Повільна смерть гетьманщини: що було з Україною після Полтавської битви

На місці Батурина — колишньої столиці, де гетьман Іван Мазепа прийняв рішення перейти на сторону короля шведів і яку показово вирізали російські війська, цар Петро заборонив навіть думати поселятися. Нового гетьмана Івана Скоропадського обирали під пильним наглядом російських військових, а саму територію Гетьманщини окупували царські війська, які жорстоко переслідували усіх прихильників колишнього гетьмана. Перемога російського царя під Полтавою дозволила закріпити йому свою владу над Україною на тривалий час.

Альтернативний проект розвитку України

Після поразки під Полтавою гетьман Іван Мазепа разом зі шведським королем та своїми прихильниками перейшов через Дніпро і сховався від переслідування царськими військами на території Османської імперії. Невдовзі старий і морально розчавлений поразкою гетьман помер. Його місце зайняв генеральний писар (посада аналогічна німецькій "канцлер" — друга людина у державі) Пилип Орлик.

Він по-новому підійшов до формування правил устрою в державі. Інтелектуал з блискучою освітою (закінчив Києво-Могилянський колегіум, до того здобув освіту в школі єзуїтів), Пилип Орлик розробив проект конституції, яка гарантувала козацькій державі суверенітет під протекторатом Швеції, та — що важливо і досить рідкісно для того часу — в документі було виписано обов’язки для державної влади (гетьмана та старшини), а також права для основних суспільних станів.

Таким чином Пилип Орлик продемонстрував альтернативу грубому нав’язуванню своєї волі, що практикував цар – суспільний договір, в якому кожна суспільна верства могла знайти свій інтерес. "Пакти та конституції…" Пилипа Орлика могли стати першою повноцінною конституцією великої європейської держави (у Франції схожий документ запрацював аж у кінці століття), проте гетьман не зміг втілити їх у життя. Причиною стала поразка у війні з Московією.

Життя під диктатом Петра

Тож Гетьманщині довелося жити під диктат російського царя. Ймовірно самі вибори гетьмана цар дозволив провести лише остерігаючись переходу козаків на сторону Мазепи. Подальші події підтвердили цю гіпотезу. Самі вибори, де було просунуто лояльного до царя Івана Скоропадського, швидше нагадували фарс і бутафорну постановку. Схожим було i правління гетьмана, яке тривало чотирнадцять років.

Після перемоги під Полтавою цар Петро уже не бачив сенсу церемонитися і замість традиційного двостороннього договору у формі статтей, які хоча й писалися під диктат російських чиновників, все ж підписувалися обома сторонами, цього разу видав указ, яким в односторонньому порядку встановив правила життя на Гетьманщині. Хоча формально у ньому було повторено вольності, надані у попередніх статтях, на практиці все відбувалося зовсім по-іншому.

До гетьмана було приставлено спеціального резидента, який мав стати його "тінню" — стежити за усією діяльністю козацького лідера. А на випадок ускладнень резиденту було надано два полки, якi розташували у гетьманській столиці. На місці Батурина цар Петро узагалі заборонив будь-яку форму проживання – це місце мало стати проклятим, як і сам опальний гетьман Мазепа. Нова ж столиця розташовувалася у Глухові — дуже близько до кордону, а це створювало додатковий фактор впливу на козацький уряд.

Цар Петро самостійно призначав старшину – в основному іноземців, які не звертали уваги на гетьмана і підпорядковувалися напряму iмперському урядові. Землі теж роздавалися російським вельможам, натомість козаків відправляли на війну зі Швецією (яка тривала до 1721 року далеко від кордонів Гетьманщини), з Персією та на Кавказ. Звідти козаки часто поверталися скаліченими або не поверталися взагалі. Також козаків царський уряд залучав до побудови лінії укрiплень на Поволжі та території сучасного Казахстану. Таким чином імперія (проголошена у 1721 році) залучала один поневолений народ для підкорення інших народів. Cтабільно зростала питома вага іноземців серед управлінців, землевласників та інших впливових суспільних верств. Українські селяни ж закріпачувалися.

Козацька держава без свобод і без суверенітету

Українська козацька держава утворювалася у середині XVII століття як держава свободи. Вона виникла на базі боротьби проти кріпосного права у Речі Посполитій, тож запровадження кріпацтва було нонсенсом, який руйнував самий фундамент держави: ідею, на основі якої вона народилася. Проте гетьман Іван Скоропадський не міг нічого вчинити. Ймовірно, бутафорний козацький очільник і не хотів нічого робити всупереч новим порядкам, адже він сам був великим землевласником. Відповідно, закріпачення селян було вигідно йому особисто — як і старшині.

Зосередившись на особистому збагаченні він так і помер в розкоші у своєму маєтку влітку 1722 року. Суверенітет Гетьманщини ж залишався лише пустими літерами на папері указу, який цар скоріш за все не скасував, бо не бачив потреби у таких формальностях. Він і так отримав реальну владу над колишньою козацькою державою, яку все частіше в офіційних документах іменували Малоросією.

Перше скасування гетьманства

Ще перед смертю гетьмана вже не цар, а імператор Петро I створив Малоросійську колегію – орган, який мав замість гетьмана управляти Гетьманщиною (чи то пак, в імперському розумінні, вже Малоросією). Тут смерть Скоропадського стала у пригоді російській владі. Після перемоги над Швецією в імператора не було вже жодних причин призначати навіть театральні вибори гетьмана.

