі в ігноруванні волі депутатів і призначив Єрмака головою делегації на переговори.

Можливо, технологам Банкової такий хід видається навіть блискучим.

Проте це може виявитись небезпечною оманою.

Андрій "Останнєзванний"..

в НАБУ.

За інформацією джерел "Української правди" в політичних та правоохоронних колах, упродовж останніх двох тижнів президент Зеленський зробив чимало спроб дізнатися, наскільки реальною є підозра керівнику його Офісу в рамках операції "Мідас".

Бо ж із людей "першого рукостискання" Зеленського без підозри залишається тільки найближчий до нього Андрій Єрмак.

І якщо від Чернишова та навіть Міндіча Офіс і президент всіляко дистанціюються, то підозра в корупції для товариша, на якому президент попри сумнівні результати, замкнув ще й дуже відповідальну міжнародну політику, означатиме "кінець епохи" друзів.

Поки антикорупційні органи не продемонстрували "плівки Міндіча", ніхто з керівників держави не усвідомлював серйозність ситуації.

Хоча, як переконують контакти УП серед правоохоронців, ще взимку цього року підконтрольні силовики попереджали президента, що з віцепрем'єр-міністром можуть бути проблеми.

Натомість Єрмак навпаки заспокоював гаранта, що з Чернишовим все буде добре.

Як можна почути на оприлюднених НАБУ і САП записах, червнева підозра Олексію Чернишову стурбувала навіть Тимура Міндіча, за погодженням якого віцепрем'єр Чернишов і отримував гроші.

Зокрема, як випливає зі слів Карлсона (оперативне ім'я Міндіча на плівках) – на будівництво чотирьох маєтків кооперативу "Династія" в Козині.

Кооператив "Династія", Козин.

З липня поточного року, коли УП вперше повідомила, що квартиру Міндіча прослуховували НАБУшники, підконтрольні ОП органи і посадовці, хто як міг, намагались з'ясувати бодай якісь подробиці.

"Президент підстрибує, коли чує про плівки Міндіча", – переконували наші джерела в правоохоронних органах у серпні поточного року.

Однак рівень секретності операції "Мідас" виявився настільки серйозним, що аж до самої публікації першої частини плівок в Офісі були переконані, що проблема перебільшена.

"Можливо, взагалі історію про плівки вигадали для того, щоб врятувати НАБУ і САП", – ділились враженнями співрозмовники серед правоохоронців одразу після липневої спроби знищити незалежність антикорупційної вертикалі.

Але не Єрмак, який за данними джерел УП серед правоохоронців продовжував налаштовувати підконтрольних ОП силовиків.

"Алі Баба проводить наради і нарізає задачі правоохоронним органам для того, щоб вони переслідували і продовжували переслідувати детективів НАБУ і прокурорів САП.

Це не нормальна історія", – заявив на одній із конференцій керівник САП Олександр Клименко на тому тижні, коли були оприлюднені плівки.

Як стверджують джерела УП в антикорвертикалі, "Алі Баба" – це не позивний Андрія Єрмака на "плівках Міндіча".

Насправді таке прізвисько для конспірації керівника ОП послуговуються самі детективи і прокурори у внутрішніх комунікаціях.

Річ у тім, що в політичних кулуарах, говорячи про Андрія Борисовича, вже багато років використовують скорочення за першими літерами його імені й по-батькові – АБ.

Наприкінці першого тижня операції "Мідас", за інформацією співрозмовників, наближених до ОП, Володимир Зеленський покликав на зустріч керівників НАБУ і САП.

Втім, "розмова не пішла", наголошує впливовий посадовець, знайомий із перебігом тієї зустрічі.

Одразу після спроби поговорити, як стверджують співрозмовники в правоохоронних органах, Єрмак вкотре поставив задачу силовикам готувати підозру керівникові САП Олександру Клименку.

Спроби якимось чином комунікувати з НАБУ і САП Банкова продовжила і на другий тиждень після публікації плівок.

