Усі відтінки «туману війни». Чому на мапах DeepState велика «сіра зона»?

Щодня кожен українець може стежити за тим, як рухається лінія фронту. Інколи це відбувається майже в режимі реального часу, з моторошною деталізацією в масштабі кількох кілометрів, а подеколи і сотень метрів. Варто лише відкрити в телефоні карту бойових дій, одну з десятків, які укладають різні OSINT-спільноти та медіа в Україні, на Заході й «за порєбріком» також.

Але наскільки точно і правдиво ці мапи відтворюють ситуацію в найгарячіших точках фронту? Якщо будь-яка інформація у часі війни є зброєю, то виконувати таку функцію цілком може і карта бойових дій, чи не так?

З аналітиками, військовими й очільниками платформи DeepState розбираємося в тому, як «туман війни» впливає на карти, як виникають на них похибки і чому військове керівництво критикує OSINTерів.

«Казус Рьопке». Чому відеофіксація не є надійним джерелом

Складаючи карти бойових дій, OSINT-аналітики використовують офіційну інформацію сторін, які ведуть війну, неофіційні дані від військових на місцях, супутникові дані, повідомлення та фото і відео з соцмереж. Утім, інформацію більшості перелічених джерел не завжди можна верифікувати, тому організації, які не займаються мапами цілеспрямовано і системно, передовсім медіа, часто подають картину на полі бою дуже умовно. Якщо медіа впливове, як, наприклад, Bild чи The New York Times, така карта отримує поширення і може справити значний психологічний ефект.

Військовий експерт Михайло Самусь, керівник платформи New Geopolitics Research Network, говорить, що для військових аналітиків OSINT-карти не мають першорядного значення, це «продукт масового вжитку», що має радше інформаційно-психологічний ефект.

Останній приклад такого ІПСО: після того, як начальник російського Генштабу Герасимов відзвітував Путіну про начебто взяття Куп’янська, ця заява моментально відобразилася на картах тамтешніх OSINTерів, зокрема, на карті divgen, якою користуються і так звані воєнкори. Генеральний штаб ЗСУ спростував повідомлення. За день потому під час виступу на засіданні Радбезу РФ Путін теж заявив про те, що його армія «взяла КупЯнск» (саме так, з наголосом на другий склад). І хоч цей месидж був адресований тільки в одні вуха, Трампові, його «з’їла» й певна частина українців, які детально не стежать за бойовими діями і полюбляють «аполітичні» російські телеграмканали й тік-токи, де до «путінського КупЯнська» додавалася відповідна карта.

Трапляються й випадки, коли «мапові ІПСО» виникають помилково. Так, приміром, 4 листопада військовий оглядач німецького видання Bild Юліан Рьопке, який відверто симпатизує Україні, заявив про окупацію росіянами 85% Покровська, додавши до свого повідомлення у мережі Х відповідну карту.

Як пам’ятаєте, напередодні Путін демонстративно запрошував іноземних журналістів приїхати до Покровська та Куп’янська, щоб «побачити ситуацію на місці», мовляв, росіяни «призупинять бойові дії на 5-6 годин, щоб забезпечити коридор для іноземних журналістів». І хоч ні Рьопке, ні інші авторитетні медіа не відгукнулися на аферу московських пропагандистів, карта Рьопке про захоплення росіянами майже всього Покровська додала гнітючого настрою українцям та симпатикам нашої країни в Європі.

Хоча, як показали подальші події, минув майже місяць, а Покровськ тримається, станом на 28 листопада на півночі міста йшли бої..

На чому могла ґрунтуватися помилка Рьопке? У своїх висновках журналіст спирався на відеофіксацію стрілецького бою, викладену росіянами, проте на той час більша частина міста перебувала в сірій зоні. Підтвердженням тому, що місто було в сірій зоні, став сміливий рейд воїнів 425-го штурмового батальйону «Скеля», які 5 листопада двома групами пройшли фактично через весь центр Покровська, підняли над міськрадою синьо-жовтий прапор, і без втрат повернулися.

