Українці впевнені, попри все

Українці, попри обмеження допомоги та корупційний скандал, виглядають упевненими. Європейці посилюють підтримку. Україна за рівнем інновацій лідирує у сфері виробництва дронів, а Росія не здатна завдати вирішального удару, навіть якщо впаде Покровськ.

Хоча західна допомога є критичною, українці тепер розуміють, що основний тягар мають нести самі. Розмови з політичними лідерами й аналітиками під час нещодавньої поїздки в Україну відкривають стійкість і непохитність. Це дещо схоже з настроями лондонців під час Битви за Британію і бомбардувань нацистів у 1940–1941 роках.

Українці переживають інтенсивні бомбардування й можуть зіштовхнутися з холодною зимою, зате мають більше зовнішньої допомоги. Багато хто вважає, що Росії бракує військової сили для перемоги. Тож вона не здатна залякати Україну до капітуляції.

Слід визнати, українців підбадьорює зростання європейської підтримки. Один із аналітиків назвав обрання канцлера Німеччини Фрідріха Мерца переломним моментом. Проте згодом той самий спікер висловив занепокоєння, що внутрішні проблеми можуть ускладнити британську чи французьку допомогу.

Так, Європа може бути обережною. Вона досі сумнівається, чи Україна змусить Москву відступити так, як афганці змусили радянські війська у 1980-х.

Зате кого-кого, а Північну Європу хвалять як опору української підтримки. Причина логічна. На півночі континенту є певний острах: щойно війна в Україні вщухне, Москва кине армію в естонську Нарву з численним російськомовним населенням. Або посуне на польсько-литовський Сувалкський коридор, прагнути з’єднати основну територію РФ із Калінінградом.

НАТО може навіть не встигнути усвідомити цю небезпеку, доки не стане занадто пізно.

Українці досі вважають США незамінними. Американська розвідка дала змогу завдавати далекобійних ударів по російських нафтопереробних заводах та інших об’єктах, які де-факто підтримують спроможність Кремля вести цю війну. Системи Patriot — єдиний, хай і не ідеальний, захист від балістичних ракет середньої дальності.

Україна розраховує на американські крилаті ракети для F-16. Ще більше сподівань вона покладає на ракети Tomahawk, здатні знищувати віддалені та добре захищені цілі.

Тож тепер Україна ставиться до НАТО уважніше. Один із політиків, з якими я говорив, вважає життєво важливими оборонні зв’язки з окремими членами НАТО, але менше — з Альянсом як інституцією.

На жаль, НАТО дуже вразлива до вето (наприклад, угорських). Альянс відверто розчарував своєю реакцією на проліт російських винищувачів над Естонією та проникнення дронів-камікадзе у Польщу. Тому там насправді мають аж чотири причини, щоб розглядати потенційне членство України як взаємовигідну пропозицію.

По-перше, Україна привнесе до Альянсу найбільшу у Європі армію з реальним бойовим досвідом.

По-друге, Україна здатна масово й недорого розробляти та виготовляти дрони і швидко адаптувати їх до динамічного поля бою.

По-третє, Україна може навчити армії НАТО, як зберігати життя солдатів завдяки ширшій опорі на дрони.

По-четверте, українці вважають, що Альянс найкраще захиститься від майбутньої російської агресії, якщо поляки й українці діятимуть без зайвих обмежень між собою вздовж східного фронту.

За більшого фінансування Заходу спритна українська оборонна промисловість могла б виробляти більшість власного озброєння, паралельно допомагаючи Європі оновити та переозброїти власне військо. Дрони, як сказав один фахівець, нині можуть бути важливішими за ядерну зброю.

Україна стоїть на передньому краї військової революції у «доступній масовій точності». Для зведення східного бар’єра їй навіть не обов’язково потрібні дорогі системи.

Українське суспільство поважає бойових командирів, які безпосередньо ведуть бойові дії. Навіть якщо дехто вважає, що старше командування керує по-радянськи, «зверху вниз». Конкуренція за рекрутів стимулює зміни, та поки що суспільство виступає проти призову з і без того невеликого прошарку молоді.

Примітка перекладача. Це автор просто не читав наші онлайн-помийки.

Економіка Росії та її політична компонента певною мірою крихкі. Величезні людські втрати на фронті можуть послаблювати підтримку росіянами війни. Втім, багато хто в Україні погодився б на компроміс, якщо він припинить бойові дії.

Водночас чимало співрозмовників застерігали щодо ризиків перемир’я. Москва, приміром, може «як завжди» порушити слово. Використає паузу для переозброєння. Україні може забракнути волі до мирного призову і ресурсів для контрактної армії. Захід може вирішити, що перемир’я дає йому можливість «рухатися далі».

Багато хто наголошував, що капітуляція неможлива. Різанина на кшталт тієї, яку російські війська вчинили в Бучі, залишила глибокі шрами. Хоча один мій знайомий зазначив: так само, як дехто в арабському світі вважає, що Ізраїлю не повинно існувати, Росія заперечує саме існування України як незалежної держави.

У разі перемир’я, як закликають деякі політики, вступ до НАТО та присутність західних військових в Україні будуть найкращими гарантіями безпеки. Однак вони не очікують американських солдатів в Україні. Та й хвилюються, що Європа надішле замало сил, розмістить їх далеко від фронту або скує правилами застосування.

Один стратег заявив, що будівництво більшої кількості укріплень за лінією фронту і розгортання «стіни дронів» можуть зменшити потребу в іноземних військах.

Загалом українці рішуче налаштовані продовжувати боротьбу й не збираються випрошувати перемир’я. Перефразовуючи сера Вінстона Черчилля, вони виходять із того, що якщо Захід дасть їм «інструменти» — насамперед фінансування та висококласну військову й розвідувальну підтримку — вони «доведуть справу до кінця».

Але це буде нелегко. І, як британці колись, українці не зможуть зробити це самі.