Львівські бабусі: Наші сирні пампухи мають знати у всьому світі, як МакДональдс

Щодня ближче до обіду на кухню «Пампушечної» у Львові вирушають вісім бабусь. Тут жінки створюють смачні перекуси за випробуваним рецептом бабусі та прабабусі ідейної натхненниці і господині «Пампушечної» Ірини Лови.

За рецептом прабабусі

Ірина Лова - такий собі енерджайзер з купою ідей. Ось так, спонтанно, на домашній кухні народилася думка допомогти із роботою жінкам у віці. Адже відомо, що на середньостатистичну пенсію навіть "кота не прогодуєш", а якщо порахувати комуналку, ліки та інші витрати – то за голову можна схопитися. А на роботу беруть, як відомо, молодих та активних.

- Ідея пекти пампухи та продавати народилася 13 лютого, у день народження мого, на жаль, вже покійного тата, - зазначає Коротко про Ірина Лова. – Ми з мамою сиділи на кухні, згадували його. А потім пішла розмова "за життя"… Мама – пенсіонерка, їй скоро 70 років. Кажу: «Якби, не дай бог, мене не було, як би ти вижила на пенсію?» Вона відповіла: «Було б дуже гірко». Я задумалася… А скільки таких жінок є, які живуть одні, які не мають родичів… Треба щось міняти! До того ж я й по своїй мамі бачу: як тільки вона сидить чи лежить удома, одразу всі болячки спливають, а коли щось робить, коли у дії – одразу здорова. Енергія є, її треба кудись спрямовувати!

Масштаб галицької господині

Ірина - маркетолог, ідей у неї вистачає, були б можливості все втілити. Тож незабаром на-гора було видано рішення: пектимемо сирні пампухи! Як бабуся їй із братом у дитинстві.

– Думали-гадали, промоніторили ринок стрітфуду… І тут я згадала своє дитинство, коли бабуся готувала сирні пампухи нам у 1990-х. Це був делікатес… Солодкі, зі згущеним молоком, медом чи варенням – справжнє свято. А в мене ще й мама – куховарка у третьому поколінні. Може, для когось це мало про що говорить, але в нас, на Галичині, без таких жінок не обійтись, – продовжує Іра.

Так, галицька господиня – це масштаб. Особливо якщо весілля організувати, та з розмахом, людей так на 300! Це вам не картоплю на кухні смажити, тут і цілі кулінарні цехи відкривають - їх організації та кухарському таланту можна позаздрити.

Перша трійця кухарів: мама, кума та сусідка

Це не ті пампухи, що печуть на Святвечір, а сирна випічка, якою можна і між парами на навчанні чи на обіді перекусити, і в дорогу взяти з собою. Вуглеводів у ній менше, ніж у традиційних пампухах, 65% складу – кисломолочний сир. Від його якості залежить смак. До таких пончиків дають мачанки – соуси. Випікають не лише солодку випічку, є й солоні пампухи, які подають із грибною, томатною мачанкою або мачанкою з кропом. А є "піцики" – пончики-піци. Ще – "гам-бокси", з яловичиною Sous Vide.

Ірині довго вмовляти та переконувати саму себе не треба. У лютому думка прийшла - у травні вже матеріалізувалась у вигляді експериментальної мініпекарні. Приміщення вдалося отримати в оренду безкоштовно до кінця року та залучити до виробництва мільйон гривень інвестицій. Все це пішло на облаштування кухні та налагодження процесів.

Перша та єдина до червня співробітниця – її мама, яка і начарувала методом проб та помилок ідеальний рецепт сирних пончиків на основі бабусиного рецепту. Потім до неї приєдналися сусідка та кума.

Сьогодні пончики-пампухи печуть вісім жінок щодня. Робота – через день, по шість годин. У планах – дві зміни та 16 співробітників.

- Я пішла в центр зайнятості питати щодо претенденток, хоча це, потім зрозуміла, було нелогічно, адже я шукала пенсіонерок, а вони не вважаються безробітними, - ділиться Ірина. – Але мені пощастило: саме того дня до центру приходила жінка-пенсіонерка із модульного містечка, переселенка. Шукала роботу. І так ми знайшли одна одну.

