Чому всі у захваті від стрічки Павла Острікова «Ти – космос»?

Час неймовірних заголовків, шановні. Бо а який можна ще придумати заголовок, якщо відгуки про цей фільм увійшли в топ обговорень у стрічках соцмереж вашої Антоніни й не тільки її. Поряд з 28 пунктами непонятного «плану» чорт зна чого і продовженням Міндічгейту. Видертися на вершину уваги соцмереж поряд із гучними політичними перипетіями – це вже неабияке досягення для будь-якої культурної події. 

Соцмережі рясніють зойками про те, яке ж хороше кіно, який це прорив, як неможливо купити квитки і як усім треба на нього йти. А це вже серйозна заявка на так зване «сарафанне радіо», про яке ми ще з вами поговоримо. Термін, до речі, такий собі, але іншого поки не придумали.

Ваша авторка спромоглася знайти лише кілька негативних відгуків. Переважно людям не сподобалися матюки й суржик. А також – «чоловіча оптика». Якщо з першим все ясно, то друге я навіть не знаю, як переказати, тому читайте саменькі. 

Скажімо так, як на мене, ця думка досить суперечлива, бо особисто я героїню та ставлення до неї героя побачила зовсім по-іншому. Але саме її наводять, коли люди просять показати щось негативне про «Ти – космос». А просять тому, що просто не можуть повірити таким одностайним дифірамбам, бо у соцмережах майже усі відгуки десь приблизно такі.

Тому давайте розберемося, а що це взагалі таке несеться і що так зачепило глядачів. 

УКРАЇНСЬКЕ КІНО – ЦЕ НЕ СОРОМНО

Одні із найпопулярніших відгуків – радісна констатація, що «українське кіно не спозорилося». Попри деякі побоювання. А шановним синефілам та кінематографістам маю повідомити, що, попри потужний та незламний розвиток вітчизняної кіногалузі впродовж десь останніх десяти років, є ще багато людей, які ставляться до нього вельми скептично, а у найважчих випадках взагалі заперечують його існування.

Так, у нас вже є багато фільмів у форматі «я його хвалю не тому, що треба підтримувати українське, а тому, що воно мені сподобалося». Але цього усе ще мало, аби позбавити нас психологічної травми, колись завданої «Штольнею» та ще кількома шедеврами. У цьому контексті справді дуже майстерно зроблений «Ти – космос» справив не просто позитивний, а цілий WOW-ефект. 

НЕІДЕАЛЬНИЙ ГЕРОЙ

Андрюха – космічний далекобійник-інтроверт з Хмельницького, який відвозить ядерні відходи подалі від Землі. Це для нього чудова робота, бо він не хоче нікого бачити і чути. Його, напевне, теж, бо Андрюха – тип вельми неприємний. Набурмосений, непривітний, різкий, без почуття гумору, щось там собі бубонить під носа. З антропоморфним і дуже френдлі бортовим комп'ютером Максимом поводиться як остання свинюка – хамить йому, обзивається, виганяє в іншу кімнату, чи що там на космічних кораблях. 

Але наскільки по-новому він розкривається, коли після вибуху Землі справді лишається сам у космосі. А тим паче, після знайомства із француженкою Катрін, яка теж вижила і надсилає йому повідомлення з іншої планети. У вчинках Андрюхи ми починаємо бачити цілу палітру емоцій та відчувати їх самим. А отже – переживати за героя, співчувати йому. Це не так часто відбувається в українському кіно, на превеликий жаль. Як на мене, є дві основні причини. 

Перша. Автори прагнуть зліпити ідеального персонажа, від якого нерідко віє радянською пропагандою у її найгіршому вигляді та, відповідно, нудить. Особливо це стосується патріоткіно, яке нерідко є дуже спекулятивним, кон'юнктурним й надзвичайно спрощує як людей, так і загалом життя. Герой ходить весь такий пафосний і любить лише Україну. У нього немає почуття гумору, він говорить неживими фразами і симпатизувати йому просто неможливо. Тому «ідеальний герой» перетворюється на «не цікавого героя». 

