"Він поспішав до нас попрощатися": історія поліціянта з Бахмута, який загинув на війні

Інколи можна стати справжнім батьком, навіть не знаючи своєї дитини з народженням. Це відбувається, коли впускаєш у своє серце малечу, з якою генетично не маєш нічого спільного. Так сталось з 36-річним Романом Хомайком, який був бійцем стрілецького батальйону ГУНП у Донецькій області.

Він прийняв Маркіяна – сина коханої дівчини Христини – та став йому міцною опорою. Ця стіна підтримки рухнула 11 серпня 2025 року, коли Роман загинув. Тепер у душі Христини та її сина – порожнеча, а дівчині доводиться постійно відповідати на запитання хлопчика: "Де тато?"

Про те, яким був Роман Хомайко та чому Христина мала погане передчуття напередодні його загибелі – читайте далі у матеріалі 24 Каналу у рамках проєкту "Життя після втрати".

"Як ти?": про стосунки, які зародилися через роки

Роман працював у Бахмутському відділі поліції в Донецькій області. Ще до повномасштабного вторгнення був період, коли він служив у місті Сіверськ, де і проживала Христина. Там вони познайомились, але збудувати стосунки тоді не склалось. Роман та Христина припинили спілкування, а вже через кілька років знову усе почалось з одного повідомлення: "Як ти?"

Вже під час повномасштабного вторгнення я дізналась від знайомих, що Роман поранений. Я знайшла його номер, написала одразу та видихнула, коли він сказав, що почувається нормально,
– розповіла Христина.

На той момент у дівчини вже був маленький син, який народився у березні 2022 року.

Христина з сином Маркіяном / Фото з сімейного архіву

"Рома, а коли ти приїдеш?": знайомство з сином Христини

Вже під час другої зустрічі Роман познайомився із сином Христини. Чоловік дуже полюбив маленького Маркіяна, тому з часом почав називати його сином та вкладати любов у виховання дитини.

Перша зустріч з Маркіяном була насиченою, адже вони провели разом увесь день. Спочатку гуляли берегом річки, а потім Роман запропонував поїхати у зоопарк поблизу Миргорода, де Христина проживала з сином. Роман щоразу долав чималу відстань для зустрічей, адже сам жив у Києві.

У зоопарку ми багато сміялися та насолоджувались часом, проведеним разом. Тоді й обоє зрозуміли, що кохаємо одне одного,
– пригадала Христина.

Спілкування буквально закрутилось, а вже після кількох зустрічей пара зізналась у почуттях. Не могли зрозуміти одне – чому втратили стільки часу…

Роман прийняв Маркіяна за власного сина / Фото з сімейного архіву

Маркіян дуже сильно полюбив Романа, він від нього не відходив ні на мить. Христина під час дзвінків з Романом постійно чула запитання від сина: "Рома, а де ти? Коли приїдеш?" У відповідь хлопчик чув: "Синок, я трішки попрацюю і приїду, ми разом підемо в ігрову кімнату".

Для пари розлука через службу Романа була дуже складною. Одну з відпусток вони провели у горах. В останній день відпочинку завжди настрій псувався і в чоловіка, і в дівчини, адже вони розуміли – доведеться знову прощатися.

Також сум підсилювало хвилювання Христини, адже Роман служив на гарячих напрямках. Натомість він завжди заспокоював: "Все буде добре, в нас ще багато планів".

Втрьох пара з сином багато подорожували / Фото з сімейного архіву

"Крок, якого боялись": нове місце служби Романа

З весни 2025 року в Романа була ротація до стрілецького батальйону поліції окремого призначення.

"Цього кроку дуже сильно ми боялись, Роман вже був на гарячих напрямках, тому ми розуміли, чого варто очікувати на цій службі. Я його підтримувала і давала надію, що все буде гаразд і ми це зможемо пройти. Насправді ж на душі був страх та сильні переживання за нього", – сказала Христина.

Відтоді відпусток у Романа вже не було, вдавалось лише на кілька днів відпроситись у командира – він одразу "летів" до коханих людей, яких вже впевнено вважав сім’єю.

"Розлука для нас була дійсно важкою, Рома завжди був сильним і не показував суму, але в моменти прощання він не стримував емоцій", – сказала Христина.