А паралельно, коли публічну площину почав заповнювати перемовний трек, Офіс перемкнув і свою медійну "групу підтримки".

Тепер вона звинувачувала антикорупційну вертикаль у роботі не на Росію, а на США, які тиснуть на Україну задля підписання "невигідного миру".

Тим часом 22 листопада Зеленський демонстративно призначив голову свого Офісу керівником делегації для переговорів зі Сполученими Штатами та іншими міжнародними партнерами.

З одного боку, президент боїться віддати тему переговорів кому-будь новому і намагається утримати на них людей, які займались цим питанням останні три роки.

З іншого боку, головування на критичних переговорах має хоч на якийсь час уберегти керівника ОП від претензій НАБУ / САП.

Мовляв, хто буде підозрювати людину, яка представляє державу на ключових перемовинах.

"Він рятує його від підозри", – одразу прокоментував не під запис один із представників президентської команди рішення Зеленського.

Виглядає так, що принаймні станом на зараз Володимир Зеленський робить усе можливе для того, щоб виконати бодай одну свою президентську обіцянку.

"Він прийшов зі мною.

Він піде зі мною", – у далекому 2021 році в одному з інтерв'ю наголосив голова держави.

Щонайменше двічі до та після початку повномасштабного вторгнення цю обіцянку повторював і сам Єрмак: "Я прийшов з цим президентом і з ним піду".

Несподіваний і важкий мирний трек.

20 листопада увечері резиденція тимчасово повіреної США в Україні Джулі Девіс на тихій київській вулиці виглядала спокійно й буденно: тепле світло у вікнах, дипломатичні автомобілі на узбіччі, охоронці, які майже непомітно переміщалися коридорами.

Запрошені на короткий брифінг журналісти розмістилися довкола круглого столу в одному з кабінетів резиденції.

Девіс коротко привіталася, розгорнула два аркуші паперу, списаних від руки, й почала читати рівним, зібраним голосом.

"Ми стали свідками абсолютно вражаючих темпів дипломатичної активності – одних із найамбітніших, які я бачила у своїй кар'єрі", – сказала вона, не відводячи погляду від тексту.

Повірена підкреслила безпрецедентний рівень залучення Вашингтона й окремо відзначила роль міністра Сухопутних військ США Деніела Дрісколла, який саме прибув до Києва.

За її словами, останні дні американська й українська сторони працювали за "агресивним графіком", обговорюючи критично важливі елементи можливого мирного плану.

"Ми будемо продовжувати ці зусилля сьогодні, завтра – ми не зупинимося, тому що це той мир, який не може чекати", – додала Девіс.

Пізніше високопоставлений американський чиновник на умовах анонімності уточнив, що під час візиту Дрісколла українській стороні прямо сказали: попереду будуть "важкі рішення для обох сторін".

І попри стриманість Девіс у політичних колах визнають, що останні дні значною мірою були затьмарені дискусіями навколо так званого "28-пунктового плану", витік якого створив інформаційний шум і посилив тривогу.

Документ містив низку положень, які багато хто сприйняв як потенційно небезпечні для України.

Американські посадовці тепер наполягають, що цей текст був лише чернеткою і не відображає реальних переговорних позицій.

Проте сам витік вже вплинув на атмосферу дискусій і посилив недовіру до перемовного процесу всередині України та серед її партнерів.

Особливо відчутним це є в Європі.

Кілька європейських дипломатів у приватних розмовах з УП зізнаються, що ставляться до пришвидшення американських зусиль зі стриманим скепсисом.

У європейських столицях побоюються, що Вашингтон може намагатися наблизити угоду, орієнтуючись на власний політичний календар, а не на довгострокові інтереси України.

Ще двоє європейських чиновників попереджають про ризик повторити сценарій, схожий на мінські домовленості – угоду, яка створює видимість деескалації, але фактично закладає основу для майбутнього конфлікту.

