Раміна в Афганістані, Комаров на Говерлі та хабарі вагонами. Про що говорили у ютубі

В останню декаду листопада український ютуб здивував. У період між «Міндічгейтом» і звільненням очільника Офісу президента Андрія Єрмака на всіх майданчиках платформи, здавалося, мав би панувати жахливий «мирний план Трампа». Натомість у топах опинилися проєкти, взагалі не пов’язані з поточною гео- та внутрішньополітичною ситуацією. Чи то запобіжники у користувачів спрацювали, чи якісь інші механізми, але верхівку рейтингу за останні десять днів посіли два документальних фільми українських блогерів — тревел Раміни Есхакзай про Афганістан і стрічка Дмитра Комарова «Вихід» про реабілітацію постраждалих від російсько-української війни.

Спочатку вийшов тревел Раміни, який за 10 днів набрав понад 1,2 млн переглядів. Блогерка, яка здебільшого спеціалізується на інтерв’ю, вже публікувала на своєму каналі фільми-подорожі. Але до цього вона відвідувала лише українські міста вздовж лінії фронту. Репортаж про Афганістан став дебютним у форматі закордонного тревела.

Свою цікавість до країни авторка пояснила корінням: в Афганістані народився її батько, який покинув батьківщину у 1989 році. І завдячила у допомозі в організації поїздки Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України та його керівнику Кирилу Буданову.

Назагал фільм складає дивне враження. З одного боку зрозуміло, що відео Раміни унікальне — хто ще з українських блогерів покаже Кабул та околиці такими як вони є прямо зараз. З іншого, фільм схожий на солянку, яку готував дошколяр. Адже «кулінар» укинув у каструлю не лише інгредієнти за рецептом, а й усе, що було на кухні, включно з цукром, ваніліном і розпушувачем тіста.

У фільмі є сміливі вуличні бліци з місцевими та рідкісне інтерв’ю з ветеранами радянсько-афганської війни — ексрозвідником Олегом із Донецька та його колишнім ворогом, а тепер другом, ексватажком моджахедів Саїдом. І одночасно — репортаж із салону краси про лазер і ботокс, якими «охоче користуються афганські жінки», та розповідь про досягнення талібів у справі боротьби зі злочинністю.

За нібито компліментарність до Талібану Раміні добряче прилетіло в коментарях, але, здається, глядачі погарячкували. Бо головну тему свого фільму — безправне становище афганських жінок за цієї влади — авторка розкрила без двозначностей.

Попри неодноразові спроби, Раміні так і не вдалося поговорити з місцевими жінками на вулиці на камеру. Це суворо заборонено. Натомість вона взяла інтерв’ю в афганської журналістки Нілофар, яка покинула країну разом з американськими військовими у 2021 році, та в афганської медсестри Сахар, яка залишилася у країні та продовжує працювати.

Розповіді героїнь разом зі зйомками міста, яке виглядає як постапокаліптичний світ, де зникли всі жінки, створили дуже переконливу картинку. Фільм варто подивитися хоча б заради неї.

Фільм Дмитра Комарова «Вихід» теж можна назвати тревелом, тільки подорож у ньому відбувалася, як висловився автор, «усередину людських душ». Хоча для того, щоб дістатися місця призначення, Дмитру подекуди довелося разом із героями й буквально поїздити Україною.

Комаров розповідає історії трьох українців, які постраждали внаслідок російсько-української війни. Це колишній військовослужбовець Олександр, який був поранений і пройшов російський полон, киянка Христина, чий чоловік Євген Чертков загинув на фронті, та маріуполька Вікторія, яка пережила російську окупацію в рідному місті та втратила дім. Усі вони отримали величезну моральну травму та певною мірою загубили сенс життя. Комаров разом із психологами їм намагається допомогти.

Експеримент тривав рік, його головні етапи потрапили до фільму. Наприклад, Олександра Комаров возив до Буковеля на зустріч із військовими, щоб довести, що не всі відпочивальники — ухилянти, як здавалося герою. Також вони разом підіймалися на Говерлу, а ще Комаров улаштував колишньому військовому тренування з Олександром Усиком.

Христина разом із ведучим потрапила на бойові позиції, де служив Євген, щоб дізнатися більше про його службу. Окрім того, у річницю загибелі чоловіка Комаров запросив дівчину на виставу до театру Франка, де вся зала разом із Богданом Бенюком ушанували пам’ять полеглого воїна. А ще вони були у ювелірів, які перетворили обручки подружжя на пам’ятну прикрасу.

Вікторія серед іншого займалася з Комаровим рафтингом, згадувала закинуті через депресію навички малювання у компанії Тіни Кароль та отримала у подарунок величезне графіті за своєю картиною на набережній Дніпра.

Якби не страшні, сумні та зворушливі історії героїв, новий фільм Комарова здався б пілотним випуском якогось чергового доволі пафосного реаліті-шоу. Але річ у тім, що ледь не кожний українець тепер частково Олександр, Христина та Вікторія. І всім потрібна допомога. Дмитро Комаров запропонував свій варіант порятунку, який точно кращий, ніж нічого.

До речі, градус патетичності проєкту трохи знизив неочікуваний фінал. Спойлерити не буду, але не всі герої почали нове життя, як було заплановано на початку. Якоюсь мірою Комарову пощастило — і що події пішли не за планом, і що йому вистачило сміливості залишити це у фільмі. За 6 днів «Вихід» Дмитра Комарова отримав понад 560 тисяч переглядів.

Наступні два проєкти мають повернути користувачів до реальності, адже були присвячені найголовнішим темам сьогодення — корупції в українській владі та «мирному плану» Трампа.

