"Мовчання травмує більше": психологиня пояснила, як правильно говорити з дітьми про війну

Теми Голодомору, війни, репресій чи депортацій сьогодні звучать особливо гостро. Діти чують новини, бачать зображення, підслуховують розмови дорослих — і неминуче ставлять запитання. Психологи наголошують: замовчувати ці події не варто, адже історична памʼять формує розуміння себе й країни. Але розмова має бути дуже обережною та відповідати віку дитини.

Дитяча психологиня та травмотерапевтка Олена Безлика пояснює: найгірша стратегія — або повністю замовчувати складні теми, або навпаки — перевантажувати дитину болючими деталями. За її словами, коли дитина не отримує пояснень від дорослого, вона може уявити щось ще страшніше за реальність.

Як говорити з дітьми до 7 років

Малюки сприймають усе буквально, тому їм не можна розповідати сцени голоду, насильства чи смерті. У цьому віці важливо подавати інформацію просто і спокійно:

• «Колись були складні часи, які торкнулися багатьох людей».

• «Це було давно, і дорослі зробили все, щоб зараз ми жили у безпеці».

Замість жахливих подробиць краще говорити про підтримку, турботу і силу людей, які допомагали один одному.

Діти 8–12 років: більше пояснень, але без шокових подробиць

Молодші школярі вже здатні розуміти причинно-наслідкові звʼязки. Тому їм можна пояснювати:

• що таке несправедливість;

• як тоталітарні режими змушували людей жити у страху;

• чому українські родини переживали втрати та трагедії.

У цьому віці важливо показати, що трагедії вплинули не лише на історію, а й на культуру, родовід і досвід народу. Але шокуючі деталі дітям все ще протипоказані.

Підлітки: чесна розмова і факти без сенсацій

Підлітки здатні до аналізу й критичного мислення. З ними можна говорити більш відкрито, пояснюючи:

• як працювала радянська пропаганда;

• чому людей позбавляли свободи;

• що таке колективна памʼять і навіщо вона потрібна сьогодні.

Підліткам важливо давати перевірені джерела — документальні фільми, книги, музеї. Навіть тут небажано вдаватися у травматичні описи — інформація має залишатися фактологічною, а не шоковою.

Психологиня наголошує: після розмови дитині варто дати час. Можна запитати:

• що вона відчуває;

• що було незрозумілим;

• що викликало тривогу.

Дитина має залишитися з чітким усвідомленням: вона у безпеці, поруч дорослі, які її захищають.

Експертка підкреслює: такі розмови потрібні не для того, щоб злякати. Їхнє завдання — виховати співчуття, відповідальність, повагу до історії та розуміння того, через що проходив народ. Памʼять — це не про травму, а про гідність.

Раніше ми розповідали, що кількість школярів катастрофічно зменшується

Також, булінг дитини у школі: адвокат дав поради батькам