Мирославі повертають татка: мобілізованого чоловіка призначили опікуном дорослої доньки

Коли відключають електрику, Мирослава почувається особливо розгубленою і самотньою. Раніше вона боялася померти уві сні, а тепер ніч приходить до неї і вдень. Сім місяців 22-річна дівчина, яка насправді є малою дитиною, чекає на єдину в цьому світі людину, що може дати їй захист, - свого татка. За цією сумною історією журналісти Коротко про стежать з квітня - розповідали, як вперше дівчина без тата зустрічала свій день народження. І от світло в кінці тунелю нарешті з’явилося: днями суд в Горішніх Плавнях визнав Мирославу недієздатною і призначив її батька - військовослужбовця Віталія Сидоркіна - опікуном.

Закон не порушено, але…

Діагнози, з якими народилася Мирослава, не давали їй шансів на нормальний розвиток і соціалізацію. Мати хутко втекла від важкої дитини, а згодом і загинула. Віталій один піднімав доньку, вкладаючи в неї всю душу. Опорою для їх маленької сім’ї стала «Ніжність» - товариство у Горішніх Плавнях, що опікується сім’ями, де діти з інвалідністю. Зараз мами з «Ніжності» як можуть підтримують Мирославу, але без татка вона помалу згасає.

До ТЦК та СП 48-річного Віталія забрали ранком 9 квітня, коли він ішов на роботу на Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Мобілізація була цілком законною. Свого часу батько Мирослави згодився на ІІІ групу інвалідності для доньки, бо мріяв, що вона опанує бодай найпростішу професію. Але фронтальна епілепсія перекреслювала всі можливості для цього. Переоформити групу або оформити опікунство над донькою чоловік не встиг - почалася війна.

За законом про військовий обов’язок ІІІ група інвалідності у дорослої дитини не є підставою для відстрочки в мобілізації. Навіть коли у таких, як Мирося, більше немає жодної рідної душі в світі.

Чекати довелося аж до листопада

Оформленням опікунства зайнялися активісти «Ніжності», де Мирося отримала другий дім. Дівчина проводила в товаристві всі вечори, а решту часу вчилася бути сама. Щоранку і щовечора татко дзвонив їй, щоб не забула випити пігулки, щоб помилася, щоб поїла… Вечеряла дівчина в «Ніжності», а на сніданок з’їдала дві котлети з гарніром, які у сусідньому з домом кафе оплачував благодійник з Франції месьє Паскаль.

- Вона і досі харчується цими котлетами, - розповідає Коротко про голова громадської організації «Ніжність» Ганна Травинцева. - Тільки коли почались відключення, їй все важче виходити з дому - боїться спускатися сходами. Боїться, що згасне ліхтарик, а татко, який усе вмів полагодити, далеко. Я сама непокоюся, чи здогадається вона в такі хвилини подзвонити мені. Вона вже два дні не була у нас через ці відключення.

Влітку Мирославі була призначена медико-психіатрична експертиза, але чекати довелося аж до жовтня. Суд з призначення опікунства відбувся в листопаді. За цей час татко дівчини тричі побував у госпіталі - і через навантаження, яких зазнавав на служб немолодий уже чоловік, і через переживання за доньку.

- Після призначення опіки Віталій подав усі документи на звільнення за сімейними обставини, - каже Ганна. - Що далі, поки невідомо. Зараз з ним фактично немає зв’язку. Він у діючій військовій частині, в зоні бойових дій. Щоб подзвонити Мирославі, мусить кудись іти чи навіть їхати. Вони тепер спілкуються рідко, і я намагаюся батька зайве не турбувати.

За наказом Міноборони від 6 серпня 2024 року, рапорт військовослужбовця має бути розглянутий протягом 14 днів, але на практиці цей термін може розтягнутися. І сьогодні всі моляться, щоб за час очікування не сталося чогось… Вголос краще не промовляти.

Єдине, що вселяє надію, це добре ставлення командирів до батька-одинака і розуміння його ситуації.

Офіційно майже здорова

Години в темряві, нечасті розмови з татком, осінь і просто пригнічений стан важко впливають на Мирославу.

- Експертиза однозначно визнала, що така людина не може жити сама, - каже Ганна Травінцева. - Стан дівчини погіршується і буде гіршати. Це незворотній процес. Шість років тому вона ще вчилася в школі (закінчила 9 класів на індивідуальному навчанні. - Ред.), щось писала, щось читала, потім займалася з батьком. А тепер навички, які набула, починають розпадатися. Навіть звичайну графу в анкеті «прізвище, ім’я, по-батькові» не може правильно прочитати. Йде деградація внаслідок хвороби, яка весь час тягла її вниз, а татко намагався витягти нагору. Спілкування з батьком допоможе Миросі поступово повертатися до життя.

Ганна вкотре звертає увагу на проблему невідповідності ІІІ групи інвалідності тому стану, в якому перебувають багато людей з психічними вадами. Офіційно такі вважаються майже здоровими.

- Всі соціальні послуги розраховані на ІІ групу або на самотніх людей 65+. А Мирослава молода і не самотня. Все, що ми змогли для неї зробити - це послуги з прибирання квартири двічі на тиждень. Але від того зрештою відмовилися, щоб не було збоїв у програмі - татко навчив дівчину не пускати до хати чужих.

Мирослава більш-менш себе обслуговує, але її рівень - це рівень початкової школи: відрізняти літери від цифр, знати дорогу до магазину, до «Ніжності», назад додому - і це все.

Якщо закон дозволяє, його треба включати

- Цією історією ми переймаємося не для того, щоб конкретний тато не пішов у армію, це ніколи не було нашою метою. Нам треба, щоб не загинула Мирослава. Бо неможливо захищати країну, захищати чужих дітей, коли знаєш, що кровне дитя на межі життя і смерті, і ніхто не може йому допомогти. Бо цього «хтось» фізично не існує. Якщо закон дозволяє доглядати свою дитину, то цей закон треба включити, - переконана голова громадської організації. - Догляд за такими дітьми законодавчо передбачений виключно за рахунок ресурсу батьків. І це стосується не тільки Миросі, а багатьох інших таких людей, які в силу вроджених вад не можуть стати повноцінними дорослими.

Виняток цієї ситуації лише в тому, що догляд за Миросею має здійснювати чоловік, хоча традиційно ця функція покладається на маму.

- У нас в організації таких татусів троє. А Віталій ще й удівець. Навіть технічно маму Миросі  не можна змусити до відповідальності, бо померла багато років тому, - підсумовує Ганна Травінцева.

Коли Віталій нарешті повернеться додому, він муситиме стати на облік в ТЦК, оформити відстрочку і кожні три місяці її підтверджувати. І кожні два роки - підтверджувати недієздатність Мирослави, бо так велить закон. Навіть коли наступним етапом дівчині поміняють групу інвалідності з ІІІ на ІІ, її батько до 60-річного віку залишиться військовозобов’язаним з відстрочкою.

Хто з батьків може отримати відстрочку від мобілізації:

• батько неповнолітньої дитини з інвалідністю, незалежно від того, чи є в родині мати, і це стосується обох батьків,
• батько повнолітньої дитини з інвалідність І або ІІ групи, яка перебуває на його утриманні,
• необхідність виховання та догляду за дитиною до 18 років без інвалідності, але хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу, гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня. Виховання дитини, яка потребує трансплантації органа, паліативної допомоги, за умови що немає інших працездатних осіб, зобов’язаних таких дітей утримувати,
• опікуни та прийомні батьки дітей до 18 років,
• батьки повнолітніх дітей, які визнані недієздатними і яким призначене опікунство.