Додаткової напруги додають і повідомлення про те, що у Вашингтоні розглядають можливість поїздки американських перемовників до Москви вже після Дня подяки, тобто 27 листопада.

Саме тому американська сторона очікує від Києва узгодженої позиції щодо подальших перемовин до цієї дати.

Зі слів двох осіб, обізнаних із перебігом перемовин, "Українська правда" дізналася, що під час зустрічі між Дрісколлом, Зеленським, керівником ОП Андрієм Єрмаком і секретарем РНБО Рустемом Умєровим непублічно порушувалося питання розслідувань НАБУ та САП.

Співрозмовники УП, знайомі зі змістом розмови стверджують, що Зеленський дав зрозуміти, що не зможе "рухатися далі", якщо найближчим часом антикорупційні органи висунуть підозри членам його найближчого оточення, адже такі кроки можуть поставити під загрозу переговори зі США та європейськими партнерами.

Паралельно у Вашингтоні виникла помітна неузгодженість у комунікації щодо походження та статусу документа з 28 пунктів.

Спершу група сенаторів заявила, що під час телефонного брифінгу державний секретар США Марко Рубіо нібито назвав цей документ російською пропозицією, яку передали Стіву Віткоффу.

Сенатори Майк Раундс та Анґус Кінґ говорили, що Рубіо описав документ як "перелік російських побажань".

Ця версія швидко з'явилася в медіа й підсилила припущення про відсутність єдиної позиції у Вашингтоні.

У відповідь Державний департамент і сам держсекретар оперативно спростували заяву про "російську версію 28 пунктів", наголосивши, що документ був сформований у Вашингтоні як рамкова пропозиція, яка враховує як українські, так і російські ідеї.

У дні перед цими заявами, як стверджують джерела УП в дипломатичних колах, документ активно просували Джей Ді Венс та Стів Віткофф.

Тоді як роль Дрісколла, однокурсника Венса по Єлю, полягала в тому, щоб передати позицію американської сторони до Києва.

При цьому Дрісколла називають одним із головних претендентів на посаду голови Пентагону.

Зокрема для цього йому необхідний успіх мирної угоди між Росією та Україною.

І саме тому цей усміхнений урядовець так холоднокровно оголошував у Києві американські ультиматуми: або починається переговорний процес, або зупиняється допомога від США й обмін розвідданими.

Від джерел у дипломатичній сфері УП дізналася, що 28 пунктів непублічно напрацьовували американці та росіяни впродовж останніх двох місяців.

Інші співрозмовники уточнюють, що держсекретар США Марко Рубіо був ознайомлений із документом, проте не був його центральним розробником, хоча саме він разом із Віткоффом і Дрісколлом бере участь у переговорах у Швейцарії.

Коли ж у розпал "Міндічгейту" секретар РНБО Умєров полетів у дипломатичне турне "активізовувати мирні перемовини" і врешті прилетів у Флориду, то саме на ці 28 пунктів там і нарвався.

На щастя, наразі очевидно, що документ не є остаточним.

Це підтвердив і президент США Дональд Трамп, відповідаючи на запитання журналістів.

Утім, загальна логіка пропозицій все ж навряд чи буде змінена.

Від вечора 23 листопада переговорні делегації України та США працюють у Швейцарії.

Скоро до них доєднаються європейські лідери, які мають допомогти Україні протиснути вигідні для неї формулювання та принципи в документі.

Вся країна (а як інакше) дуже уважно стежить за процесом і бажає успіху українській делегації.

Однак варто буде перемовинам стати на паузу, а керівнику делегації повернутись у Київ, внутрішнє розчарування й обурення знову вийдуть на перший план.

Можливо, ОП ще цього не помічає, але система стрімко втрачає "рівняння на прапор" і збивається з єдиного кроку.

Севгіль Мусаєва, Михайло Ткач, Роман Романюк, УП.