Криваві гроші Ямалу. Чому санкції проти російського газу залишаються неповними

На кліматичній конференції ООН COP30 у місті Белен, що ганебно завершилась офіційним текстом без жодної згадки про викопне паливо, водночас чітко прозвучало одне повідомлення з боку України — про необхідність зупинити експансію російської газової індустрії в Арктиці. Експорт скрапленого природного газу (СПГ) з Арктики Росії є однією з останніх фінансових артерій, що підтримує російську машину війни, тож країни «великої сімки» (G7) мусять її перекрити, маючи всі засоби для цього.

В останні три роки експорт викопного палива з Росії залишався найбільшим джерелом доходів, що забезпечує фінансові ресурси для агресії. Зі скороченням поставок газу трубопроводами до Європи Москва зробила ставку на те, що вважає своїм найбільш стратегічним і найменш підсанкційним активом, — на арктичний СПГ, що відвантажується невеликим флотом спеціалізованих танкерів-криголамів, на які досі не поширюються санкційні режими. Російська експансія в Арктиці — це не лише питання безпеки, це також кліматична бомба, яка руйнує регіон, що контролює температуру планети.

У панельній дискусії в українському павільйоні на COP30 було викладено докази без емоційної риторики: експорт СПГ з російської Арктики є не просто комерційною справою. Це механізм фінансування війни, обходу санкцій і збереження пастки довгострокової залежності, в яку Європу й Азію затягують контракти, що діятимуть до 2030-х і 2040‑х років. І все це відбувається у регіоні, який нагрівається швидше за будь-який інший на Землі.

Криваві гроші: як СПГ фінансує війну Росії

Багато західних політиків вважають, що арктичну стратегію Росії вже було паралізовано санкціями. Насправді навпаки. «Ямал СПГ» працює на повну потужність, експортує понад 17 млн тонн скрапленого природного газу на рік майже без жодних обмежень.

Лише за 2022–2024 роки розташований за Полярним колом проєкт «Ямал СПГ» сплатив близько 9,5 млрд дол. податків до федерального бюджету Росії. Це не метафора, це гроші, які безпосередньо конвертуються у ракети, безпілотники та артилерію, що нищать українські міста.

2025 року на Євросоюз припаде 50% російського експорту СПГ, на Китай — 21, на Японію — 19, на Південну Корею — 10%.

Західні судноплавні компанії Seapeak Maritime (Велика Британія), Dynagas Ltd. (Греція), Mitsui O.S.K. Lines (Японія) керують флотом спеціалізованих танкерів криголамного класу ARC7, що дозволяє цю експортну хвилю. При цьому британська компанія Seapeak Maritime Glasgow Ltd брала участь в експорті 4 млн тонн СПГ з «Ямал СПГ» у першій половині 2025 року — це 39% від загального обсягу за цей період.

Глобальний характер «газового бізнесу на крові» ілюструє той факт, що на прикладі Seapeak логістика російського СПГ підтримується канадськими пенсійними грошима через американський інвестиційний фонд, який співпрацює з китайськими компаніями.

Логістичною основою цих перевезень є спеціалізовані СПГ-танкери ARC7, причому 14 танкерами з 15 керують західні компанії з Великої Британії, Греції та Японії. Європейські порти, такі як Зебрюгге і Дюнкерк, залишаються незамінними хабами. Жоден грам російського газу не потрапив би з Арктики на глобальні ринки без західного судноплавства, страхування, фінансування, класифікаційних послуг.

Закарбовування залежності: контракти до 2041 року

Ця криза політичної послідовності з боку держав — членів G7 йде корінням у приватні комерційні інтереси. В основі небажання запроваджувати санкції — довгострокові контракти з «Ямал СПГ», що діятимуть до кінця 2030-х і початку 2040-х років для таких компаній, як TotalEnergies (Франція), SEFE (Німеччина), Shell (Нідерланди). Ці компанії відчайдушно тримаються за ці угоди, що закріплюють енергетичну залежність від кремлівського режиму. А для Москви це стратегічні угоди, а не просто комерційні.

Росія планує потроїти експорт СПГ до 2035 року — до 100 млн тонн на рік. Проєкт «Арктик СПГ-2» уже зміг налагодити поставки в Китай на тлі послаблення контролю за дотриманням санкцій, раніше накладених США. Вікно для знешкодження цієї та інших російських кліматичних бомб швидко зачиняється.

Арктика нагрівається в чотири рази швидше за середній глобальний показник. Розширення видобутку викопного палива тут — не просто недбалість, це самогубство. Будівництво нової СПГ-інфраструктури прискорює танення вічної мерзлоти, викиди метану й відкриття Північного морського шляху для мілітаризованих енергетичних перевезень. Росія збройово використовує регіон двояко: як джерело фінансування війни і як інструмент дестабілізації глобальної кліматичної системи.

Жоден правдоподібний сценарій утримання підвищення температури на рівні до 1,5 °C не допускає газової експансії в Арктиці, а стратегічні цілі РФ несумісні з цілями Паризької угоди.

Що мали б зробити країни G7

Країни G7 мають беззаперечні важелі впливу. Росія не може експортувати СПГ з Арктики без західних суден, західного страхування, західних портів, західних верфей або фінансових послуг. Саме тому глобальне ембарго на російський СПГ може спрацювати.

Західні санкції працюють, коли вони б’ють по критичних точках. Коли США запровадили санкції проти «Арктик СПГ-2», проєкт застопорився. Якщо застосувати ті самі заходи до «Ямал СПГ», то найприбутковіший експортний потік Росії може сколапсувати.

Європа вже ухвалила заборону на російський СПГ у 19-му пакеті санкцій і готується на законодавчому рівні поставити крапку в історії залежності від російського викопного палива. Регламент REPowerEU, фінальний текст якого наразі погоджується між Європейським парламентом і Радою ЄС, має заборонити імпорт російського газу і зробити нелегальним подовження виконання чинних контрактів з «Ямал СПГ». Чіткі настанови від ЄС допоможуть уникнути судових оскаржень розірвання контрактів і забезпечити уніфіковане застосування в країнах-членах.

Ось ключове політичне повідомлення для G7: кліматична безпека та безпека України критично пов’язані. Російські проєкти в Арктиці — це та ланка, яку необхідно розірвати. Кожен вантаж СПГ із російської Арктики підриває і клімат, і глобальну безпеку одночасно. Не можна захищати клімат та одночасно дозволяти своїм приватним компаніям брати участь у знищенні Арктики та фінансуванні війни.

Питання вже не в тому, чи спрацюють санкції проти російського СПГ, — вони вже застосовуються ефективно. Єдине запитання: чи мають США та G7 політичну мужність завершити справу?