Друга. Актори часто не можуть зіграти без цього пафосу або просто неживих інтонацій. Часом справа у сценарії, бо написано такою книжною мовою, що актори просто за голову хапаються. Але і до самої манери гри у глядачів теж дуже часто є претензії – зазвичай це реакція «я йому/їй не вірю» або «актори якісь дерев'яні». І тут варто підкреслити, що у більшості випадків це провина не акторів, а режисера, який не вміє з акторами працювати. 

Тут же ми бачимо прямо протилежну ситуацію. Володимир Кравчук – талановитий актор, Павло Остріков – відмінно вміє працювати з акторами. Ці двоє разом не могли облажатися, тому Андрюха – жива людина, яку відчуваєш, а не артист, який промовляє свій текст на екрані. Те саме можна сказати і про Дарію Плахтій, яка з'являється буквально на мить і не говорить жодного слова (все, не не буду спойлерити), але люди в залі вже дістають носовички. 

КОМЕДІЯ БЕЗ ІДІОТСЬКОГО ГУМОРУ

Ну, це взагалі майже сенсація. В якийсь момомент наші продюсери почали штампувати дешеві комедії із жартами а-ля «сіськадовськ» або «ой, летіла пташечка, бігала корова, буде для вас, друзі, радісна промова». Пропонується також сміятися з того, що люди між собою чубляться, називаючи одне одного усілякими поганими словами. Але це, напевне інша травма – нанесена Валюхою та Ванюхою. Із радістю вам нагадаю дещо, з чим, напевне, вже варто піти до психотерапевта.

— Шо ты делаешь?

— В голову тебе смотрю, Валюха. Там мозги остались или нет?

 ***

— Шо ты сказал?

— Говорю, мы в столице гостеприимной Грузии. Я извиняюся, у нашей ведущей после полета немножко позакладывало.

— Я сейчас так дам, что у тебя самого позакладывает! Орел плешивый!

Воно, звичайно, і таке має бути. У сенсі, не «Свати», а примітивний гумор. Але і альтернатива – теж. Її зробити складніше, тому маємо що маємо. Майже нічого, коротше, не маємо, якщо чесно. Оце тільки ще Антоніо Лукіч та Аркадій Непиталюк рятують усю цю ситуацію. Тому коли люди, яким соромно дивитися про пташечку-корову, нарешті, знаходять розраду і можуть справді посміятися із пристойних жартів у кіно, можна отримати справжній катарсис.

До речі, у цей розділ давайте впихнемо й те, що «Ти – космос» – кіно для широкої аудиторії, яке цю аудиторію поважає. Бо у нас якось досі мало балансу: або висока  культура (чи така, яка нею прагне бути), або народна у найгіршому сенсі цього слова. Між цими крайнощами – ціла палітра, здатна задовільнити дуже різні смаки та очікування. Стрічка Острікова балансує настільки вдало, що полюбилася дуууже різним людям однаково – як доволі подготовленим кінолюбам-естетам, так і тим, кому цілком були норм різні кринж-комедії. Зазвичай такі фільми витримують випробування часом і їх передивляються через багато років. 

МУЗИКА

Люди у захваті від саундтреку. Остріков дуже добре потрапив у тренд масового захоплення нашим ретро, яке намагаються нині переосмислювати і розглядати під різними кутами. Тому Микола Гнатюк і його «Поділля, поділля» на тлі космічних просторів – це те, що треба.

А також «Незрівнянний світ краси» Назарія Яремчука та ВІА «Смерічка», «А ми удвох» у виконанні Черкаського філармонійного оркестру, «Кохання моє» Діани Петриненко, «Намалюй мені ніч» Любові Чайковської.

А також – дуже крутий варіант «Ой, у вишневому саду». І, звісно, Also sprach Zarathustra Ріхарда Штрауса, який дуже вдало використовуєть для омажу до «Космічної Одісеї». Омаж прикольний тим, що на нього чекаєш. Адже загалом неважко помітити, що «Ти – Космос» багато у чому обіграє знамениту стрічку Стенлі Кубрика і глядачі вже чекають на якусь геть жирну відсилку.

Так, обіцяла не спойлерити. Їдемо далі. 

ЩЕМЛИВІСТЬ І ДОБРОТА. АЛЕ БЕЗ ШМАРКЛІВ

Взагалі, це дуже яскрава риса фільмів Павла Острікова – кінотусовка його знає за кількома короткометражками і у всіх було ось це: якась неймовірна ніжність разом із стьобом. Багато хто із нас любить поплакати під фільм, навіть ваша жорстокосерда Антоніна. Але ревіти під якусь сентиментальну дурню – то якесь кринжело, навіть людям соромно сказать. 