Комік Фелікс Редька й історик Євген Мурза на каналі «Комік плюс історик» вирішили поговорити про історію української корупції. Для переконливості черговий випуск подкасту вони записали у Межигір’ї, де завдяки Януковичу маємо готовий музей хабарництва.

Винахідником корупції в Україні, звісно, президент-утікач не був. Тому Редька та Мурза покроково розповіли, коли українці почали давати та брати хабарі й коли корупція в нас набула сучасного вигляду.

Для ілюстрації наведу пару яскравих прикладів. Так, наприкінці 17 століття сини гетьмана Івана Самойловича пригнали з Гданська у Військо Запорізьке вкриту золотом карету та безсоромно розсікали цією «іномаркою» на очах у всієї козацької старшини. Самойлович, до речі, помер у засланні у Сибіру, куди він потрапив через зраду частини старшини. Хтозна, яку роль у цьому зіграла золота карета його юних нащадків.

Ще одна історія дійшла до нас із 1919 року, коли отаман Волох, командувач залізничного корпусу УНР, був звинувачений у тому, що відпускав бійців із фронту за гроші та продав Червоній армії кілька бронепоїздів за валюту. Справу в суді до кінця не довели через програш УНР. Омелян Волох перейшов на бік червоноармійців, зробив кар’єру у молодій радянській державі, а у 1937-му його розстріляли як буржуазного націоналіста. Хабарницький талант не допоміг.

Редька та Мурза згадали ще купу цікавого з історії української корупції та спробували відповісти на майже риторичне питання «нах…я можновладці це роблять».

За п’ять днів випуск подивилися понад 37 тисяч глядачів, і вам раджу до них доєднатися.

Інтерв’ю журналістки Тетяни Даниленко з дипломаткою Ланою Зеркаль, що вийшло на каналі «Української правди», підбило певні підсумки не лише останнього корупційного скандалу, а й історії з американським «планом капітуляції».

Даниленко почала з питання, яке буквально висило у повітрі, але залишалося без відповіді.

— Чому переговорний процес інтенсифікувався саме зараз?

— Є тільки дві сторони процесу, які могли бути зацікавлені у появі саме цього документу («мирного плану Трампа» — «ДМ») в цей час і в цьому вигляді. Для Сполучених Штатів це стало несподіванкою, і не було жодних зовнішніх чинників, які б сприяли інтенсифікації процесу. До моменту Міндічгейту передумов не було. Або це Росія вирішила скористатися можливістю і вкинула документ для того, щоб дестабілізувати нас додатково. Або для того, щоб перебити порядок денний внутрішнього скандалу, з’явився текст українською мовою, який був укинутий через народного депутата Гончаренка, — озвучила Зеркаль свої припущення.

За наступні майже півтори години співрозмовниці встигли обговорити ще багато цікавого. Згадали про Європу та її роль у новому «мирному плані», бачення справедливого миру в українському суспільстві та неочікуваний негативний вплив цієї моделі, наслідки санкцій для російського бюджету та терміни відкриття наступного вікна можливостей для укладання миру, сенс створення коаліції у парламенті та перестановки у міністерствах тощо.

Подекуди виникала дискусія, що тільки прикрашало інтерв’ю.

— Ти говориш, що коаліціада стала б черговим переділом залишків ресурсів у державі. Переділили б державні підприємства, «Укренерго», сфери впливу, силові структури… Це тільки переділ і це нічого не дасть з точки зору перезавантаження системи? — спитала Даниленко.

— Ми змінимо одного дракона на іншого. Це будуть різні голови, але сутність від цього не змінюється. Бо ми не міняємо підходів. Без зміни підходів до того, як працюють інституції, вони продовжать працювати так само, — відповіла Зеркаль.

— Але є думка, що коаліціада при всіх своїх мінусах — це розділення політичної відповідальності, що вже ставить владу в певні конституційні рамки…

— Думка не нова, але всі люди у Верховній Раді так чи так уже були у владі. Очікувати, що вони будуть поводитися інакше… Я не очікую, —  поділилася скепсисом гостя.

Розмову з дипломаткою лише за два дні подивилися понад 150 тисяч глядачів, що певною мірою дозволяє оцінити настрої у суспільстві.

На закуску я залишила черговий випуск проєкту «Прощавай, імперіє» авторки Олесі Котубей-Геруцької, що виходить на каналі «Суспільне Культура». Проєкт присвячений внутрішній деколонізації та вже понад рік допомагає позбутися радянських стереотипів, що з дитинства глибоко вкорінилися у свідомості великої кількості українців.

Новий епізод присвячений радянським мультфільмам, більшість із яких насправді була нашпигована пропагандою та сумнівними моральними прикладами й педагогічними прийомами. Скоріш за все, раніше ті, хто бачив цю анімацію, не замислювалися про вплив деяких сцен. Але з сьогодення вони виглядають повною дичиною.

Наприклад, Хлопчиша-Кибальчиша в однойменному мультфільмі взагалі-то публічно стратили, що мало б нормалізувати в очах дітлахів смерть заради держави. Герой іншого мультфільму — пінгвін, якому підмінили яйце на камінь, утопився через цю брилу, а мамонтиха з сином з мультфільму про Льодовиковий період загинули через непослух мамонтеня.

Можливо, автори хотіли переконати юних глядачів, що не слухатися дорослих смертельно небезпечно, але у підсумку, напевно, вдарили по базовому почуттю безпеки та довіри до світу, яке формується у дитинстві.

Ведуча та її гості-експерти згадали ще купу класики радянської мультиплікації та змусили подивитися на «найдобріші радянські мультики» під іншим кутом. За чотири дні випуск подивилися вже 58 тисяч глядачів, які, треба сподіватися, вже ніколи не покажуть пропагандистські радянські (а заразом і російські) мультфільми своїм дітям.