"Він ніби відчував": остання зустріч

У липні 2025 року вони востаннє зустрілись, ще цього не знаючи. У Христини був день народження, Роман спочатку не міг приїхати, але його настільки тягнуло до рідних, що чоловікові вдалося домовитись з побратимом, аби той його підмінив.

"Роман написав мені у соцмережі: "Зай, усе. Я їду до вас і буду на твоєму дні народженні". Він запитав, чи я рада. Звісно, я була дуже рада!", – згадала Христина.

Роман приїхав 23 липня, наступні дні, проведені разом, були не схожі на усі інші.

"Настав день мого народження, Роман вручив синові букетик, аби той привітав мене. Сам також прийшов із дуже гарними червоними трояндами. Мені було дуже приємно ділити ці щасливі моменти разом", – сказала дівчина.

Остання зустріч пари / Фото з сімейного архіву

Усі ці дні Роман просив Христину не проводити час на кухні, ніби відчував, що у них мало часу, аби набутися разом. У день відʼїзду чоловік був дуже засмучений.

Я бачила важкий сум в очах Романа, він постійно говорив про те, як не хоче їхати від нас. Зранку я його провела, обіймаючи та дивлячись в його очі. Я пам'ятаю, як попросила його там довго не затримуватися,
– пригадала Христина.

Після повернення на службу Роман одразу зателефонував Христині та сказав, що щойно зайшов у квартиру і ще навіть не розклав речі. Він говорив дівчині, як сильно втомився від розлук, як хоче вже бути поруч з ними.

"Він сказав: "Мені набридла ця квартира, в якій вас немає поруч". Його нахлинуло і я зрозуміла, що це критичний стан. Я почала його відразу заспокоювати та підтримувати, а у самої серце вщент розривало", – сказала Христина.

Через кілька днів Роман поїхав на бойове завдання, а Христину не покидала тривога. На душі було дуже неспокійно, два тижні дівчина не могла нормально спати через погані сни.

Якось він мені надіслав свою фотографію і написав: "Подивись на мене, я вже як безхатченко". Я швидко закрила те фото, бо не могла на нього дивитись: в очах був сум, він був сам на себе не схожий. Я йому написала слова підтримки, аби додати сил, але в той момент у мене душа розривалася на шматки від побаченого,
– розповіла Христина.

Аби не впадати у відчай, пара вже планувала наступну відпустку і обоє чекали, коли зможуть обійнятись. Лише згодом Христина зрозуміла, що Роман поспішав на її день народження, аби попрощатись.

"Вперше він зранку не написав": день загибелі

11 серпня був звичайний день, пара спілкувалася весь час. Вони поговорили о 23:17 та востаннє сказали одне одному, як кохають. Вже через 35 хвилин Роман загинув – стався приліт у його бліндаж.

"Зранку я не отримала повідомлення: "Доброго ранку". Він завжди прокидався і писав. Я почала йому скрізь писати, почала бити тривогу, писати побратимам. В обід один із побратимів зателефонував мені і повідомив, що Роман загинув. З того часу я вже нічого не пам'ятаю", – пригадала Христина.

Важливо! Разом з Романом Хомайком загинули ще 2 бійці стрілецького батальйону ГУНП в Донецькій області: Олег Бабічев та Дмитро Гаврик.

"Існую фізично, морально мене вже немає": життя після втрати

Роман був закритою людиною, він не підпускав до себе будь-кого. Водночас у Христині знайшов свою любов та підтримку. Від цього дівчині зараз нестерпно.

З 11 серпня я фізично існую, морально мене вже немає. Зараз у мене дуже важкий період. Душею він завжди поруч з нами, я відчуваю його підтримку та любов,
– сказала дівчина.

Кожен день маленький Маркіян питає, де тато. Христині доводиться розповідати 3-річному синові, що тато зараз на небі й все бачить та чує.

Пара планувала якнайшвидше одружитися, але служба внесла свої корективи. Попри все, для них їхні стосунки вже давно називались сім'єю.

Зараз Христина хоче, аби про Романа пам'ятали. Те, як він любив життя та стояв за справедливість, як умів підтримати – це не можна просто забути. Дівчина запевняє: пам’ять – це не тільки про біль, а й про велику честь. Та найбільше Христина вдячна Роману за те, що подарував її синові тата, хоч і ненадовго…