Співзасновник DeepState Роман Погорілий пояснює, яким чином виникають на картах такі «казуси Рьопке»: «Приміром, журналіст бачить відеофіксацію, бачить, звідки стріляє ворог, позначає на карті і робить висновок про те, що ця територія окупована. Але згодом я спілкуюся з нашими військовими і бачу з відеофіксації, що та русня, яку бачив журналіст, уже «задвохсочена», або перебігла в інше місце (такі випадки трапляються: сидить група росіян в одному районі, інша побачила, що з нашого боку висувається група зачистки, повідомила своїм, вони швидко перебігли – і все, там нікого немає). Там був хаос, для якого «сіра зона» – це найкраще визначення. Доки йдуть бої і ворог не закріпляється на певній території, про її окупацію не можна говорити».

«Захоплення територій у борг». «Флаговтык» для карт

Відео прапора, встановленого на розбитій хаті на краю села, часто подають як доказ контролю над населеним пунктом, і ці дані теж фіксуються на деяких OSINT-мапах. Тактику «окупації авансом» широко практикує російське військове командування, навіть у самій армії московитів це явище отримало брутальну назву «флаговтык». Як здійснюється «флаговтык», розповідає полонений окупант на цьому відео:

Відеозвіти з акцій «флаговтыка» враховують при складанні своїх мап західні та російські медіа, популярні блогери в соцмережах, а інколи на них зважають навіть окремі дослідницькі організації з країн Заходу.

Однак відео російських «прапороносців» часто не свідчать про стабільність подій і навіть про їхню реальність. Штурмова група проникає в село десь на Донеччині, встановлює триколор, робить звітне відео і відразу відходить, або її знищує ЗСУ, але цього вже ніхто з російських військових не знімає та не публікує, а неточності на мапах OSINTерів, які повелися на «флаговтык», можуть залишатися кілька днів.

Звісно, надійним орієнтиром є офіційні повідомлення. Проте вони надходять із великим запізненням. Генеральний штаб ЗСУ довго і ретельно перевіряє інформацію, і карта Генштабу з’являється значно пізніше за подію, іноді через добу чи навіть більше. Звісно, за такими запізненнями може стояти тактичний задум. Наприклад, в останні дні оборони Бахмуту в 2023 році Генштаб потроху відводив війська, але офіційно про це не повідомляв і втрату міста не позначав на мапах упродовж кількох днів.

Офіційні карти театру бойових дій, що їх публікує Міноборони РФ, відтворюють акти «флаговтыка», адже ця інформація, з пропагандистської точки зору, вигідна. Ще одну причину називає Дмітрій Кузнєц, військовий оглядач «Медузи», опозиційного до Кремля видання, що працює з Європи: Генштаб армії РФ може отримувати неправдиві дані з певних ділянок фронту.

«У 2023-2024 роках можна було більш-менш точно, хоч з певним запізненням, відстежувати за повідомленням Міноборони РФ ситуацію навколо Донецька, де діяло угруповання військ «Центр». А в районі Бахмута ситуація кардинально відрізнялася – там було, що називається, «захоплення територій у борг», тобто тамтешнє командування повідомляло про захоплення населених пунктів, отримувало подяки від Міноборони, а потім з’являлися відео, згідно з якими те село не було захоплене, а інколи не було навіть спроб захоплення», – наводить приклади Кузнєц.

«Сіра зона» на мапах DeepState

Топ-лідер на українському інформаційному полі – спільнота DeepState – користується багатьма джерелами і розгалуженою мережею інформаторів серед військових на місцях, тому подає свою мапу бойових дій дуже поінформовано і зазвичай безпомильно. Щодня карту переглядають десятки тисяч, а подеколи і сотні тисяч користувачів як з України, так і з-за кордону, а на телеграмканал проєкту підписано понад 780 тис. осіб.

«Нашою мапою користуються ДСНС для своїх професійних цілей, зокрема, при розмінуванні; до нас зверталися служби евакуації та волонтерські організації, які вивозять мешканців загрожених населених пунктів. Користуються бійці на місцях: хтось враховує при плануванні маршруту, хтось – щоб знати загальну картину, хтось приходить на нові ділянки, і коли немає розуміння, що це за ділянка, де ворог, то для першочергового аналізу – до того, як буде отримана детальна інформація, – використовують наші мапи», – розповідає Роман Погорілий.

