Чому собаки в Чорнобилі посиніли і що про це кажуть вчені

На півночі України, де природа поступово поглинає залишки цивілізації, живуть близько 900 нащадків домашніх улюбленців, покинутих під час евакуації. Нещодавно увагу світу привернули три собаки з дивним синім забарвленням, розповідає 24 Канал.

Користувачі мережі висували теорії про вплив радіації на пігментацію або навіть про те, що фото згенеровані штучним інтелектом. Однак історію прояснила організація Clean Futures Fund, яка з 2017 року опікується вакцинацією та стерилізацією місцевих тварин.

Тімоті Муссо, біолог з Університету Південної Кароліни та науковий консультант програми, пояснив, що синій колір, ймовірно, є наслідком контакту тварин із хімікатами. Собаки могли викачатися у барвнику з перекинутого санітарного блоку або туалетної кабінки. Хутро спрацювало як губка, увібравши забруднювач.

Ветеринарний огляд не виявив у цих "аватарів" ані променевої хвороби, ані генетичних відхилень. Проте справжня наукова сенсація криється не в кольорі шерсті, а в ДНК популяції.

Сині чорнобильські пси помічені в зоні відчуження

Фото Dogs of Chernobyl

Що насправді відбувається з генами чорнобильських тварин?

Команда Муссо дослідила генетичну структуру 302 собак, розділивши їх на групи: ті, що живуть безпосередньо на території АЕС, у місті Чорнобиль та на відстані 15 – 45 кілометрів від реактора. Порівняльний аналіз із породами з усього світу показав, що ізоляція суттєво змінила їхній генофонд.

Собаки з промислового майданчика станції генетично відрізняються від тих, що живуть у покинутому місті, хоча відстань між ними становить лише близько 16 кілометрів.

Вчені ідентифікували 15 сімейних кланів. Найбільші з них розкидані по різних локаціях, що свідчить про міграцію тварин у пошуках пари. Це допомагає підтримувати генетичне різноманіття.

Цікаво, що у собак біля АЕС виявили чіткий слід німецьких та східноєвропейських вівчарок – близько 9% їхніх хромосом мають це походження. Це відлуння радянських часів, коли вівчарки охороняли стратегічні об'єкти. Водночас сліди пінчерів трапляються рівномірно в усіх групах, що вказує на більш пізнє змішування.

Дослідники знайшли 391 ділянку геному, де популяції відрізняються сильніше, ніж очікувалося. Деякі з цих генів відповідають за імунну відповідь та відновлення ДНК, йдеться у науковій роботі опублікованій на порталі Science Advances. Однак подальші дослідження не виявили доказів прискореної мутації чи появи "суперздібностей" до протистояння радіації. Відмінності пояснюються насамперед ізоляцією, а не еволюційним стрибком.

Особлива природа зони відчуження

Ситуація з дикою природою також оповита міфами. Вовки, рисі, лосі та навіть коні Пржевальського почуваються тут вільно через відсутність людей, а не через резистентність до радіації. Дослідження гризунів, проведене ще у 2004 році, показало, що рівень забруднення не впливає на чисельність популяції, йдеться в науковій роботі з якою можна ознайомитися на сайті Американської Асоціації Дослідження Раку. А аналіз мікробіому мишей у 2021 році довів, що середовище проживання формує кишкову флору більше, ніж радіаційний фон.

Тімоті Муссо також спростував популярну у 2024 році новину про те, що чорнобильські вовки нібито виробили імунітет до раку. За його словами, такі заяви безпідставні, адже вовки в дикій природі рідко доживають до віку, коли розвиваються онкологічні захворювання.

Зростання популяції хижаків пов'язане виключно зі зникненням головного ворога – мисливців. Єдиний підтверджений приклад швидкої адаптивної еволюції в зоні стосується бактерій, які встигли змінити тисячі поколінь, на відміну від ссавців.