“Брудна угода”, яка врятує державність: чому аналітики радять Україні прийняти план Трампа

Президент РФ Володимир Путін, президент США Дональд Трамп та президент України Володимир Зеленський / © ТСН.ua

Ніхто не повинен бути задоволений несправедливим миром, який Україна, можливо, буде змушена прийняти. Агресор отримає винагороду у вигляді територій, а жертва залишиться зі шрамами війни. Проте жах, який охопив Вашингтон через останні мирні пропозиції, є тривожним сам по собі. Конфлікт в Україні наближається до розв’язки, яка не буде ані беззаперечною поразкою, ані «тріумфальною перемогою», а стане проміжним результатом, що містить елементи обох сценаріїв.

Про це пише американський історик та аналітик Стівен Вертхайм у своїй колонці для The Guardian.

Парадокс «плану Трампа»: капітуляція чи стратегічний успіх

Нещодавній план адміністрації Трампа з 28 пунктів, який у Конгресі та серед оглядачів охрестили «капітуляцією» перед Москвою, насправді пропонує Києву значний стратегічний результат, вважає автор.

По-перше, умови не передбачають значних обмежень для української армії у мирний час, попри те, що Росія намагалася нав’язати драконівські ліміти ще з 2022 року. Єдина вимога — обмеження чисельності до 600 000 осіб — ймовірно, перевищує кількість кадрових військових, яку Україна і так утримувала б у мирний час. По-друге, Україна отримає суттєві гарантії безпеки від США та Європи — найсильніші в історії, навіть якщо вони не дотягують до статті 5 НАТО.

Вертхайм нагадує: Путін почав вторгнення, щоб зламати прозахідний курс України. Коли бойові дії припиняться, Україна буде військово сильнішою, більш ворожою до Росії та краще захищеною, ніж будь-коли.

Небезпека «диванного» моралізаторства

Попри це, впливові голоси у Вашингтоні — як республіканці, так і демократи — вже називають такий результат аморальним. Сенатори на кшталт Мітча Макконнелла чи Джин Шахін виступають проти «найменш поганого компромісу». Автор статті гостро критикує таку позицію.

«Легко вимагати ідеальних результатів, коли ти перебуваєш за тисячі миль і не сплачуєш ціну за свою “моральну перевагу“», — наголошує Вертхайм.

На думку аналітика, продовження війни на невизначений термін, найімовірніше, залишить Україну в гіршому становищі — меншою, слабшою та ще більш зруйнованою. Україна ризикує стати черговою жертвою «хронічної нездатності США реально оцінювати результати» своїх воєн.

Історичні уроки: В’єтнам, Афганістан, Ірак

Вертхайм наводить приклади, коли США не змогли вчасно зупинитися:

В’єтнам: Річард Ніксон прагнув «миру з честю» і воював ще чотири роки, таємно бомбардуючи Камбоджу та Лаос лише для того, щоб відтермінувати неминучу поразку. Він купив «пристойний інтервал» між виходом США та перемогою Північного В’єтнаму ціною величезної крові.
Афганістан: Барак Обама тільки через десять років війни зрозумів, що Талібан неможливо перемогти військовим шляхом. Проте він не наважився на переговори про розподіл влади. США воювали ще десятиліття та поступово втрачали позиції, і зрештою були змушені піти без жодних умов, що призвело до миттєвого повернення талібів.
Ірак: У 1991 році Джордж Буш-старший досяг мети — вибив Саддама Хусейна з Кувейту. Це була перемога, яку варто було «зафіксувати». Натомість Вашингтон почав мріяти про більше — повалення режиму. Це призвело до фатального вторгнення 2003 року та катастрофічних наслідків.

Ці прецеденти важливі для України. США часто не вміють ні приймати поразку, як от у В’єтнамі, ні вчасно зупинятися після перемоги, як це було в Іраку.

«Брудна угода», яку варто укласти

Аналітик підкреслює: завершення війни вимагає прийняття змішаного вердикту. З одного боку, Київ не досягне повної перемоги на полі бою, і вірити в це — фантастика. Навіть адміністрація Байдена ніколи реально не очікувала звільнення всіх територій силою. Найкраще, що можливо — це компроміс, який дасть Україні шанс на життя.

«Якщо це виглядає як брудна угода, як певна міра умиротворення, то це тому, що так воно і є. Але якщо немає кращої альтернативи, то цю брудну угоду варто укласти», — йдеться у статті.

З іншого боку, Захід і Україна недооцінюють те, чого вже досягли. Майже через чотири роки після того, як РФ планувала захопити Київ за три дні, Україна стоїть. Росія втратила понад 600 000 солдатів заради скромних здобутків.

Вертхайм також зачіпає болюче питання НАТО. На його думку, «тотальна безпека» недосяжна. Навіть якби НАТО прийняло Україну (чого, на думку автора, не станеться), Альянс не дав би справжніх гарантій. Країни, які відмовилися воювати за Україну зараз, навряд чи підуть на війну в майбутньому, що б не було написано на папері.

Тому Україні не потрібен геополітична «чарівна паличка» для виживання. Їй потрібна реалістична підтримка і вміння зберегти те, що вже вибороно дорогою ціною, впевнений Стівен Вертхайм.