Також карта DeepState містить низку додаткових інструментів, наприклад, прогноз погоди, що є в загальному доступі і може бути важливим для пілотів БпЛА. Крім того, мапа має закритий функціонал, призначений тільки для військових, каже Погорілий.

Проте користувачі зауважують, що DeepState, на відміну від багатьох інших ресурсів, малює надто велику сіру зону, і це створює широкий простір для різночитань ситуації на фронті. На противагу цьому, є ресурси, котрі зовсім не позначають сіру зону (як, скажімо, згаданий російський divgen), або позначають лиш на деяких ділянках. Території, за які точаться бої й дані з яких ще не верифіковано офіційно, американський Інститут вивчення війни (ISW) маркує як «оціночні здобутки росіян в Україні».

Критично налаштовані блогери вважають, що DeepState маскують під сіру зону наші територіальні втрати і просування ворога на певних ділянках фронту.

Втім, тут є що заперечити, адже лінія боєзіткнення не є чіткою, як це було в перші роки великої війни, слово «передній край» вже не відображає реальність буквально. Краю як такого немає. Наші позиції можуть бути розташовані на відстані кілометра одна від одної, і групи орків просочуються між ними в тил (навіть з’явився термін на позначення цього явища, – інфільтрація), отже, ворожі групи чи навіть позиції можуть бути в тилу наших.

«Коли лінія боєзіткнення розмита, ми позначаємо цю місцевість як сіру зону. Як приклад візьмімо Лиман. Там фіксуються росіяни, декілька їхніх груп уже брали в полон, вони лазять по лісу, але там немає ні їхніх позицій, ні комунікацій, вони не заводять туди дронщиків, РЕБи. Там є наші позиції, але русня через них просочується і ходить там, як вдома. Це можна назвати червоною зоною? Ні, бо там є наші позиції. Це можна назвати синьою зоною і заявити, що наші контролюють її? Ні, бо там кишить ворогом. Найкраще пояснення: це сіра зона. І в цьому DeepState точний», – аргументує Роман Погорілий.

«Таємна зброя» OSINTерів

Упродовж перших років війни невеликий проєкт DeepState, заснований молодими спеціалістами, юристом Романом Погорілим та програмістом Русланом Микулою, перетворився на впливовий аналітичний центр з понад сотнею співробітників.

Ексклюзивна інформація, якою оперують аналітики проєкту, наводить на думку про те, що вони користуються не тільки відкритими базами даних та власною мережею контактів серед військових різного рівня. Кілька джерел «Главкома» у різних структурах Сил оборони України вважають, що DeepState може мати доступ до однієї із систем ситуаційної обізнаності, яку використовують військові і яка має гриф для службового користування. На питання про головні військові джерела інформації Погорілий відповідає: «Не скажу, це не публічна інформація».

Масив даних, якими володіє DeepState, робить його потужним агентом впливу на інформаційному та безпековому полі, а також певною мірою на військово-політичному.

Організація нерідко потрапляє під «перехресний вогонь»: з одного боку, цивільні блогери та журналісти час від часу закидають DeepState співпрацю з Міноборони та керівництвом ЗСУ, мовляв, інколи мапа не відтворює правдиву картину бойових дій; з іншого боку, військове командування гостро критикує DeepState за завчасне оприлюднення тієї чи іншої інформації.

Карти, від яких залежать життя

На початку 2024 року, коли DeepState підписав меморандум про співпрацю з Міністерством оборони, в медіа та соцмережах з’явилися закиди, що OSINTери маніпулюють інформацією на користь ЗСУ. Погодьмося, вельми дивний закид від громадян, чия держава веде війну на виживання.

«Чи можете ви свідомо давати на карті неправдиву інформацію в інтересах України? Для того, щоб обманути ворога?», – питав Романа Погорілого у 2024-му кореспондент ВВС. «Це не дуже публічна інформація, якщо чесно. Були випадки, але тут краще без деталей», – відповів співкерівник DeepState.

У цьому контексті можна пригадати початок Курської операції: на мапах DeepState вона не відображалася, доки Генштаб офіційно оголосив про присутність ЗСУ на міжнародно визнаній території Росії.

