8 тисяч доларів за ліжко для експрезидента: як дивує майстер-інкрустатор з Косівщини

Ні краплі клею - кожну деталь інкрустації майстер Василь Грепіняк вставляє у вирізаний вручну отвір, ідеально підігнаний під певний розмір. Цим умінням володіли його батько, дід, прадід. Про основні моменти виготовлення інкрустованих дерев’яних виробів, про столітній станок, на якому дотепер працює майстер, а також про те, хто купує ліжка і пудрениці, інкрустовані бісером і перламутром, дізнавалася кореспондентка Коротко про.

Деревина груші, черешні, горіха

Село Річка у Косівському районі Прикарпаття – відомий осередок гуцульського народного мистецтва. З давніх-давен тут жили і працювали різьбярі по дереву та інкрустатори. Більш того, увесь регіон знає, що «річківські» вироби – це синонім оригінальної якісної ручної роботи.

Садибу місцевого майстра-інкрустатора Василя Грепіняка у Річці знайти легко. Звідти долинає голосний гуркіт, ніби хтось стукає по дереву.

- А чого «ніби», так і є, я якраз видовбую деталі майбутнього візерунку, - пояснює Коротко про Василь Грепіняк.

І показує  «напівфабрикат» – дерев’яну тарілку, на якій вже розмічений і частково видовбаний традиційний косівський візерунок. Після завершення роботи з деревом розпочнеться етап інкрустації.

Василь Грепіняк – майстер з інкрустації у четвертому поколінні. Предмети, виготовлені старшими Грепіняками, можна побачити в експозиціях музеїв у Коломиї, Києві, Львові та інших містах, а також у приватних колекціях за кордоном.

А тепер вже Василь Миколайович передає свої знання своїм дітям і внукам.

За 40 років майстер виготовив понад тисячу виробів. Використовує деревину тільки твердих порід: найкраще - груша, але підходять і черешня, і горіх. Власні роботи оздоблює вставками зі штучного перламутру, металу, бісеру, деревини різних кольорів.

- Червону деревину дає сливка, білу – явір, а з якого дерева беру чорну – вгадаєте? – запитує нас майстер. – Насправді нема в наших Карпатах дерева, яке має деревину чорного кольору. Тому використовую фарбовану. Нарізаю на 5-міліметрові дощечки березу, кидаю в окріп, де вже є чорна фарба, проварюю, і так береза чорніє наскрізь. Опісля її треба добряче висушити. Взагалі свіжезрізана деревина для моєї роботи не підходить. Треба її сушити хоча б шість, а то й вісім років.  Чим грубіша дошка, тим довше треба сушити. І це має бути природний процес, аж ніяк не штучно пришвидшений.

Ось такий довгий у часі процес підготовки деревини. А ще шматок дерева треба вирізати, обточити, відшліфувати… І на завершення - інкрустувати.

Дідів верстат працює 100 років

Інкрустація вимагає ювелірної точності і ще й знання геометрії, оскільки кожну деталь вставляють у вирізаний вручну отвір, ідеально підігнаний під її розмір. Без краплі клею чи лаку!

- Це дуже кропітка робота, треба усе виміряти до міліметра, - каже майстер Василь. – Хоча маю вже натреноване око, все одно перевіряю себе лінійкою і циркулем.

Така складна ручна робота має коштувати дорого. Але Василь Миколайович неабияк здивував. Каже, невеличка інкрустована скринька-пудрениця коштує в нього від 300 грн, тарілка – від 500 грн. Тобто можна собі дозволити. Чи на подарунок взяти.

А найдорожчим своїм виробом вважає двоспальне інкрустоване ліжко за 8 тисяч доларів США. Виготовив його на замовлення. Працював над ліжком 8 місяців. Ім’я замовника не називає, але журналістка Коротко про дізналася, що це був експрезидент  України Віктор Ющенко.

- А я чоботар без чобіт, маю вдома всього кілька власних робіт, - сміється Василь Грепіняк. – І найбільше дорожу не тарілкою чи скринькою, а верстатом, який мені дістався ще від діда.

Так званій токарні, верстату, на якому працює майстер, майже 100 років. На ньому Василь шліфує вироби, свердлить отвори, вирізає дерев’яні вставки для інкрустації. Верстат повністю дерев’яний: колесо з ясеня, а основа з буку. Має надійний ножний привод, наче у швейної машинки. Тобто, щоб верстат працював, треба ногою крутити колесо.

Батько нашого майстра  трохи оновив токарню тоді, коли у село провели електрику (60-ті роки ХХ століття), додав механізм, який працює від електрики. Але коли світла в селі немає, Василь Миколайович починає сам крутити колесо.

Від діда Василю залишилася і майстерня, в якій він зараз працює. Каже, часто до нього «на роботу» приходять вже його діти і внуки навчатися ремеслу.

- Мені це важливо, хочу, щоб це ремесло, яке в наших краях з давніх-давен, і надалі жило, щоб люди його знали, берегли, пишалися, - говорить Василь Грепіняк.