Потім Ірина вийшла на адміністрацію модульного містечка, ті розмістили у телеграм-групах оголошення про набір на роботу. На кухню пішов наплив жінок. Зарплата поки що – трохи більше десяти тисяч гривень на місяць.

– Мені пощастило, що у двох бабусь - кулінарна освіта. Ще одна – інженер, працювала у машинобудуванні, але вона любить готувати. Українські жінки в принципі люблять готувати – зазначає Ірина Лова.

Кухарі зі Слов'янська, Донецька, Луганська

Наталі – 64 роки, вона приїхала зі Слов'янська у 2022 році.

– У Львові я вже три роки, сидіти вдома не хочеться, – зазначає жінка. – Сили є, треба працювати. І тут у нас у модульному містечку «викинули» оголошення. Подзвонила, прийшла на співбесіду – і працюю.

Олені Ласковій – 69 років, вона із Донецька.

– Львів був містом моєї мрії, яке я раніше не бачила, – розповідає про себе ця "пончикова фея". – Тепер я тут. Колись була інженером у сфері машинобудування, пропрацювала конструктором 12 років. Згодом вісім років працювала головним бухгалтером. Сирна пампушка – це для мене нова страва та новий рецепт, у нашому регіоні такого не було. Були пончики із дріжджового тіста.

64-річна Наталя з Луганської області втратила на малій батьківщині все. Живе у Львові у модульному містечку.

– Моя основна професія – кухар-кондитер, – розповідає Наталя. - Працювала і в школах, і в санаторіях, але з сирною пампушкою вперше стикаюся. Львів я раніше бачила лише на картинках. Мені подобається, добрі люди, дуже велике місто.

Стабільно, за словами Ірини Лови, «Пампушечна» працює лише із серпня. Декілька місяців – а до листопада у бабусь уже цілий список постійних клієнтів. Кількість замовлень, за їхніми словами, збільшилась майже на 100%. Пампухи також печуть і для бійців – передають на фронт.

На кухні бабусі господарюють з полудня і до шостої вечора, потім – доставка замовлень. Безкоштовно.

«Шукаємо бабусь на перспективу»

Всім процесам навчаються у мами Ірини – Ганни.

- Вчимо їх усьому, бо мені пізніше потрібні будуть бабусі, які роз'їдуться Україною і вже там навчатимуть своїх ровесниць пекти сирні пампушки, - зазначає наша співрозмовниця.

Сама Ірина у приготуванні пампушок не бере участі.

- Якось хотіла показати майстер-клас, як робити тісто, і зламала палець, - зітхає Ірина. - Сама не знаю, як так вийшло. Хто для чого народжений, я точно не для тіста. Кожному своє.

Замісити "саме те" тісто - це цілий ритуал. За словами Ірини, воно любить певну поведінку, підхід, вагу всіх інгредієнтів і навіть відчуває настрій пекаря.

– Це насправді замішано на великій сирній хімії, – вважає Ірина.

Першими покупцями стали знайомі та родичі. А потім сарафанне радіо рознесло новину містом. Ціна на стрітфуд від моменту створення «Пампушечної» не зростала, і найближчим часом подорожчання не передбачається. Ірина вирішила не мучити клієнтів непостійними цифрами. Бокси коштують від 140 гривень, у найменшому - три пончики.

Ідея не стільки у заробітку, як у працевлаштуванні жінок у віці.

– Це соціальний бізнес, – пояснює Ірина. – Тому велику частину доходу я дозволила собі витрачати на зарплату бабусям. У майбутньому я хочу, щоб популярність наших сирних пончиків досягла рівня МакДональдс і стала візитівкою України. Щоб пампушку в усьому світі знали та любили.

Бабусі задоволені – вони потрібні, та й копійка зайвою не буває. У планах у Ірини Лови – відкрити «Пампушечні» також в інших містах України і працевлаштувати сотню жінок, які нудьгують на пенсії.