Та водночас вищі офіцери офрекордз бурчать на OSINTерів через те, що ті нерідко видають інформацію, яка не мала б бути публічною. Іноді такі історії потрапляють у відкритий інформпростір. Один з кількох прикладів: у липні цього року Сили оборони Півдня спростовували інформацію DeepState про окупацію росіянами Кам’янського на Запоріжжі, оскільки на південних околицях селища ще перебували позиції наших військових і йшли бої.

А в грудні 2024-го після того, як на карті DeepState відобразилася інформація про повне оточення ЗСУ в селі Макарівка (на Времіївському виступі, який російська війська тоді прагнули «зрізати»), розгорівся скандал, і, за словами депутатки Мар’яни Безуглої, начебто були погрози закрити OSINT-проєкт. Її слова не підтвердилися.

Чому фальстарт з оприлюдненням інформації небезпечний, пояснює один з офіцерів: «Якщо викладається карта, з якої можна зробити висновок, скажімо, про напівоточення якогось населеного пункту, то це є додатковою інформацією для росіян, і вони можуть швидше приймати потрібні їм рішення».

Ще одне джерело «Главкома», експосадовець в силовому блоці уряду, зазначає, що завчасне оприлюднення інформації про ситуацію на полі бою може стати ведмежою послугою під час переговорів з західними партнерами. За словами джерела, бувало так, що інформація про втрату населеного пункту на одному з гарячих напрямків з’являлася на DeepState якраз того дня, коли президент Зеленський в столиці однієї з держав-партнерів проводив переговори, і оприлюднення територіальних втрат створило не вельми сприятливий фон для розмов про необхідність надати Україні більше зброї. Певно, DeepState зробив висновки.

«Є інтерпретація, що у нас (із Генштабом ЗСУ – «Главком») взаємозв’язки. Але ми не погоджуємо з Генштабом, що можна давати, а що не можна. Погоджувати ми можемо з військовим командуванням на місцях у випадках, коли є загроза безпеці військових, – пояснює «Главкому» Роман Погорілий. – Також можемо погоджувати, коли ЗСУ звільняють населені пункти: у такому випадку ми чекаємо, поки заявить президент або головнокомандувач, бригада. Ми можемо днями чекати. Наприклад, звільняли Андріївку на Сумщині (у червні 2025 року – «Главком»), і ми чекали, поки заявить президент. Коли Кіндратівку звільняли (наступне після Андріївки село – «Главком»), ми тримали комунікацію з військовими на місці, і дали інформацію тільки тоді, коли вони дали нам знати, що все, зачищено».

Команда проєкту, каже Погорілий, веде моніторинг 24/7, карта оновлюється щонайменше раз на день, залежно від ситуації, «однак ми не женемося за швидкістю, бо розуміємо, що від наших мап залежить життя».

«Перша у світі війна, коли майже немає таємної інформації»

Є свідчення, що в перші місяці великої війни партнери пропонували керівництву України запровадити військову цензуру. Це була химерна пропозиція. І її відразу ж відкинули не тільки тому, що українське суспільство ніколи не б не погодилося на обмеження свободи слова і привілею говорити і публікувати в соцмережах все, що заманеться, а й тому, що в 20-х роках ХХІ ст. це стало просто технічно неможливим. Війна в цифрову епоху, маса відкритої інформації стала викликом і в розрізі військової науки, вважає Раймондс Граубе, натовський генерал-лейтенант у відставці (Латвія).

«Я мав доступ до таємних матеріалів щодо війни в Афганістані, і це сталося через роки після її закінчення. Російсько-українська війна – це перша війна у світі, коли є відсутність таємної інформації. Звісно, не йдеться про секретну інформацію, якою володіють військові. Але занадто багато інформації є відкритою. Люди стежать за ходом бойових дій, наче за футбольним матчем, сидять перед екраном комп’ютера, дивляться стріми й оновлення на картах і «знають», як правильно наступати та коли відходити, дають оцінку командувачам та військовим операціям… Це інформаційна пастка», – констатував Раймондс Граубе під час презентації видання «Стратегічна стійкість України. Експертний огляд», яка нещодавно відбулася в Києві.

У цифрову епоху неможливо стримати розповсюдження інформації про бойові дії, як неможливо заборонити ШІ, з ним треба навчитися працювати так, як вам треба, підкреслює натовський генерал.

Олена Зварич, для «Главкома»