А тут – от взагалі не соромно. Понад те – я вам завжди пояснюю (бігом зацінюємо омаж на Віталія Портникова), що сльози – зазвичай не є показником якості фільму. Тому оце все «я плакала на цій стрічці» взагалі не комплімент, бо такі емоції викликати доволі легко. Он навіть у соцмережах вистачає такого контенту. Проте (так, без спойлерів) у «Ти – космосі» ці сльози глядачів є справді значно глибшим проявом почуттів, ніж просто фізіологічна реакція. Фінальні сцени фільму дуже вражають і навіть трохи щось можуть у вас змінити. Бо автори звертаються до кращої версії нас із вами так, що вона обов'язково відповість.

Ось вам один з моїх улюблених фільмів Павла, яким я роками усіх задовбую. 

ЛЮБОВ

Наші кіношники щось не дуже люблять цю тему. Зазвичай кохання йде якоюсь другорядною лінією, яка прописана та зіграна так, що хай бог милує. Це якась дивовижа, бо люди ж люблять дивитися фільми про любов. А вона у нас хіба у ромкомах. Ну і ще – у серіалах, там якраз відіграються за усіх. Але оскільки якість наших телесеріалів лишається на рівні плінтуса, то ніжні почуття валяються десь там само. Хоча, телеменеджери кажуть, що під час повномасштабного вторгнення мелодрами почали дивитися значно гірше. Щось, напевне, почали розуміть.

Тому «Ти – космос» дав, нарешті, глядачам можливість зануритися у цю тему й зробити це не поверхово. Причому, йдеться не лише про почуття між Андрюхою та Катрін. Але і про почуття Максима до Андрюхи, адже робота запрограмували турбуватися про свого космонавта. І ця турбота дуже схожа на людську – з усіма недоліками та перевагами. Саме ці почуття, як на мене, виявляються найбільш трагічними у фільмі. 

Напевне, у кожного із вас є ще купа своїх причин полюбити цю стрічку. Як, можливо, і навпаки. Чула відгук, що тим, хто зараз гостро переживає самотність, дивитися буде важко. Хоча, усе це дуже індивідуально. 

Ну і ще, два важливі моменти. Якщо ви вже у захваті від «Ти – космосу», то дякувати належить не лише режисеру та акторам, але і продюсерам – Анні та Володимиру Яценкам. Володя, до речі, хоч і багатодітний батько, але пішов у військо. Хороші продюсери – це надзвичайно важливо, адже це ті люди, які здатні знаходити таланти і вміти їм допомогти розкритися. 

Ну і ще обов'язково лишіться на титри. Якщо, звісно, їх не вирублять у кінотеатрі (за що потрібно у працівників кидати попкорном). Це направду не лише цікаво, але і виявляє повагу до усієї команди. Тим паче, що, на жаль, декого неї вже з нами немає. 

На початку я писала про «сарафанне радіо». Так називають розголос навколо стрічки, який працює як безкоштовне і дуже ефективне промо. Рекламувати фільми – важливо, але найбільше глядачі вірять іншим глядачам. «Ти – космос» у прокаті лише один вікенд, а вже такий резонанс. Не в останню чергу це сталося, бо фільм постійно з'являвся у новинних стрічках, адже отримував різні нагороди на міжнародних фестивалях. А потім його показали восени вже на Україні – на Одеському фесті та Київському тижні критики. 

Винятково позитивні відгуки перших глядачів зацікавили інших – і ось результат: за перший вікенд фільм подивилося 47 тисяч глядачів. 

Ймовірно, що впродовж цього тижня потік глядачів буде ще більшим, бо ж хочеться подивитися те, про що усі так активно говорять. А зі збільшенням такої популярності – кінотеатри можуть доставляти сеанси. Це інформація для тих, хто жаліється, що їх поки у їхньому місті мало. 

А особисто мені хочеться бачити «Ти – космос» у топі найкасовіших українських стрічок ще й тому, аби частина наших продюсерів збагнула, що глядачі підуть не лише на дурноверхе кіно, але й на розумне. І їм потрібно це пропонувати трохи частіше.