Наказний гетьман (виконувач обов’язків) Павло Полуботок, фаворит виборiв на посаду козацького ватажка ще у 1708 році, який був нахабно усунутий особисто Петром, вирішив цього разу таки добитися свого. У 1723 році, так і не дочекавшись призначення виборів нового гетьмана, Полуботок наважився написати імператору "чолобитні", тобто покірне прохання призначити вибори нового гетьмана. Натомість Полуботка викликали до Санкт-Петербурга (нова столиця імперії), де його було ув’язнено. Павло Полуботок так і помер у в’язниці — фактично просто за прохання призначити вибори. Цим імператор дав зрозуміти своє ставлення до козацьких вольностей, які він свого часу назвав надмірними, більшими, ніж "має будь-який народ на світі".

Без державностi, без Церкви і без мови

Примітно що паралельно з фактичним скасуванням посади гетьмана російська влада в той же рік знищила й Київську митрополію (існувала майже сім століть, із 1039 року). Тоді Церква уособлювала соціальну сферу, фактично організовувала повсякденне життя людей. Тобто центр культури, освіти, медицини, соціального життя тепер перемістився до Росії. У 1722 році Київський ієрарх став звичайним архиєпископом Російської православної церкви, яку саму Петро I фактично перетворив на державну інституцію, ліквідувавши посаду патріарха.

Важливо Домовина України. Де все ж таки похований Богдан Хмельницький

Руйнація української державності йшла паралельно зі знищенням української культури, соціальної сфери, закріпаченням селян – єдиного суспільного стану, який залишався повністю українським.

Вінцем наступу Росії стало усунення з публічного спілкування української мови. Саме в роки правління гетьмана Івана Скоропадського відбувся перший наступ імперії на українську мову. Тоді застосування мови ґрунтувалося на релігійній літературі. Саме звідти брали зразки для подальшого застосування у діловодстві та художній літературі. Перепідпорядкування Київської митрополії несло за собою переведення церковних книг на старослов’янську, відтак українська мова виштовхувалася з діловодства та літератури. У 1720 році окремим указом цар обмежив друк книжок українською мовою. Також на російські стандарти переходили й освітні заклади.

Фантомне відновлення колишньої слави

Здавалося, що навіть фасадна сторона Української держави проживає свої останні роки. Проте несподівано українцям пощастило. Князь Вельямінов, який очолив Малоросійську колегію, програв придворну боротьбу. Тож у 1727 році Малоросійську колегію (в історію вона увійшла як перша) розпустили. Аби уникнути зайвих народних хвилювань, було вирішено відновити інститут гетьманства. Для цієї ролі обрали літнього уже полковника Данила Апостола, якому на момент обрання на посаду (а фактично — призначення імперськими чиновниками) було уже майже вісімдесят років.

Повноваження гетьмана визначалися директивами, які знову були спущені із Санкт-Петербурга у 1728 році. В принципі уже мало хто (принаймні з тих хто реально оцінював ситуацію) сподівався на якісь покращення з боку імперського уряду.

В той час Пилип Орлик намагався заручитися підтримкою хоча б якихось європейських країн для боротьби проти Російської імперії. Проте після перемоги у Північній війні Росію стали сприймати в Європі як вагому силу і намагалися зайвий раз не вступати з нею у конфлікт. Тож Пилипу Орлику, на якого ще й полювали російські агенти, довелося останні роки життя провести на території Османської імперії – єдиної держави, яка все ще наважувалася вступати у конфлікти з Російською імперією. Проте вона подала скоріш негативний приклад, адже її невдалі війни з Росією протягом VIII століття скоріш переконали інші європейські держави у правильності своїх позицій.

Гетьман із губернаторськими повноваженнями

За таких обставин усе, що залишалося престарілому гетьману Апостолу – це бути якісним "губернатором" на царській службі. Він став наводити порядок в обліку маєтностей, боротися з хабарництвом на державній службі та налагоджувати правову систему.

Старання гетьмана дозволили йому залишити позитивний слід в історії як дбайливого керівника, що намагався поліпшити добробут мешканців козацької країни в межах імперії.

Але по смерті Данила Апостола у 1734 році імперська влада не мала намір відновлювати гетьманське правління, натомість до України було прислано князя Шаховського, який очолив "правління гетьманського уряду" — новий імперський орган, що мав замінити владу гетьмана у все ще формально існуючій Державі війська Запорізького.

Гетьманство пішло разом із Скоропадським

Після перемоги у Полтавській битві цар уже не бачив ніякого сенсу загравати з козаками. Петро I просто залишив на місці гетьмана Івана Скоропадського, оскільки не бачив сенсу переслідувати покірного слугу. Відсторонення вірного гетьмана могло б стати негативним прецедентом для інших частин держави. Також царю були потрібні козаки для продовження Північної війни та інших воєнних дій, а впевненості, що із цими завданнями могли справитися призначені імперські чиновники, не було.

Важливо Як Росія захоплювала Україну: Полтавська битва та Батуринська різанина

Після перемоги у Північній війні та проголошення імперії Петро I призначив для управління Гетьманщиною імперську адміністрацію. Коли ж Іван Скоропадський помер, у виборах нового гетьмана Петербург вже не бачив сенсу. Не факт, що нового гетьмана обрали б, навіть якби Скоропадський помер умовно у 1712 році. Адже його повноваження і так зводилися до представницьких функцій – усім заправляв приставлений до нього міністр-резидент. Тобто інститут гетьманства протримався аж до 1722 року лише завдяки тривалості життя самого гетьмана Скоропадського.

А у 1727 році українцям відверто пощастило – дворові інтриги у Санкт-Петербурзі вилились у відновлення цього символічного інституту козацького самоврядування. Але нічого спільного із реальним суверенітетом ані гетьманування Івана Скоропадського, ані відновлення посади гетьмана при Данилові Апостолу насправді уже не мали. Це були лише бліді тіні героїчного козацького минулого, які згасли до середини століття.

Але щасливий випадок все ж дозволив козакам пролонгувати тінь своєї державності ще на певний час. I це вже наступна історія…