Сьогодні б виповнилось 74 роки: у чому феномен Назарія Яремчука

Сьогодні Україна згадує Назарія Яремчука та його голос, який звучав так, ніби народився разом із Карпатами. Його пісні знають усі покоління, а феномен популярності співака й досі залишається унікальним: Яремчук ніколи не гнався за славою, але саме вона обрала його, пише 24 Канал.

Голос, який можна впізнати серед тисячі людей

Очевидно, що найголовніше для виконавця це – голос. Він має бути таким, щоб люди не плутали з іншими артистами, адже саме в цьому полягає унікальність будь-якого артиста.

До цієї категорії належить і Назарій Яремчук. Його теплий баритон мав впізнавану карпатську манеру, яка притаманна далеко не всім. Коли він виконував "Червону руту" чи "Горянку", то публіка бачила перед собою не просто видатного співака, а й одночасно уявляли карпатські ліси, гірські стежки, тумани.

Назарій Яремчук – "Горянка": слухайте пісню онлайн

Саме ця природність стала його візитівкою: у часи, коли естрада тяжіла до пафосу й офіціозу, Яремчук приніс на сцену щирість.

Музика, яка стала "кодом впізнаваності"

У 70–80-х співати українською й залишатися на центральних сценах СРСР було ще тим викликом. Та Яремчук не змінював себе. Він залишився вірним своїй ідентичній спадщині.

Пісні, у його виконанні, "Водограй", "Гай, зелений гай", "Родина" — стали символами української попмузики, які зберегли народний колорит попри всі виклики тих часів.

Назарій Яремчук – "Гай, зелений гай": дивіться відео онлайн

До прикладу, коли на всесоюзних концертах переважали російськомовні естрадні хіти, Яремчук виходив із "Стожарами" – і зал аплодував стоячи. Його музика стала "кодом впізнаваності" українців далеко за межами України.

Та й чого тільки вартий виступ у 1971 році, коли Яремчук, Зінкевич й Івасюк виступили з піснею "Червона рута" у Москві на фіналі конкурсу "Пісня року – 1971". Це тріо здобуло собі шалену популярність на весь Радянський Союз.

Зінкевич, Яремчук, Івасюк – "Червона рута": дивіться відео онлайн

Пісні, які жили довше за моду

Феномен Яремчука відображається ще й у тому, що його композиції не старіють. "Я піду в далекі гори" сьогодні звучить у тіктоці, "Родину" виконують військові, а "Червона рута" стала гімном української молоді вже понад півстоліття.

Це рідкісний випадок, коли пісні одночасно:

• знають пенсіонери;
• співають на фестивалях студенти;
• реміксують діджеї.

Ну і з'явився ще один рівень, коли популярний український хор "Гомін" на всіх сценах України та Європи співає ті пісні, які Назарій Яремчук виконував упродовж життя.

Хор "Гомін" – "Червона рута": дивіться відео онлайн

Нещодавно ми розповідали й про феномен хору "Гомін", який збирає аншлаги на всіх концертах.

Назарій Яремчук – артист, без "чорної плями" на репутації

У так звану добу "зіркових скандалів" Назарій Яремчук вирізнявся тим, що не мав їх. Він був "народним" не за званням, а по своїй суті: простий, відкритий, без зіркової манірності.

Наприклад, після концертів він міг довго стояти біля дверей, роздаючи автографи аж до останньої людини. Така риса людяності стала частиною його легенди.

Звісно, були випадки, коли треба розставляти пріоритети, обирати, що буде кращим, однак поганим словом Яремчука ніхто не згадує.

Назарій Яремчук у молодості / Фото видання "Збруч"

Феномен Назарія ще й і в тому, що його справа не обірвалась. Його сини, Дмитро та Назар, продовжили музичну традицію родини, а старі записи батька переспівують нові українські артисти. У Яремчука є ще донька Марія, яка також стала співачкою, однак через деякі причини наразі призупинила творчу діяльність.

Хоч брати та сестра майже не спілкуються, і стосунки між ними дуже далекі від родинних, однак вони залишаються спадком легендарного батька.

Якщо підсумувати все вище написане, то феномен Назарія Яремчука – у поєднанні голосу, щирості, природності та української ідентичності, які разом створили явище, що виходить за межі одного покоління. Він не просто співав пісні – він передавав Україну, яку не дозволяли називати вільною.

І саме тому сьогодні, у день його народження, ми говоримо про Яремчука не як про співака минулого, а як про голос, що продовжує жити в теперішньому.